Українська література » Зарубіжна література » Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон

Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон

Читаємо онлайн Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон

І він збагнув, що означав її бунт. Вона хотіла, щоб так лишилося назавжди.

Сомс не міг усидіти на місці й знову підійшов до дверей. Чуючи, що вона й досі стоїть під дверима, він покликав:

— Айріні! Айріні!

Голос його мимоволі пролунав жалібно. У відповідь настала зловісна тиша, вона затамувала дихання. Він стояв, стиснувши кулаки, й думав.

Потім він вийшов навшпиньки в коридор і з розгону кинувся на другі двері. Вони затріщали, але не подалися. Сомс сів на сходах і затулив обличчя долонями.

Довго сидів він там у темряві. Зазираючи крізь отвір у стелі, місяць малював на сходах довгу бліду смугу, що поступово наближалася до Сомса. Він спробував поглянути на своє становище з філософської точки зору.

Замкнувшись у спальні, вона втратила на нього права дружини, і він тепер із чистим сумлінням може втішатися з іншими жінками!

Мимохіть поставши в Сомсовій уяві, ці насолоди анітрохи його не звабили: такі втіхи були йому не до смаку. Замолоду він не дуже їх полюбляв, а тепер уже й зовсім відвик від них. Ні, все це не для нього. Його голод може втамувати тільки дружина, що, невблаганна й злякана, причаїлася за цими замкненими дверима. Інші жінки йому не потрібні.

І коли він, сидячи на темних сходах, збагнув цю істину, вона вразила його зі страшною силою.

Де й дівся його філософський спокій; натомість його охопив похмурий гнів. Її поведінка аморальна, непрощенна, вона заслуговує найжорстокішої кари, яку тільки можна придумати. З усіх жінок на світі йому потрібна тільки одна, а вона ним знехтувала!

То вона його й справді ненавидить! Досі Сомс не міг цьому повірити. Та він і тепер не вірив. Ні, це річ неймовірна. Йому здавалось, що в нього потьмарився розум. Якщо Айріні, що її він досі вважав лагідною й покірливою, могла зважитися на такий рішучий крок, то що ж буде далі?

Потім він знову запитав себе, чи справді в неї роман із Босіні. Він цьому не вірив, він не хотів повірити, що вона поводиться отак саме з цієї причини,— про таке краще й не думати.

Його жахало те, що йому доведеться розкрити перед чужими людьми свої подружні взаємини. Проте, поки немає переконливих доказів, не треба цьому вірити — навіщо мучитися заздалегідь. Але й тепер у глибині серця він уже вірив.

Місяць осяяв сірим промінням його постать, що прихилилася до стіни.

Босіні закоханий у неї! Він ненавидить цього нахабу і тепер уже його не пожаліє. Він може відмовитися сплатити й таки не сплатить жодного пенса зверх дванадцяти тисяч п'ятдесяти фунтів — остаточної суми, зазначеної в листуванні; тобто він сплатить, сплатить усе, а тоді подасть на Босіні позов, щоб той відшкодував йому збитки. Він звернеться до Джоблінга й Боултера й доручить їм цю справу. Він пустить з торбами цього злидня! І раптом — хіба ж існує якийсь зв'язок між цими двома думками?— він згадав, що Айріні теж зовсім не має грошей. Вони обоє злидарі. І це завдало йому дивної втіхи.

Аж ось тишу порушило легеньке скрипіння за стіною. Нарешті вона лягла. Ну що ж! Приємного сну! Якби вона зараз розчинила навстіж двері, він би вже не зайшов!

Але його скривлені гіркою посмішкою уста тремтіли; він затулив очі руками.

Наступного дня надвечір Сомс стояв біля вікна їдальні, похмуро дивлячись на сквер.

Сонце й досі золотило платани, і їхнє ясно-зелене широке листя вилискувало й тріпотіло від легенького вітерця під музику катеринки, що лунала на розі. З нудною одноманітністю вона грала вальс, старовинний вальс, що вже вийшов із моди; грала знову й знову, хоч під її мелодію танцювало одне тільки листя.

Вигляд у катеринщиці був не дуже веселий: вона стомилася, і з вікон високих будинків на площі ніхто не кинув їй жодного пенні. Вона перенесла катеринку на три будинки далі й завела знову.

Це був той самий вальс, що його грали на балу в Роджера, коли Айріні танцювала з Босіні, і Сомс знову відчув пахощі гарденій, що їх навіяла підступна музика, як і тоді, коли дружина промайнула повз нього, пориваючи Босіні далі й далі в глибину нескінченно-довгої зали, і перед ним пропливли її золотаві коси й лагідні темні очі.

Катеринщиця поволі крутила ручку; вона грала свій вальс цілісінький день — грала по всій Слоун-стріт, грала, може, і самому Босіні.

Сомс повернувся, взяв із різьбленої скриньки сигарету й знову підійшов до вікна. Вальс гіпнотизував його. Раптом на вулиці з'явилася Айріні. Із згорненою парасолькою в руці вона швидко йшла через сквер, простуючи до будинку. На ній була рожева блузка з широкими рукавами, якої він іще ні разу не бачив. Айріні зупинилася біля катеринки, видобула гаманець і дала жінці монету.

Сомс відступив у глиб кімнати й став так, щоб йому було видно хол.

Вона відімкнула двері своїм ключем, поставила парасольку й зупинилась перед дзеркалом. Щоки її палали, наче обпалені сонцем, уста розтулилися в усмішці. Вона простягла руки, ніби хотіла обійняти себе, і засміялася, але сміх її звучав як ридання.

Сомс ступив наперед.

— Дуже гарно,— сказав він.

Айріні рвонулася вбік, наче підстрелена, і метнулась до сходів. Він заступив їй дорогу.

— Чого ти так поспішаєш?— мовив він і втупився в кучерик, що звисав над її вухом.

Айріні здавалася невпізнанною. Вона вся ніби пломеніла —такими ясними барвами палали її щоки, очі, уста й ця вперше бачена блузка.

Вона підвела руку й пригладила кучерик. Дихала вона швидко й глибоко, наче після бігу, і від її волосся, від її тіла, здавалося, линули пахощі, наче від щойно розквітлої квітки.

— Ця блузка мені не подобається,— поволі мовив Сомс.— Вона занадто м'яка, безформна!

Він підніс палець до її грудей, але вона відштовхнула його руку.

— Не торкайся до мене!— вигукнула вона. Він схопив її за руку; вона випручалась.

— Де ти була?— запитав він.

— На небесах — не в твоєму домі!

І з цими словами побігла нагору.

Надворі — на подяку — під самісінькими дверима катеринщиця грала вальс.

А Сомс стояв непорушно. Що завадило йому піти слідом за нею?

Може, він у своїй уяві бачив, як на Слоун-стріт Босіні визирає з вікна, напружуючи зір, щоб іще раз побачити вдалині постать Айріні, як він підставляє вітру своє розпалене обличчя, пригадуючи ту мить, коли вона пригорнулася до його грудей, а в кімнаті й досі відчуваються її пахощі й лунає її сміх, схожий на ридання.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

I. СВІДЧЕННЯ МІСІС МАК-ЕНДЕР

Певна річ, багато людей, а між ними й редактор "Ультравівісекціоніста" — журналу, який саме був у розквіті своєї юності,— вважали б Сомса телепнем за те, що він не зірвав замків з дверей кімнати своєї дружини й, добряче її відлупцювавши, не завоював знову подружнього щастя.

У наші дні брутальність куди менше приправлена гуманністю, ніж колись, проте ті люди, котрі й досі не втратили сентиментальності, можуть бути спокійні, бо Сомс нічого такого не вчинив. Форсайти не полюбляють відвертої брутальності: вони занадто обачні й, загалом, надто м'якосерді. До того ж Сомсові була властива гордість, не досить велика, щоб спонукати його на справді благородний вчинок, але цілком достатня, щоб утримати від ницого вчинку, на який він міг зважитись хіба що зопалу. Але над усе цей справжній Форсайт боявся опинитися в смішному становищі. Не наважуючись побити дружину, він не бачив ніякої іншої ради і тому без жодного слова змирився із своїм становищем.

Впродовж усього літа й осені він і далі ходив собі в контору, роздивлявся картини й запрошував на обід своїх друзів.

З міста він так і не виїхав: Айріні відмовилась переселятися. Будинок у Робін-Гілі, хоч і докінчений, стояв порожній, без господаря. Сомс подав позов на Пірата, вимагаючи, щоб той відшкодував йому триста п'ятдесят фунтів.

Інтереси Босіні захищала адвокатська фірма "Фрік і Ейбл". Визнаючи самий факт перевитрати, вони побудували оборону на одній підставі, яку, оминувши юридичну фразеологію, можна коротко викласти так: твердити про те, що людина порушила дозвіл "чинити за власним розсудом, дотримуючись умов, зазначених у даному листуванні",— це очевидна нісенітниця.

Завдяки збігові обставин, хоч і випадковому, але цілком імовірному у вузькому колі юристів, Сомсові пощастило дізнатись, якої саме лінії дотримуватиметься на суді захист,— його компаньйонові Бастарду на обіді в Уолміслі, урядовця, що визначав суму судових витрат, довелося сидіти поряд з молодим Ченкері, адвокатом, котрий спеціалізувався на цивільних справах.

Потяг до розмови на фахові теми, що охоплює всіх юристів, коли жінки виходять з кімнати, примусив Ченкері, молодого здібного адвоката, загадати загадку своєму сусідові, чийого імені він не знав, бо Бастард, завжди перебуваючи в тіні, по суті, й не мав власного імені.

Ченкері сказав, що йому доручено справу, де є один "вельми дражливий момент". І він, зберігаючи професійну таємницю, пояснив, у чому полягає вузлове питання Сомсової справи. Всі, до кого він звертався, сказав Ченкері, вважають цей момент дражливим. На жаль, ідеться про незначну суму грошей, "хоча, очевидно, для його клієнта відшкодувати цю суму з біса важко". Шампанське в Уолміслі було погане, але його було вдосталь. Ченкері побоювався, що суддя не схоче сушити собі голову. Та він із свого боку докладе всіх зусиль — момент цей вельми дражливий. А що скаже його сусід?

Бастард — зразок обачності — не сказав нічого. Проте він з деякою зловтіхою переповів інцидент Сомсові — в душі цього тихого чоловічка таїлися людські почуття — і додав, що, на його думку, момент і справді "дуже дражливий".

Згідно зі своїм рішенням наш Форсайт довірив захищати свої інтереси "Джоблінгу і Боултерові". І зразу ж пошкодував, що не повів сам своєї справи. Одержавши копію протесту Босіні, Сомс пішов до контори своїх адвокатів.

Боултер, котрий вів Сомсову справу,— Джоблінг помер уже кілька років тому,— сказав йому, що це, на його думку, досить таки дражливий момент; треба порадитися з королівським адвокатом.

Сомс сказав, що хотів би почути думку відомого юриста, і вони звернулися до королівського адвоката Уотербака, який вважався чи не першим з перших. Уотербак протримав папери шість тижнів, а потім написав таке: "Витлумачення цієї кореспонденції залежить головним чином від наміру обох сторін і від свідчень, даних у суді. На мій погляд, треба домогтися від архітектора визнання, що він усвідомлював той факт, що йому не дозволялося витрачати більше, ніж дванадцять тисяч п'ятдесят фунтів.

Відгуки про книгу Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: