Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулінг Джоан
Бухнув сліпучий спалах — із чарівних паличок у Блековій руці ринув вогняний струмінь, що пролетів біля самого Гарріного обличчя. Він відчував, як жилава Блекова рука вивертається з його пальців, але не відпускав її, а другою рукою молотив Блека всюди, куди міг.
Але тут Блек дотягся до Гарріного горла...
— Е, ні, — заревів він. — Я так довго чекав... Його пальці стискалися, Гаррі задихався, його окуляри збилися набік.
Він помітив, як Герміона замахнулася ногою, і Блек, захрипівши з болю, відпустив Гаррі. Рон наліг на ту руку, в якій Блек стискав чарівні палички, почувся легенький хрускіт...
Гаррі вивільнився з під клубка тіл і побачив свою чарівну паличку, що відкотилася далі. Він кинувся до неї, але...
— Ой!
У битву встряг Криволапик — його пазурі вп'ялися в Гарріну руку. Гаррі віджбурнув його, і тоді Криволапик шугнув до чарівної палички...
— ТПРРРУСЬ! — заревів Гаррі і копнув його ногою. Криволапик відскочив, бризкаючи слиною. Гаррі схопив чарівну паличку й обернувся. — Відійдіть! — крикнув він Ронові й Герміоні.
Їм не треба було повторювати двічі. Захекана Герміона з закривавленою губою відскочила набік, схопивши їхні з Роном палички. Рон підповз до ліжка й, важко дихаючи, простягся біля нього. Його бліде обличчя від болю позеленіло, він підтримував свою зламану ногу.
Блек лежав під самою стіною. Уривчасто дихаючи, він стежив за Гаррі, який повільно підійшов до нього й націлив чарівну паличку просто Блекові в серце.
— Хочеш мене вбити, Гаррі? — прошепотів він.
Гаррі зупинився над Блеком, не відводячи палички. Довкола лівого Блекового ока розпливався великий синець, а з носа текла кров.
— Ти вбив моїх батьків, — сказав Гаррі, і голос його ледь ледь затремтів, але рука з чарівною паличкою не здригнулася.
Блек дивився на нього запалими очима.
— Не буду заперечувати, — сказав він дуже спокійно. — Та якби ти знав, що сталося насправді...
— Насправді? — Гаррі відчув шалене гупання в скронях. — Ти продав їх Волдемортові, ось що сталося!
— Ти повинен мене вислухати, — в голосі Блека пролунали наполегливі нотки. — Щоб потім не шкодувати... ти не розумієш...
— Я все розумію краще, ніж ти гадаєш, — заперечив Гаррі, а голос його ще більше затремтів. — Ти ж її ні разу не чув, правда? Мою маму... як вона благає, щоб Волдеморт мене не вбивав... і це ти зробив... це ти...
Тієї миті щось руде метнулося повз Гаррі — Криволапик стрибнув Блекові на груди, мовби захищаючи йому серце. Блек кліпнув і зиркнув на кота.
— Відійди! — буркнув він, намагаючись його зіштовхнути.
Але Криволапик міцно вчепився пазурями в Блекову мантію. Повернувши до Гаррі свій приплюснутий писок, він витріщився на нього жовтими очиськами. Збоку схлипнула Герміона.
Гаррі не зводив очей з Блека та Криволапика і ще міцніше стиснув паличку. Невже доведеться вбивати й кота? Він явно у спілці з Блеком... якщо він збирається вмерти, захищаючи Блека, то нехай пропадає... а якщо Блек хоче його рятувати, то виходить, що Криволапик важить для нього більше, ніж Гарріні батьки...
Гаррі підняв паличку. Треба це зробити. Настала мить помститися за маму й тата. Він уб'є Блека. Мусить убити. Це виняткова нагода...
Минали секунди, а Гаррі й далі заціпеніло стояв з піднятою паличкою. Блек з Криволапиком на грудях дивилися йому у вічі. Біля ліжка важко дихав Рон. Герміона затамувала подих.
Раптом знизу долинули приглушені кроки... хтось підіймався по сходах.
— МИ ТУТ! — несподівано закричала Герміона. — МИ НАГОРІ... СІРІУС БЛЕК... ШВИДШЕ!
Блек здригнувся і мало не скинув Криволапика. Гаррі конвульсивно стиснув чарівну паличку... "Врешті зроби це!" — пролунало йому в голові. Кроки на сходах наближалися, а він усе ще не наважувався...
Двері розчахнулися, і в зливі червоних іскор до кімнати заскочив професор Люпин, тримаючи напоготові чарівну паличку. Він кинув погляд на Рона, що лежав на підлозі, на Герміону, яка зіщулилася біля дверей, на Гаррі, що тримав Блека під прицілом чарівної палички, і спинився на самому Блекові, що, заюшений кров'ю з носа, простягся біля Гарріних ніг.
— Експеліармус! — вигукнув Люпин.
Чарівна паличка Гаррі знову вилетіла йому з рук. Таке ж сталося і з тими двома, що тримала Герміона. Люпин спритно їх упіймав і пройшов углиб кімнати, не спускаючи очей з Блека, чиї груди й далі захищав Криволапик.
Гаррі стояв, відчуваючи мертвотну хвилю спустошеності. Він цього не зробив. Не наважився. І тепер Блека віддадуть дементорам.
Люпин заговорив незвичним, напруженим голосом:
— Де він, Сіріусе?
Гаррі зиркнув на Люпина: що він каже? Про кого? Він знову глянув на Блека.
Блекове обличчя мовби завмерло. Кілька секунд він узагалі не рухався. Тоді дуже повільно підняв руку і вказав на Рона. Гаррі спантеличено зиркнув на Рона, що теж видавався геть очманілим.
— Але ж тоді... — Люпин дивився на Блека так пильно, ніби намагався прочитати його думки, — ...чому він і досі себе не виказав? Хіба що... — Люпинові очі раптом розширилися, ніби він побачив за спиною Блека щось таке, чого не бачив ніхто інший. — Хіба що це був він... а ти помінявся... не сказавши мені?..
Не відводячи запалих очей від Люпина, Блек кивнув головою.
— Пане професоре, — враз не витерпів Гаррі, — що це все означає?..
Але він не договорив, бо побачив таке, від чого всі слова застрягли йому в горлі. Опустивши чарівну паличку, Люпин підійшов до Блека, взяв його за руку, допоміг звестися на ноги (Криволапик при цьому бухнувся на підлогу) і обняв Блека, наче рідного брата.
У Гаррі всередині все обірвалося.
— НЕ МОЖЕ ТАКОГО БУТИ! — крикнула Герміона.
Люпин відпустив Блека й повернувся до неї. Герміона рвучко підвелася, втупившись у Люпина широко розплющеними очима. — ВИ... ВИ...
— Герміоно...
— ...ви з ним!
— Герміоно, заспокойся...
— Я нікому нічого не сказала! — заверещала Герміона. — Я покривала вас...
— Герміоно, будь ласка, вислухай мене! — вигукнув Люпин. — Я зараз усе поясню...
Гаррі охопило тремтіння, але не зі страху, а з люті.
— Я вам вірив! — його голос зривався від хвилювання, — а ви увесь цей час були його другом!
— Це не так, — заперечив Люпин. — Я не був йому другом аж дванадцять років, але тепер знову ним став... дозволь, я поясню...
— НІ! — заверещала Герміона, — Гаррі, не вір йому, він допоміг Блекові проникнути в замок, він теж хоче твоєї смерті... Він вовкулака!
Запала дзвінка тиша. Тепер усі дивилися на Люпина, що був на диво спокійним, хоч трохи й зблід.
— Не все так однозначно, Герміоно, — озвався він. — Правильне лише одне з трьох твоїх припущень. Я не допомагав Сіріусові проникнути в замок і, звісно ж, не бажаю Гаррі смерті... — дивна судома перебігла його обличчям. — Але не стану заперечувати — я вовкулака.
Рон зробив геройське зусилля, щоб підвестися, але впав навзнак, застогнавши від болю. Люпин стурбовано кинувся до нього, але Рон простогнав:
— Геть, вовкулако!
Люпин завмер на місці. Тоді важко глянув на Герміону й запитав:
— Давно ти про це дізналася?
— Давно, — прошепотіла Герміона. — Відколи написала реферат для професора Снейпа...
— О, він зрадіє, — холодно зауважив Люпин. — Адже він загадав вам цей реферат з надією, що хтось збагне, про що свідчать симптоми моєї хвороби. Ти перевірила місячні фази і зрозуміла, що я завжди хворію під час повного місяця? Чи, може, помітила, що ховчик, коли мене бачить, завжди перетворюється на місяць?
— І те, і те, — тихо відказала Герміона.
Люпин силувано всміхнувся.
— Я ще не зустрічав такої розумної чаклунки твого віку, Герміоно.
— На жаль, це не так. Якби я була хоч трішечки розумніша, я б усім розповіла, хто ви такий!
— Але ж вони це знають, — сказав Люпин. — Принаймні вчителі.
— Дамблдор прийняв вас на цю посаду, знаючи, що ви вовкулака? — здивувався Рон. — Він що, божевільний?
— Багато хто саме так і думає, — зізнався Люпин. — Він ледве переконав деяких учителів, що мені можна довіряти...
— АЛЕ ВІН ПОМИЛИВСЯ! — закричав Гаррі. — УВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС ВИ ДОПОМАГАЛИ ЙОМУ! — Він показав на Блека, що підійшов і впав на ліжко, затуливши обличчя тремтячою рукою. Криволапик стрибнув до нього і, муркочучи, вмостився на його колінах. Рон, притримуючи ногу, почав від них відповзати.
— Я не допомагав Сіріусу, — повторив Люпин. — І якщо ви дасте мені змогу, я поясню. Ось...
Він кинув Гаррі, Ронові й Герміоні їхні чарівні палички. Гаррі приголомшено впіймав свою.
— Отож, — сказав Люпин і застромив за пояс свою паличку. — Ви — озброєні, а ми — ні. Тепер ви мене вислухаєте?
Гаррі не знав, що й думати. Може, це чергова пастка?
— Якщо ви йому не допомагали, — люто зиркнув він на Блека, — то як дізналися, що він тут?
— З карти, — пояснив Люпин. — 3 Карти мародера. Я роздивлявся її в своєму кабінеті...
— Ви знаєте, як вона діє? — підозріло запитав Гаррі.
— Авжеж, знаю, — нетерпляче махнув рукою Люпин. — Я ж допомагав її малювати. Муні — то я. Мене так прозивали мої шкільні друзі.
— Ви її малювали?..
— Найголовніше, що я цілий вечір не відводив від неї очей, оскільки здогадувався, що ти, Рон і Герміона спробуєте таємно вибратися з замку, щоб підтримати Геґріда перед стратою гіпогрифа. І я мав рацію, чи не так?
Він почав міряти кроками кімнату, здіймаючи хмарки пилюки й поглядаючи на друзів.
— Ти, Гаррі, певно, був у батьковім плащі невидимці...
— Як ви дізналися про плащ?
— Скільки разів я бачив, як Джеймс під ним зникав... — знову нетерпляче махнув рукою Люпин. — Хитрість у тім що, навіть коли ви сховані під плащем невидимкою, то на Карті мародера вас однак видно. Я бачив, як ви перетнули галявину й зайшли в Геґрідову хатину. Через двадцять хвилин ви звідти вийшли і рушили назад до замку. Але тепер з вами був іще хтось...
— Що? — здивувався Гаррі. — Нікого там не було!
— Я не повірив своїм очам, — вів далі Люпин, крокуючи кімнатою й не звертаючи уваги на Гарріні слова. — Я навіть подумав, що з картою щось сталося. Як він міг опинитися з вами?
— З нами нікого не було! — вигукнув Гаррі.
— І тут я помітив ще одну цяточку. Вона стрімко наближалася до вас і була підписана Сіріус Блек... Я бачив, як ви зіткнулися, і як вона затягла двох із вас під Войовничу Вербу..
— Одного з нас! — сердито озвався Рон.
— Ні, Роне. Двох.
Люпин раптом зупинився і вп'явся очима в Рона.
— Чи не міг би я глянути на твого пацюка? — спокійно запитав він.
— Що? — перепитав Рон.
