Фантастична ніч - Цвейг Стефан

Я мимоволі розплющив очі і розізлився. Бо, як не прикро, я не вгадав жодної риси, її зовнішність була геть несхожою на намальовану мною картинку. Сукня не зелена, а біла, жінка не худорлява, а пишнотіла, з широкими стегнами, на жодній із повних щік не було вимріяної мною мушки, волосся біляве з червонуватим, а не темним відтінком, а капелюшок формою нагадував шолом. Жодна з вигаданих мною деталей не відповідала дійсності, але ця жінка була гарною, навіть дуже гарною, її краса кидала виклик, хоча я, ображений за невдачу свого психологічного експерименту, в перший момент і відмовився визнати її вродливою. Я подивився на неї майже вороже, але навіть попри свій опір відчув сильну чуттєву привабливість, якою віяло від незнайомки, її пишне і водночас м'яке тіло зваблювало і збуджувало по-тваринному сильно. Тепер вона знову голосно засміялася, і стало видно її міцні білі зуби. Я змушений був зізнатися самому собі, що цей темпераментний і чуттєвий сміх пасував до її розкішного тіла. Усе в ній було сильним і сміливим – високий бюст, випнуте вперед в усмішці підборіддя, уважний погляд, стрімка лінія носа, долоня, яка з силою притискала до землі кінчик парасолі. У ній було щось споконвічно жіночне, якась правічна сила, свідоме і досвідчене зваблення, втілена у плоті спокуса. Поряд із нею стояв елегантний офіцер із трохи втомленим обличчям і наполегливо щось їй доводив. Вона слухала його, усміхалася, сміялася, заперечувала, але все це якось між іншим, бо її погляд одночасно охоплював усіх довкола, – її ніздрі тремтіли, і вона притягувала на себе зусібіч увагу, усмішки, зацікавлені погляди, байдужим не залишався ніхто, жоден чоловік, навіть ті, хто просто проходив повз. Її погляд невтомно мандрував довкола, оглядав трибуни, час від часу вона відповідала на чиєсь привітання раптовою усмішкою впізнавання, її очі встигали подивитися як праворуч, так і ліворуч, а сама вона у цей час уважно і трохи зверхньо слухала свого співрозмовника. Її погляд не зачепив лише мене, бо я був закритий тінню її супутника і знаходився нижче її поля зору. Це мене роздратувало. Я встав, але вона все одно мене не зауважила. Я підійшов ближче, але у цей момент вона знову підняла очі на трибуни. Тоді я рішуче зробив крок до неї, вклонився, махнувши капелюхом перед носом її супутника, і запропонував їй своє місце. Вона зиркнула на мене здивовано, її очі блиснули, і вона потішила моє марнославство усмішкою. Але потім лише коротко подякувала і зайняла стілець, не сідаючи на нього. Вона м'яко сперлася на бильце своєю повною, оголеною до ліктя рукою, і така поза дозволяла їй ще вигідніше показати свої звабливі форми.

Я давно забув своє роздратування через невдалий психологічний експеримент, тепер мене захопила гра з цією жінкою. Я відступив на кілька кроків, до стіни трибуни, звідки міг вільно, хоча і непомітно спостерігати за нею, сперся на свою тростину й уважно подивився їй в очі. Вона помітила це і повернулася в мій бік, але так, що цей рух видавався цілковито випадковим, не опиралася моєму погляду і час від часу навіть поглядала на мене, але не подавала цим жодних надій. Її очі вільно мандрували по колу, торкалися всього, але ні на чому не затримувалися, цікаво, чи вони осміхалися лише мені, чи такою усмішкою вона обдаровує кожного? Це неможливо було визначити, і від такої невідомості я розгубився. На мить її погляд обпікав мене вогнем, але вже наступної секунди вона так само гостро і гаряче відповідала на якийсь інший погляд, при цьому продовжуючи виявляти удаваний інтерес до розмови з офіцером і не перериваючи цієї розмови. Щось блискуче й сміливе було у цій її демонстративній поведінці – віртуозність кокетства чи вибух надзвичайної чуттєвості? Я мимоволі зробив крок уперед, її холодна зухвалість передалася й мені. Я більше не дивився в її очі, а фахово оцінив її з ніг до голови, здер поглядом її одяг і спробував відчути, якою вона може бути оголена. Вона простежила за моїм поглядом, але не виказала образи, кутиком вуст усміхнулася до офіцера, який продовжував говорити щось, та я відчув, що вона зрозуміла мій погляд. І тепер, коли я подивився на її невеличкі тендітні черевички, які виднілися з-під пелени білої сукні, то зауважив, що вона уважно перевірила, чи все гаразд із її сукнею. А потім, ніби випадково, підняла ногу і поставила її на поперечину стільчика, і я зміг крізь мереживо спідниці роздивитися ногу в панчосі аж до коліна. А водночас її посмішка, звернена до супутника, перетворилася з легко іронічної на майже знущальну. Вона явно бавилася зі мною так само знічев'я, як і я з нею, і мені довелося не без ненависті віддати належне її бездоганно зіпсутій техніці зваблення. Протягом усього часу, коли вона з удаваною таємничістю пропонувала мені порозглядати приваби свого тіла, не припиняла вслухатися у шепіт свого супутника, одночасно брала і давала, і все це лише жартома, у грі. Переважно я ненавиджу в інших такий тип холодної й нахабно розрахованої чуттєвості, бо вона надто інцестуально-споріднена з моєю власною свідомою відсутністю почуттів. Але тепер я однозначно відчував збудження, можливо, більше зі злості, як від пожадання. Я зухвало підійшов ближче і почав упритул роздивлятись її. "Я хочу тебе, ти, гарна тварюко", – неприховано промовляли мої жести, а мої губи, мабуть, мимоволі рухалися, бо вона посміхнулася з легкою зневагою, повернула голову геть від мене, поправила сукню над оголеною ногою. Але вже за мить її чорні зіниці знову зблиснули, зиркнули на мене і тут же подивились в інший бік. Було абсолютно ясно, що вона бавиться зі мною так само, як і я з нею, що ми рівноцінні партнери, бо обоє граємо з чужими почуттями, але наші власні лише удавані, і все це лише для забави, щоб швидше минув час нудного дня.

Але раптом її обличчя втратило напругу, блиск очей погас, а довкола рота замість посмішки утворилась невеличка роздратована зморшка. Я простежив за її поглядом: до неї поспішав невисокий товстун, на якому одяг неохайно збирався складками, а обличчя й чоло якого були вологі від збудження, так що він нервово витирав їх хустинкою. Капелюха він надівав явно поспіхом, і той криво сидів на голові, відкриваючи широку лисину; я мимоволі подумав про те, що, коли цей чоловік знімає капелюха, на його лисині поблискують великі краплини поту, і від думки про це мені стало гидко. У долоні, на пальцях якої було багато перснів, він тримав пучок квитків. Він мало не лускав від збудження і, навіть не зиркнувши на свою дружину, жваво заговорив до офіцера угорською. Я відразу ж упізнав у ньому фанатика скачок, якогось продавця коней трохи вищої категорії, для якого перегони були єдиним задоволенням у житті, сурогатом, замінником кохання. Дружина, здається, зробила йому зауваження (вона явно його соромилася і після його приходу втратила свою самовпевненість), бо він поправив свого капелюха і з поблажливою та добродушною ніжністю поплескав її по плечу. Вона люто звела брови, їй стало неприємно від такої подружньої безцеремонності, якої вона соромилася в присутності офіцера, а можливо, і в моїй. Чоловік, здається, перепрошував, сказав офіцерові кілька слів угорською, той відповів із ввічливою посмішкою, і товстун ніжно і трохи несміливо взяв дружину попід руку. Я відчув, що вона соромиться перед нами його панібратської інтимності, і насолоджувався її приниженням зі змішаним почуттям іронії та відрази. Але вона вже спохопилася, м'яко притулилась до його руки і кинула мені знущальний погляд, який мав би значити: "Дивися, я належу йому, а не тобі". У мені спалахнули водночас лють і огида. Спершу я хотів повернутися до неї спиною і піти далі, щоб продемонструвати, що дружина такого пересічного товстуна мене більше не цікавить. Але вона схвилювала мене надто сильно. І я залишився.

У цей момент голосно прозвучав сигнал старту, і раптом люди, які пліткували поміж собою, розбившись на групки, суцільною масою кинулися з усіх боків до бар'єра. Довелося докладати зусиль, аби мене не потягли за собою, бо я хотів скористатись цим хаосом і переміститися кудись поближче до неї. Можливо, трапилась би нагода для якогось вирішального погляду, доторку, якогось спонтанного зухвальства, я навіть точно не знав, на що саме сподіваюсь. Тому пробився поміж усіма людьми поближче до незнайомки. У цей момент грубас помчав уперед, мабуть, щоб зайняти зручніше місце на трибуні, і людський потік із силою зіштовхнув нас із ним, аж його капелюх упав на землю, а квитки розлетілися в різні боки й опустилися на землю, ніби червоні, сині, жовті та білі метелики. Він витріщився на мене. Я хотів перепросити, але якась зла сила стиснула мої губи, і замість цього я подивився на нього холодно, зухвало й образливо, ніби провокував на таку ж неввічливість. Його погляд невпевнено зупинився на мені, щоки почервоніли від люті, але в останній момент він злякався і спасував переді мною. Моя лють перемогла його. Я ніколи не забуду, як він злякано зазирнув мені в очі, а потім відвернувся, згадав про свої квитки і нахилився, щоб підняти капелюх і папірці. Його дружина зиркнула на мене з неприхованою люттю, її обличчя почервоніло, вона випустила його руку і подивилася на мене так, ніби з радістю дала б мені ляпаса. Але я залишився на своєму місці і вдавав, ніби нічого не трапилося, з посмішкою на обличчі зверхньо спостерігав за тим, як товстун з неймовірними зусиллями крекче і повзає перед моїми ногами, збирає свої квитки, але я навіть не думав допомогти йому. Коли він нахилявся, комір відставав далеко від його шиї, ніби пір'я набундюченої курки, на червоній шиї утворилася товста складка, астматична задишка супроводжувала кожен його рух. Коли я дивився на це його кректіння, мені на думку мимоволі спала непристойна і малоапетитна асоціація, я уявив собі його наодинці зі своєю дружиною під час виконання подружніх обов'язків, і це так розсмішило мене, що я відверто розреготався їй в обличчя, перекошене неприхованою люттю. Вона знову зблідла і тепер стояла переді мною, не в змозі дочекатися, коли закінчиться ця жахлива сцена, не могла більше стримуватися, – нарешті я зміг вичавити з неї якесь справжнє, не награне почуття: ненависть, нестримну лють! Я би з задоволенням спостерігав цю малоприємну для неї сцену безкінечно, з холодним злорадством я роздивлявся, як він мордується, визбирує один за одним свої квитки.