Лоліта - Набоков Володимир

А наступна вiдома нам ознака — це перша поява (в 11 2/10 рокiв) пiгментованих волоскiв. Моя чашечка геть сповнена блошицями.

Морська катастрофа. Кораловий острiв. Я один iз замерзлою донькою потопленого пасажира. Серденько, адже це тiльки забава. Якi чудовнi пригоди я деколи уявляв, сидячи на твердiй лавi в мiському парку та удаючи заглибленого в задумливу книжку. Навколо мирного ерудита дозвiльно пустували нiмфетки, як начебто вiн був звиклою для ока парковою статуєю або частиною свiтла й тiнi пiд старим деревом. Якось цiлковита красуня в шотландськiй спiдничцi з грюком поставила важкоозброєну ногу бiля мене на лавку, щоб занурити в мене свої оголенi руки й затягнути ремiнець роликового ковзана — i я розчинився в сонячних плямах, користуючись книжкою як фiговим листям, мiж тим як її русявi кучерi падали їй на подряпане колiно, i деревна тiнь, яку я з нею дiлив, пульсувала й танула на її литцi, сяючи так близько вiд моєї хамелеонової щоки. Iншого разу рудоволоса школярка зависнула надi мною в вагонi метро, i оранжевий пушок в неї в пахвах був одкровенням, яке залишилось на багато тижнiв у мене в кровi. Я мiг би переповiсти чимало подiбних однобiчних мiнiатюрних романiв. Закiнчення деяких з них було приправлене бiсовим зiллям. Бувало, наприклад, я помiчав з балкона вночi, за освiтленим вiкном через вулицю, нiмфетку, яка роздягалась перед прислужливим дзеркалом. В цьому усамiтненнi, в цьому вiддаленнi, привид набував неймовiрно пряної зваби, яка змушувала мене, балконного глядача, чимдуж стремiти до свого самотнього вгамування. Але до бiса несподiвано нiжний узор голизни, що вiн вже прийняв вiд мене дар звеличання, ставав осяяним лампою вiдразливо голим лiктем мужчини в спiднiй бiлизнi, який читав газету при вiдкритому вiкнi гарячою, вологою, безнадiйно лiтньою нiччю.

Скакання над вервечкою, скакання на однiй нозi по розкресленiй крейдою панелi. Вiкопомна старуха в чорному, яка сидiла поряд зi мною на парковiй лавцi моєї насолоди (нiмфетка пiдi мною старалась намацати скляну кульку, що закотилась) й котра спитала мене — нахабна вiдьма — чи не болить менi живiт.

Нехай бавлять вони навколо мене вiчно, нiколи не дозрiваючи.

6.

До речi: я часто питав себе, як велося їм потiм, тим нiмфеткам. У нашому чавунно-ґратованому свiтi причин та наслiдкiв, чи не здатний був подрог, який я викрав у них, позначитись на їх майбуттi? От, була моєю — та нiколи не дiзнається. Гаразд. Та чи не виступить це, чи не нашкодив я їй чим-небудь в її дальшiй долi, коли втягнув її образ в своє таємне насолодження? О, це було й стане предметом великих та жахливих сумнiвiв! Я з'ясував, однак, у що вони перетворюються, цi принадливi, запаморочливi нiмфетки, коли виростають. Згадую, брiв я колись надвечiр людною вулицею, навеснi, в центрi Парижа. Тоненька невелика на зрiст дiвчина жваво простукала повз мене на високих пiдборках; ми водночас обернулись, вона спинилась i я пiдiйшов до неї. Голова її ледь сягала моєї нагрудної шерстi; личко було кругле, з ямками, яке так часто трапляється серед молодих французок. Менi сподобались її довгi вiї та перлинно-сiрий tailleur, що облягав її юне тiло, яке ще берегло (от це-то й було нiмфiйним вiдлунням холодної насолоди, злетом в череслах) щось дитяче, що домiшувалось до професiйного fr tilement її маленької спритної сiднички. Я поцiкавився її цiною, й вона одразу вiдповiла з музикальною срiбною точнiстю (птах — сущий птах!) "Cent". Я був спробував поторгуватись, та вона оцiнила дикий пал в моїх очах, спрямованих з такої висоти на її круглий лобик й на зачаткову капелюшку (букетик та бант): "Tant pis", проказала вона, перемигнувши й удавши, нiби простує геть. Я подумав: та всього лише три роки тому я мiг бачити, як вона вертається додому зi школи! Ця картина скiнчила справу. Вона повела мене вгору звичайними крутими сходами зi звичайним сигналом дзвiнка, що повiдомляє добродiя, який не бажає зiтнутися з iншим добродiєм, що шлях вiльний або не вiльний — сумний шлях до гидкого покоїка, який вмiщує лiжко й бiде. Як звично, вона зажадала свiй petit cadeau, i звичайно я запитав її iм'я ( Monique ) та вiк (вiсiмнадцять). Я був добре обiзнаний з банальними звичками повiй: вiд усiх них ми чуємо оте dixhuit — чiтке цвiрiнькання з ноткою мрiйливої облуди, яке вони видають, сердешнi, до десяти разiв на добу. Та в даному випадку було ясно, що Монiка радше вiднiмає собi рiк-два.

Це я вивiв з багатьох подробиць її справного, нiби рiзьбленого, й на подив нерозвиненого тiла. Надзвичайно швидко роздягнувшись, вона постояла хвилинку бiля вiкна, приоповивши себе в мутний серпанок фiранки, слухаючи з дитячим задоволенням (що в книзi було б халтурою) шарманщика, який вигравав на вже набряклому присмерком подвiр'ї. Коли я оглянув її рученята й звернув її увагу на бруднi нiгтi, вона вiдказала, простодушно понурившись, "Qui, ce n'est pas pien" й пiшла було до рукомийника, та я сказав, що це дрiбницi, самi дрiбницi. Зi своїм пiдстриженим темним волоссям, свiтло-сiрим поглядом та блiдою шкiрою вона була винятково привабна. Стегна її були не ширше нiж у хлопчика, що сiв навпочiпки. Поза тим, я без вагання стверджуватиму (i ось чому я так вдячно дляю це перебування з маленькою Монiкою в серпанково-сiрiй келiї спогаду), що серед тих вiсiмдесяти або дев'ятдесяти шльондр, якi в рiзний час на моє прохання займалися мною, вона була єдиною, що дала менi укол iстинної насолоди. "Il tait malin, celui qui a invent ce trucl ", люб'язно зауважила вона й вернула в зодягнений стан з тою високого стилю спритнiстю, з якою з нього вийшла.

Я спитав, чи не дасть вона менi ще одного, бiльш iстотного побачення в той же вечiр, й вона обiцяла зустрiти мене бiля нарiжної кав'ярнi, додавши, що впродовж усього свого короткого життя нiколи ще нiкого не обдурила. Я не мiг утриматись, щоб не сказати їй, яка ж вона гарненька, на що вона вiдказала скромно: "Tu es b'en gentil de dire a", а потiм, вловивши те, що я вловив сам у дзеркалi, яке вiдбивало наш тiсний Едем, а саме жахливу гримасу нiжностi, яка скорчила менi рота, догiдлива Монiка (о, вона безсумнiвно була свого часу нiмфеткою) схотiла довiдатись, чи не стерти їй, avant qu'on se couche, нашарок фарби з губ на випадок, якщо я захочу поцiлувати її. Авжеж, захочу. З нею я дав собi волю в бiльшому ступенi, нiж з будь-якою iншою молодою гетерою, i в ту нiч моє останнє враження вiд Монiки та її довгих вiй вiдлунює чимось веселим, чого не було в iнших спогадах, пов'язаних з моїм принизливим, мiзерним та похмурим статевим життям. Вигляд її був незвичайно вдоволений, коли я дав їй п'ятдесят франкiв поза умовою, по чому вона подрiбцювала в нiчну квiтневу мряку з важким Гумбертом, який котився за її вузькою спиною. Зупинившись проти вiтрини, вона вимовила з великим смаком "Je vois m'acheter des bas!" i не дай менi Бог коли-небудь забути маленький лускаючий звук дитячих губ цiєї парижаночки на словi "bas", вимовленим нею так соковито, що "а" ледь не стало в'юнким коротким "о".

Наступне наше побачення вiдбулось iншого дня, в п'ятнадцять по другiй опiвднi в моїй квартирi, та воно виявилось менш задовiльним: за нiч вона наче подорослiшала, перейшла до старшого класу, й до того ж була вельми застудженою. Заразившись вiд неї нежиттю, я скасував четверту зустрiч — а втiм i радий був перервати злет чуттiв, якi погрожували обтяжити мене нестерпними мареннями й млявим розчаруванням. Тож нехай вона залишиться гладкою тонкою Монiкою — такою, якою вона була впродовж тих двох-трьох хвилин, коли безпритульна нiмфетка проглядала крiзь дiловиту молоду повiю.

Моє нетривке знайомство з нею навiяло менi низку думок, якi стануть доволi очевидними читачевi, котрий знається на цих справах. За оголошенням в непристойному журнальчику я опинився одного дiєсприятливого дня, у конторi певної M-lle Edith, яка почала з того, що запропонувала менi обрати собi супутницю життя в зiбраннi доволi формальних фотографiй у доволi засмальцьованому альбомi ("Regardez-moi cette belle brune?" — вже у весiльнiй сукнi ). Коли ж я вiдштовхнув альбом, й незграбно, iз зусиллям, висловив свою злодiйську мрiю, вона подивилась на мене, нiби збираючись мене прогнати. Одначе, поцiкавившись, чи багато я готовий покласти, вона зволила обiцяти познайомити мене з особою, котра "здатна була б владнати справу".

Наступного дня астматична жiнка, розфарбована, гомiнлива, просякнута часником, з майже фарсовою провансальською говiркою й чорними вусами над лiловою губою, повела мене до свого власного, вочевидь, помешкання й там, наперед долучивши гучне цмокання до зiбраних жмутиком кiнчикiв пальцiв, щоб пiдкреслити якiсть свого сласного як ружанець товару, еатрально вiдгорнула фiранку, за якою вiдкрилась половина, що слугувала за всiма ознаками спальнею для численної та невибагливої родини; та на сценi в той час нiкого не було, окрiм потворно вгодованої, вiдразливо негарної дiвчини рокiв принаймнi п'ятнадцяти, iз малиновими стрiчками у важких чорних косах, котра сидiла на стiльцi й жартома пестила голомозу ляльку. Коли я вiдмовно похитав головою й спробував вибратися з пастки, звiдниця, прискорено лопочучи, почала стягувати брудно-сiру куфайку з бюста молодої велетки, а потiм, переконавшись в моєму рiшеннi вiдiйти, зажадала "son argent". Дверi вглиб кiмнати розкрилися, й два чолов'яги, виступивши з кухнi, приєднались до спору. Були вони якоїсь кривої будови, голошиї, чорнявi; один з них був у темних окулярах. Маленький хлопчик та замурзана кривонога дитина замаячили десь за ними. З нахабною логiчнiстю, притаманною жахам, розлючена звiдниця, вказавши на мужчину в окулярах, заявила, що вiн ранiш служив у полiцiї — а тому краще, мовляв, труснути калитою. Я пiдiйшов до Марiї (адже таким було її зоряне iм'я), котра на той час преспокiйно переправила свої важкi ляжки зi стiльця в спальнi на табурет за кухонним столом, щоб там знову взятись за суп, а дитина тим часом пiдняла з пiдлоги їй належну ляльку. В тужливому запалi, що надавав певного драматизму моєму недоладному жестовi, я сунув грошi в її нiякову руку. Вона здала свiй дар екс-сищиковi, й менi дали дозвiл вiддалитись.

7.

Я не знаю, чи був альбом свахи додатковою ланкою в ромашковiй гiрляндi долi — та хоч би там як, — невдовзi по тому я намислив одружитись.