Війна і мир (том 3) - Толстой Лев

П'єр ледве приховував усмішку, слухаючи управителя.

— Ну, продайте,— сказав він.— Що ж ти вдієш, я не можу відмовитись тепер!

Чим гірший був стан усяких справ, особливо його справ, тим П'єру було приємніше, тим очевидніше було, що катастрофа, якої він чекав, наближається. Уже нікого майже з П'єрових знайомих не було в місті. Жюлі виїхала, княжна Марія виїхала. З близьких знайомих лише Ростови залишались; але до них П'єр не їздив.

Цього дня П'єр, для того, щоб розважитися, поїхав у село Воронцово дивитися велику повітряну кулю, яку будував Леп-піх на погибель ворога, і пробну кулю, яку мали пустити завтра. Куля ця була ще не готова; але, як узнав П'єр, її будували з бажання государя. Государ так писав графові Растопчину про цю кулю:

"Aussitôt que Leppich sera prêt, composez lui un équipage pour sa nacelle d'hommes sûrs et intelligents et dépêchez un courrier au général Koutousoîf pour l'en prévenir. Je l'ai instruit de la chose.

Recommandez, je vous prie, à Leppich d'être bien attentif sur l'endroit où il descendra la première fois, pour ne pas se tromper et ne pas tomber dans les mains de l'ennemi. Il est indispensable qu'il combine ses mouvements avec le général-en-chef"1.

Повертаючись додому з Воронцова і проїжджаючи Болотною площею, П'єр побачив натовп біля Лобного місця, зупинився і зліз з дрожки. Це була екзекуція французького куховара, обвинуваченого у шпигунстві. Екзекуція щойно закінчилась, і кат одв'язував від кобили товстого чоловіка з рудими бакенбардами, в зеленому камзолі і в синіх панчохах, який жалісно стогнав. Другий злочинець, худенький і блідий, стояв тут-таки. Обидва, судячи і по обличчях, були французи. Із зля-

1 "Тільки-но Леппіх буде готовий, підберіть екіпаж для його човна з вірних і розумних людей і пошліть кур'єра до генерала Кутузова, щоб попередити його. Я повідомив його про це. Вмовте, будь ласка, Леппіха, щоб він добре звернув увагу на те місце, де він спуститься вперше, щоб не помилитися і не попасти до рук ворога. Конче треба, щоб вія погоджував свої порухи з порухами головнокомандуючого".

кано-хворобливим виглядом, подібним до того, що мав худий француз, П'єр проштовхався крізь натовп.

— Що це? Хто? За що? — питав він. Але увага натовпу — чиновників, міщан, купців, селян, жінок у салопах і в шубках— так жадібно була зосереджена на тому, що відбувалося на Лобному місці, що ніхто не відповів йому. Товстий чоловік підвівся, нахмурившись, знизав плечима і, очевидно, бажаючи виявити твердість, став, не дивлячись круг себе, одягати камзол; але раптом губи його затремтіли, і він заплакав, сам сердячись на себе, як плачуть дорослі сангвінічні люди. Натовп голосно загомонів, як здалося ГГєру — для того, щоб заглушити в самому собі почуття жалості.

— Куховар чийсь князівський...

— Що, мусью, видно російський соус кислим французові вийшов... оскому набив,— сказав скривлений приказний, що стояв біля П'єра, тоді, як француз заплакав. Приказний оглянувся круг себе, очевидно чекаючи оцінки свого жарту. Деякі засміялися, деякі не переставали злякано дивитися на ката, який роздягав другого.

П'єр засопів носом, скривився і, швидко обернувшись, пішов-назад до дрожки, і все щось бурмотів сам до себе, йдучи і сідаючи. Протягом їзди він кілька разів здригався і скрикував так голосно, що кучер питав його:

— Що накажете?

— Куди ж ти їдеш? — крикнув П'єр на кучера, який виїжджав на Лубянку.

— До головнокомандуючого веліли,— відповів кучер.

— Дурень! тварюка! — вигукнув П'єр, лаючи свого кучера, що рідко з ним траплялося.— Додому я велів, і швидше їдь, бовдуре. Ще сьогодні треба виїхати,— сам до себе промовив П'єр.

П'єр, дивлячись* на покараного француза і на натовп круг Лобного місця, так остаточно вирішив, що не може більш залишатися в Москві і їде сьогодні ж в армію, що йому здавалося,, що або він' сказав це кучерові або кучер сам повинен був^ знати це.

Приїхавши додому, П'єр дав наказ своєму всезнаючому, все вміючому, відомому всій Москві кучерові Євстафійовичу про те, що він уночі їде в Можайськ до війська і щоб туди було вислано його верхові коні. Все це не можна було зробити того ж дня, і тому, як повідомив Євстафійович, П'єр мусив відкласти свій від'їзд до другого дня, щоб дати час підставним коням прибути на дорогу.

24 числа проясніло після поганої погоди, і цього дня по обіді П'єр виїхав з Москви. Вночі, перемінивши коней у Пер-хушкові, П'єр узнав, що цього вечора був великий бій. Розповідали, що тут, у Перхушкові, земля двигтіла від пострілів. На П'ерове запитання про те, хто переміг, ніхто не міг йому відповісти. (Це був бій 24 числа під Шевардіном.) На світанку П'єр під'їжджав до Можайська.

Всі будинки Можайська були зайняті постоєм військ, і на заїжджому дворі, на якому П'єра зустріли його берейтор і кучер, у кімнатах не було місця: скрізь було повно офіцерів.

У Можайську і за Можайськом всюди стояли і йшли війська. З усіх боків видно було козаків, піших, кінних солдатів, фури, ящики, гармати. П'єр поспішав вперед, і що далі він од'їжджав від Москви і що глибше занурювався в це море військ, то більше його охоплювала тривога і незнайоме ще йому нове радісне почуття. Це було почуття, подібне до того, яке він спізнавав і в Слободському палаці під час приїзду государя,— почуття доконечної потреби вчинити щось і пожертвувати чимсь. Він почував тепер втіху від свідомості того, що все те, що становить щастя людей, вигоди життя, багатство, навіть "само життя, є дурниця, яку приємно відкинути перед лицем чогось... Чого — П'єр не міг збагнути, та й не намагався усвідомити, для кого і для чого йому так особливо принадно пожертвувати всім. Його не цікавило, для чого він хоче жертвувати, але саме жертвування викликало в нього нове радісне почуття.

XIX

24-го був бій коло Шевардінського редуту, 25-го не було жодного пострілу ні з того, ні з цього боку, 26-го стався Бородінський бій.

Для чого і як було дано і прийнято бої коло Шевардіна і коло Бородіна? Для чого було дано Бородінський бій? Ні для французів, ні для росіян у ньому не було ані найменшої рації. Результатом найближчим було і мало бути — для росіян те, що ми наблизились до загибелі Москви (цього ми боялися найбільше в світі), а для французів те, що вони наблизились до загибелі всієї а_рмії (цього вони теж боялися найбільше в світі). Результат цей був тоді ж таки цілком очевидний, а тимчасом Наполеон дав, а Кутузов прийняв цей бій.

Якби полководці керувалися розумними причинами, здавалось, як ясно мало бути для Наполеона, що, зайшовши за дві тисячі верст і приймаючи бій з імовірністю втрати чверті армії, він ішов на певну загибель; і так само ясно мало бути Кутузову, що, приймаючи бій і теж рискуючи вгратити чверть армії, він напевно втрачає Москву. Для Куту, ова це було математично ясно, як ясно те, що коли шашок у мене менше на одну і я буду мінятися, то напевне програю і тому не повинен мінятися.

Коли у супротивника шістнадцять шашок, а в мене чотирнадцять, то я тільки на одну восьму слабший за нього, а коли я поміняюсь тринадцятьма шашками, то він буде втричі сильніший за мене.

До Бородінського бою наші сили приблизно відносились до французьких як п'ять до шести, а після бою як один до двох, тобто до бою сто тисяч до ста двадцяти, а після бою п'ятдесят до ста. І разом з тим розумний і досвідчений Кутузов прийняв бій. А Наполеон, геніальний полководець, як його називають, дав бій, втрачаючи чверть армії і ще більш розтягаючи свою лінію. Коли скажуть, що, захопивши Москву, він думав, як захопленням Відня, кінчити кампанію, то проти цього є багато доказів. Самі історики Наполеона розповідають, що ще від Смоленська він хотів зупинитися, знав небезпеку свого розтягнутого положення і знав, що захоплення Москви не буде кінцем кампанії, бо від Смоленська він бачив, у якому стані залишались йому російські міста, і не одержав жодної відповіді на свої неодноразові заяви про бажання провадити переговори.

Даючи і приймаючи Бородінський бій, Кутузов і Наполеон повелися мимовільно і неусвідомлено. А історики під факти, що сталися, вже потім підвели хитромудрі докази передбачення і геніальності полководців, які з усіх мимовільних знарядь світових подій були найбільш рабськими і мимовільними діячами.

Древні залишили нам зразки героїчних поем, в яких герої являють собою весь інтерес історії, і ми все ще не можемо звикнути до того, що для нашого людського часу історія такого роду не має смислу.

На друге запитання: як дано було бої Бородінський і Шевар-дінський, який передував йому,— існує так само дуже виразне і всім відоме, цілком хибне уявлення. Всі історики описують бій так:

Російська армія, начебто, у відступі своєму від Смоленська відшукувала собі найкращу позицію для генерального бою, і таку позицію було знайдено, начебто, коло Бородіна.

Росіяни, начебто, укріпили заздалегідь цю позицію, ліворуч від дороги (з Москви до Смоленська), під прямим майже кутом до неї, від Бородіна до Утиці, на тому самому місці, де відбувся бій.

Перед цією позицією,, начебто, було виставлено для споете-реження за ворогом укріплений передовий пост на Шевардін-ському кургані. 24-го, начебто, Наполеон атакував передовий пост і взяв його; а 26-го атакував усю російську армію, що стояла на позиції на Бородінському полі.

Так говориться в історіях, і все це зовсім неправильно, в чому легко переконається кожен, хто захоче вникнути в суть справи.

Росіяни не відшукували кращої позиції, а, навпаки, у відступі своєму пройшли багато позицій, що були кращі за Бородінську. Вони не зупинилися на жодній з цих позицій: і тому, що Кутузов не хотів прийняти позиції, яку обрав не він, і тому, що вимога народної битви ще недостатньо сильно виявилась, і тому, що не підійшов ще Милорадович з ополченням, і ще з багатьох причин, яких не можна перелічити. Факт той — що попередні позиції були міцніші і що Бородінська позиція (та, на якій дано бій) не тільки не міцна, але й зовсім не є будь-чому більш позицією, ніж усяке інше місце в Російській імперії, на яке, гадаючи, показали б шпилькою на карті.

Росіяни не тільки не укріплювали позиції Бородінського поля ліворуч під прямим кутом від дороги (тобто того місця, на якому відбувся бій), але й ніколи до 25 серпня 1812 року не думали про те, щоб бій міг статися на цьому місці.