Емма - Остін Джейн

Вона знову і знову підмічала, як він часто поглядає в їхній бік зі щасливим виразом на обличчі; навіть тоді, коли утримувався від поглядів, вона знала, що він прислухається до їхньої розмови.

Цілковито відсутність таких думок у її батька, який був просто нездатним до необхідних для цього проникливості та підозрілості, являла собою обставину надзвичайно сприятливу. На щастя, містер Вудхаус був однаково далеким як від схвального ставлення до шлюбу взагалі, так і від спроможності передбачити його. Він ніколи не страждав од неприємних думок про якийсь можливий шлюб, хоча завжди бурчав із приводу якогось уже запланованого одруження; він не мав схильності приписувати якимось двом людям зловмисних намірів побратись, аж доки ці наміри не підтверджувалися. Емма раділа з його такої сприятливої та зручної обмеженості. Завдяки цьому її батько без єдиної неприємної підозри, не очікуючи якоїсь підступності з боку свого гостя, міг тепер дати волю своїй природній приязній доброзичливості та старанно розпитувати про те, як містеру Френку Черчіллю далася ця поїздка, пов'язана з таким неминучим злом, як необхідність спати дві ночі поспіль у дорозі, і зі щирим занепокоєнням цікавитися, чи йому і справді вдалося уникнути застуди — в чому, однак, можна було упевнитися лише через добу.

Візит ввічливості завершувався, і містер Вестон почав метушитись. Йому час іти. У "Крауні" на нього чекали справи, пов'язані із заготівлею власного сіна, а в крамниці Форда місіс Вестон веліла йому зробити безліч покупок; але він не квапить нікого іншого. Його син, вихований достатньо добре, щоб прислухатися до цього натяку, теж негайно підвівся і мовив:

— Оскільки на вас чекають справи, добродію, то я скористаюсь нагодою і завітаю до вас, адже це все одно доведеться робити рано чи пізно, тому краще зайти зараз. Я маю честь бути знайомим із вашою сусідкою, — звертаючись до Емми, — яка мешкає в Гайбері чи десь на його околиці; це сім'я Ферфакс. Сподіваюсь, мені неважко буде знайти їхній будинок; хоча, здається, Ферфакс — не зовсім правильне прізвище, скоріш це Барнс або Бейтс. Ви знаєте сім'ю під таким прізвищем?

— Звичайно ж, знаємо! — вигукнув його батько. — Місіс Бейтс — ми проїздили повз її будинок — я бачив у вікні міс Бейтс. А ти ж знайомий з міс Ферфакс; пам'ятаю, ти казав, що познайомився з нею у Веймуті та що вона гарна дівчина. Постарайся зайти до неї.

— Немає необхідності заходити сьогодні вранці, — відповів молодий чоловік, — це можна зробити якогось іншого дня, але ступінь нашого знайомства у Веймуті…

— Знаєш що, йди сьогодні, йди. Не відкладай візит. Ніколи не рано робити те, що належить. До того ж, Френку, мушу дати тобі пораду: слід уникати будь-якого браку уваги до неї тут. Коли ти бачив її з Кемпбеллами, вона була рівнею всім тим, із ким спілкувалася, але тут вона живе у бідолашної старої бабці, що ледве зводить кінці з кінцями. Якщо ти зволікатимеш із візитом, то це буде розцінено як зневага.

Схоже було, що сина вдалося переконати.

— Пам'ятаю, вона говорила, що ви знайомі, — сказала Емма. — Міс Ферфакс — дівчина надзвичайно елегантна.

Френк погодився, але слово "так" було мовлене настільки тихо, що це ледь не змусило її сумніватися в його щирості, та, мабуть, у великосвітському товаристві існують свої, відмінні критерії елегантності, якщо в цьому відношенні Джейн Ферфакс вважається посередністю.

— Якщо її манери ніколи не вражали вас раніше, то сьогодні це станеться неодмінно, — сказала Емма. — Ви побачите її у вигідному світлі, побачите і почуєте; хоча — ні, боюсь, ви її зовсім не почуєте, бо вона має тітоньку, що теревенить без перестану.

— Добродію, а ви що, знайомі з міс Джейн Ферфакс? — спитав містер Вудхаус, як завжди останнім приєднуючись до розмови. — Тоді дозвольте вас запевнити, що вона — дуже приємна молода особа. Приїхала сюди навідатися до своїх бабусі й тітки — людей вельми достойних; я знайомий з ними все своє життя. Упевнений, що побачивши вас, вони зрадіють надзвичайно; один із моїх слуг проведе вас.

— Ні в якому разі, шановний добродію, мене проведе батько.

— Але ваш батько так далеко не йде, йому треба лише до "Крауна", а це по інший бік вулиці; до того ж будинків багато, і ви можете заблудитись; окрім того, йдучи пішки, можна вимазати взуття, якщо не знати стежини, тож мій кучер підкаже вам, де найкраще перейти вулицю.

Містер Френк Черчілль все ще опирався з виглядом дуже серйозним, тому його батько енергійно підтримав його, вигукнувши:

— Мій добрий друже, це абсолютно непотрібно, Френк здатен відрізнити калюжу від сухого місця, що ж до місіс Бейтс, то для нього добратися туди з "Крауна" — що оком змигнути.

Тож їх відпустили без супроводу; один із них сердечно кивнув головою, інший — граціозно вклонився, і два джентльмени пішли. Емма залишилася дуже задоволеною таким початком знайомства і тепер могла коли завгодно віддаватися роздумам про те, як вони всі почуваються в Рендоллзі, і перебувати в цілковитій упевненості, що там усе гаразд.

Розділ 6

Наступного ранку містер Френк Черчілль з'явився знову. Він прийшов разом із місіс Вестон, до якої, здавалося, ставився з такою ж сердечністю, як і до Гайбері в цілому. Виявилося, що він сидів із нею вдома, щонайприязніше спілкуючись, доки не підійшов її звичний час для моціону; бажаючи змінити маршрут прогулянки, вони відразу ж вирішили піти до Гайбері. Він не сумнівається, що можна приємно прогулюватись будь-де, але чомусь завжди обирає звичайний шлях. Гайбері, цей просторий, бадьорий і радісний на вигляд Гайбері завжди вабитиме його до себе. Для місіс Вестон слово "Гайбері" означало Гартфілд; вона була переконаною, що і для нього воно означає те ж саме. Отож вони відразу туди й подалися.

Емма не очікувала на їхній прихід, бо містер Вестон, коли зазирнув до них на хвилину — тільки щоб почути, який гарний у нього син, — про їхні плани не знав нічого. Тому для Емми було приємною несподіванкою бачити, як вони — рука в руку — підходять до будинку. Вона хотіла зустрітися з ним іще раз, а особливо — у компанії з місіс Вестон, бо від його ставлення до неї залежала її думка про нього. Якби він не показав себе тут належно, то ніщо не могло б уже йому зарадити. Та коли вона побачила їх разом, то відразу ж заспокоїлася. Френк віддав належне місіс Вестон не тільки красивими фразами й надмірними компліментами, ніщо не було більш доречним і приємним, ніж його ставлення до неї, ніщо не вказувало так виразно на його бажання сприймати її як друга і забезпечити її приязнь до себе. І оскільки їх візит розтягнувся на весь ранок, Емма мала достатньо часу, щоб отримати правильне уявлення. Вони прогулювалися разом годину чи дві — спочатку навколо гартфілдівських чагарникових насаджень, потім — у Гайбері. Усе викликало у Френка захоплення; містер Вудхаус дуже зрадів би, почувши, як він насолоджується виглядом Гартфілда; а коли вони вирішили йти далі, то він зізнався в бажанні познайомитися з усім селищем, цікавлячись і захоплюючись побаченим частіше, ніж передбачала Емма.

Деякі з предметів його інтересу викликали почуття дуже приємні. Він благав, аби йому показали той будинок, в якому так довго жив його батько, а давніш — і його дід; а коли пригадалося, що жива ще та стара, котра колись його няньчила, то Френк, шукаючи її хатину, ходив з одного боку вулиці до другого; і хоча в деякі моменти такі пошуки й оглядини не мали особливого сенсу, самі по собі вони продемонстрували його приязнь до Гайбері, що якоюсь мірою робило честь і тим, хто був поруч.

Спостерігаючи все це, Емма вирішила, що навряд чи можна пояснити його таку довгу відсутність власним небажанням; несхоже було, що він лише грає роль чи виставляє напоказ нещирі почуття, тож містер Найтлі поставився до нього явно несправедливо.

Свою першу зупинку вони зробили біля "Краун Інн" — непоказної, але по-своєму важливої будівлі, де утримувалися дві пари поштових коней не стільки для зручності подорожніх, скільки для блага самих жителів; нічого цікавого Френкові попутниці там побачити не сподівались; але, минаючи цей будинок, вони розповіли йому історію великого приміщення, приробленого до нього явно пізніше; споруджене воно було багато років тому, щоб проводити там бали. В часи, коли населення було численнішим і більш налаштованим танцювати, це приміщення принагідно використовувалося в якості бальної зали; але ті славні дні давно пішли у небуття, і тепер найповажніша мета його застосування полягала в наданні притулку членам віст-клубу, започаткованого місцевою благородною і не дуже благородною публікою. Це відразу ж викликало у Френка інтерес. Особливо його вразило те, що це приміщення призначалося для проведення бальних вечорів, і замість того, щоб пройти мимо, він на декілька хвилин зупинився біля двох величезних підйомних вікон, котрі якраз були відчинені, і зазирнув усередину, аби оцінити можливості приміщення та поремствувати, що його припинили використовувати за призначенням. Він не побачив у приміщенні ніяких недоліків і відмовився визнати наявність тих, на які вказали його попутниці. Та ні, приміщення достатньо довге, широке і красиве. Воно здатне вмістити якраз оптимальну кількість людей. Узимку тут слід проводити бали принаймні кожних два тижні. Чому б міс Вудхаус не відродити славне минуле цієї зали? Міс Вудхаус, якій у Гайбері все під силу! Йому вказали на брак місцевих зацікавлених у цьому родин і висловили переконання, що ніхто з-поза меж Гайбері та найближчих околиць не виявить бажання відвідувати ці бали, але Френка таке пояснення не задовольнило. Він відмовлявся повірити, що ті численні чепурні будинки, які бачив навколо себе, не дадуть потрібної для таких заходів кількості людей; і навіть коли перейшли до подробиць і до конкретних родин, усе одно не хотів визнавати, що штучність і незручність подібних компаній може мати суттєве значення і що будуть якісь труднощі, пов'язані з відновленням статус-кво наступного ранку. Він сперечався як молодий чоловік, що дуже любить потанцювати; і Емма з подивом пересвідчилася, що вестонівські риси в ньому переважали звички Черчіллів. Здавалося, він успадкував усю життєрадісність і натхненність, бадьорий настрій і компанійські звички свого батька, не взявши нічого від гордовитості та стриманості Енскума.