Світ Софії - Гордер Юстейн

На самісіньких кінчиках тонких шерстинок народилися усі людські діти. Вони мають змогу захоплюватися чудесним мистецтвом фокусника. Та чим старшими стають діти, тим глибше спускаються у надра кролячого хутра. І там зостаються, у затишку, ніколи більше не зважуються видряпатися тонкими шерстинками знову догори. Лише філософи вибираються у сповнену небезпек мандрівку до межі духу і буття. Дехто не втримується й гепає додолу, а дехто, міцно вчепившись за шерстинку, намагається докричатися до всіх тих людей, які сидять собі глибоко вдолі у затишних м'яких кубельцях кролячого хутра, сито жеруть та добре п'ють. — Любі дами й панове, — волають вони. — Ми летимо в порожнечі! Але нікого з людей унизу не хвилює, про що там гукають філософи. — Чхати нам на кількох бунтарів, — запевняють вони. І продовжують балачку, ніби нічого й не сталося: Чи можеш подати мені масла? Який стан банківських акцій на сьогодні? Скільки коштують помідори? Ти чула, леді Ді знову при надії.

Коли Софіїна мама надвечір повернулася додому, дівчинка була в шоковому стані. Шабатурка з листами від загадкового філософа лежала в надійному місці, у Сховку. Софія спробувала взятися до домашніх завдань, але даремно. Вона сиділа й розмірковувала над прочитаним.

Ще ніколи, досі їй не доводилося стільки думати! Вона вже давно не була дитиною, але й по-справжньому дорослою також не була, Софія розуміла, що поступово теж стала сповзати додолу, в хутро кролика, якого витягли з чорного капелюха Всесвіту Філософові вдалося спинити її. Він, а може, й вона, вхопив її за шкірку й витягнув на кінчик шерстинки, де вона колись бавилася дитям. І там, нагорі, на самісінькому кінчику ворсинки, вона знову побачила світ, немов уперше.

Філософ урятував її. Без сумніву. Невідомий автор листів урятував її від буденної байдужості.

Коли близько п'ятої години мама повернулася додому, Софія затягла її до кімнати і змусила опуститися на стілець.

— Мамо, як ти гадаєш, життя — це дивна штука? — запитала вона.

Мама так розгубилася, що не знала, що й сказати. Вона звикла, повертаючись додому, заставати Софію за уроками.

— Ну, — сказала мама, — певно, так.

— Певно? Я маю на увазі інше. Чи не здається тобі дивовижним те, що взагалі існує світ?

— Але ж, Софіє, тобі не слід так говорити.

— Чому ні? Чи ти вважаєш, що світ є чимось цілком нормальним?

— Ясна річ!

Софія зрозуміла, що філософ мав рацію. Дорослі сприймають світ, як звичну річ. Раз і назавжди вони поринули у вічний сон буднів, наче спляча красуня із казки.

— Пхе! Ти так збайдужіла і пригрілася, що світ уже більше не вражає тебе, — мовила Софія.

— Що це ти плетеш?

— Я кажу, що ти цілком збайдужіла. Отупіла, іншими словами.

— Я не дозволю тобі так зі мною розмовляти, Софіє.

— Тоді я поясню це інакше. Ти чудово пригрілася глибоко в хутрі білого кролика, якого щойно витягли з чорного капелюха Всесвіту. Ось зараз ти почнеш чистити картоплю, потім почитаєш газету, півгодинки подрімаєш і сядеш дивитися новини.

На материному обличчі промайнула тінь стурбованості. Вона пішла до кухні і заходилася коло картоплі. Але трохи згодом повернулася до вітальні і тепер уже сама змусила Софію сісти на стілець.

— Я хотіла б про щось з тобскгноговорити, — почала мати. З голосу Софія відчула, що це серйозно.

— Я сподіваюся, ти ніколи не вживала наркотиків, донечко? Софія розреготалась. Хоча розуміла, чому мама запитала

про це саме зараз.

— Які дурниці! — вигукнула дівчинка. — Від них ще більше тупієш.

Більше про наркотики, ані про білого кролика в те надвечір'я не йшлося.

МІФИ

...примарна рівновага сили між добром і злом...

Наступного ранку в поштовій скриньці жодного листа для Софії не було. Софія нудилася увесь довгий шкільний день. На перервах вона намагалася бути трохи привітнішою з Юрунн. Дорогою додому вони планували мандрівку з наметами, хай лиш підсохне у лісі.

І ось вона знову перед поштовою скринькою. Спершу їй потрапив до рук маленький конверт, відправлений із Мехіко. Це була листівка від тата. Він тужить за домом, і йому нарешті пощастило оголосити першому штурманові шах. Крім того, він майже проковтнув двадцять кілограмів книг, які взяв із собою з дому після зимових вакацій.

А ще... а ще там лежав жовтий конверт наФ щ'я! Софія звично закинула до хати шкільну сумку та пошту і помчала до Сховку. Вона витягла з конверта купу свіжих друкованих аркушів і почала читати.

Міфічні уявлення про світ

Привіт, Софіє! У нас попереду багато роботи, тож починаймо.

Філософія — цілком новий спосіб мислення, що з'явився в Елладі приблизно 600 років до Р. X. Доти існували різні релігії, які мали відповідати на всі питання, поставлені людь-

ми. Релігійні тлумачення передавалися через міфи з покоління в покоління. Міф — це спроба пояснити, чому світ є таким, яким він є.

На всій земній кулі впродовж тисячоліть творилися міфи, за допомогою яких людство намагалося відповісти на споконвічні філософські питання. Грецькі ж філософи доводили, що на них опиратися не варто.

Аби збагнути хід думок перших філософів, нам потрібно зрозуміти, що ж таке міфічне уявлення про світ. Скористаймося для прикладу скандинавською міфологією. Задля цього не треба ходити за моря та гори.

Ти, напевно, чула про Тора з молотом. Перш ніж християнство дісталося до Норвегії, скандинави вірили, що Тор подорожує небом у возі, запряженому двома цапами. Коли він змахує своїм молотом, одразу блискає і гримить. Норвезьке слово "торден" (грім) розшифровується як "Тор-дьонн" і означає "гуркіт Тора", або "лускіт Тора". По-шведськи "грім" — "оска", властиво, "ос-ака" — мандрівка Бога небом.

Коли гуркоче грім, ллється дощ. Він був життєво важливим для селян і в епоху вікінгів. Тому Торові поклонялися ще й як богові родючості.

Міф пояснював: дощ падає тому, що Тор махає своїм молотом. А коли падає дощ, усе росте й буяє на нивах.

Люди не могли збагнути, чому рослини на полях ростуть і приносять плоди, розуміли тільки, що це пов'язане з дощем. Усі вірили, що дощ залежить від Тора. 1 це піднесло його до рангу одного з наймогутніших богів Скандинавії.

Тора шанували ще й з іншої причини, яка стосувалася безмежного Всесвіту.

Вікінги уявляли заселений світ островом, якому постійно загрожує небезпека ззовні. Цей уявний острів вони назвали Мідґард, тобто "царство, що лежить посередині". У Мідґарді, крім того, знаходився Осґард — оселя богів. Поза міезка^іи Мідґарда був Утґард — зовнішнє царство. Тут жили страшні велетні — тролі, які постійно намагалися знищити світ людей, вдаючись до вишуканих хитрощів. Назвемо цих злих монстрів "силами хаосу". Народи скандинавських та й інших культур переконалися на власному життєвому досвіді, що існує дуже примарна рівновага між силами добра і зла.

Щоб знищити Мідґард, тролі вирішили викрасти богиню родючості Фрейю. Якби їм це вдалося, на полях не зростало б збіжжя, а жінки перестали б народжувати дітей. Добрим богам треба було перешкодити лихим намірам тролів.

І тут також не обійшлося без Тора. Його молот не тільки дарував життєдайний дощ, але й був грізною зброєю у боротьбі з темними силами хаосу. Молот давав майже необмежену владу. Тор міг, наприклад, жбурнути ним у тролів і знищити їх. Він не боявся втратити свою зброю, бо молот, як бумеранг, завжди повертався до господаря.

Так люди намагалися пояснити, чому існує природа і чому постійно відбувається боротьба між добром і злом. Саме від наївних міфічних тлумачень філософи й хотіли відмовитися.

Та справа не лише в тлумаченнях.

Люди не збиралися сидіти склавши руки і чекати на допомогу богів, коли на них зваляться нещастя — посуха чи епідемія. їм самим належало брати участь у боротьбі зі злом. Так виникли різноманітні дійства й ритуали.

Найважливішим релігійним дійством у Скандинавії було жертвоприношення. Вважалося, що це наїдає потуги владі божества. Люди складали жертву богам, щоб ті могли перемогти силу хаосу. Торові зазвичай жертвували цапків. А в жертву Одінові, бувало, приносили й людей.

Найвідоміший норвезький міф дійшов до нас із саґи "Трімсквіда". У ньому розповідається, як у Тора, поки він спав, викрали молот. Тор так розлютився, що в нього аж руки тремтіли і тряслася борода. Разом з богом Локі він подався до Фрейї позичити у неї крила, щоб Локі міг полетіти до Ютунгейму й довідатися, чи не тролі поцупили Торів молот. Локі зустрів тамтешнього короля Тріма, і той признався, що заховав молот під землею на глибині восьми миль. Ще й додав: не одержать назад свого молота, доки не видадуть заміж за нього Фрейю.

Уявляєш, Софіє? Добрі боги зненацька опинилися перед нечуваною драмою. Тролі мали тепер владу над їхньою найважливішою зброєю, а це була уже цілком неординарна ситуація. Допоки Торів молот перебував у руках тролів, вони панували над усіма богами та світом людей. За молот вороги вимагали Фрейю. Але такий обмін був цілком неможливий: якби тролям віддали богиню родючості, захисницю всього живого на землі, то відразу пов'яли б трави на лугах, а боги й люди загинули б. Склалася безвихідна ситуація. Уяви собі терористичну групу, яка погрожує підірвати атомну бомбу посеред Лондону або Парижу, якщо не вдовольнять її вимог. Тепер ти, напевно, розумієш, що я маю на увазі.

Далі в міфі мовиться, як Локі повернувся додому, до Ос-ґарда. Він просить Фрейю одягти весільне вбрання, бо її видають заміж у царство тролів. (На жаль, на жаль). Розлючена Фрсйя каже, що люди подумають, ніби вона втратила глузд через чоловіків, бо погодилася одружитися із тролем.

Та несподівано богові Геймдалу спала на думку чудова ідея. Він запропонував перебрати за наречену Тора. Йому підберуть догори волосся, а замість грудей прив'яжуть камені, щоб він скидався на жінку. Тор, звичайно, був не в захваті від цієї ідеї, та врешті-решт зрозумів, що це єдина нагода для богів повернути собі молот, і послухався Геймдалової поради.

Завершилося все тим, що Тор перебрався за наречену, а Локі в ролі дружки супроводжував його.

"Отож ми, дві жінки, вибираємося до Ютунгейму*, — сказав Локі.

Сьогодні ми б сказали, що Тор та Локі стали "антитерорис-тичною поліцією* богів. Переодягнені за жінок, ці двоє повинні були проникнути у царство тролів і повернути Торів молот.

Як тільки вони прибули до Ютунгейму, тролі почали лаштуватися до весілля.