Українська література » Зарубіжна література » Скотоферма (Ферма тварин) - Орвелл Джордж

Скотоферма (Ферма тварин) - Орвелл Джордж

Читаємо онлайн Скотоферма (Ферма тварин) - Орвелл Джордж

Ніяке міркування не сміє звести вас на манівці. Не слухайте ніколи, коли вам казатимуть, що в людини і тварини спільні Інтереси, що добробут одного із них, це добробут другого. Це все брехні. Людина не служить інтересам жодного створіння крім себе. А між нами товариші, хай буде повна єдність, повна дружність в боротьбі. Усі люди — вороги. Усі тварини — товариші."

В цей мент счинилася жахлива буча. Підчас промови Марка чотири великі щурі виповзли із нір і посідали на задках, прислухаючись до неї. Нараз собаки помітили їх, і тільки швидкий плиг у нори врятував щурам життя. Марко підніс ратицю, втихомирюючи збори.

"Товариші, — сказав він, — тут виникла справа, що її треба було вирішити. Чи дикі створіння, такі як щурі і крілики, — наші друзі, чи наші вороги? Піддаймо це під голосування. Я ставлю зборам запит: чи щурі друзі?"

Голосування відбулось негайно і Значна більшість погодилась на те, що щурі друзі. Знайшлися тільки чотири інодумці: троє собак та кішка, що, як потім вияснилось, голосувала на обох боках. Марко продовжував:

"Небагато мені остається сказати. Я тільки повторюю: пам'ятайте завжди прр обов'язок бути ворогом до людини і всіх її облуд. Усе, що ходить на двох ногах — ворог. Усе, що ходить на чотирьох ногах, або крилате — друг. Пам'ятайте також, що в боротьбі з людиною нам не можна стати подібними до неї. Навіть коли переможете її, не переймайте її хиб. Жодна тварина не повинна жити в будинкові, ні спати в ліжку, ні носити одежі, ні пити алкоголю, ні курити тютюну, ні доторкатися до грошей, ні займатися торговлею. Усі людські звички лукаві. Та перш за все жодна тварина не повинна знущатися з власного племени. Слабі й сильні, й прості, усі ми браття. Жодна тварина не повинна вбивати другої тварини. Усі тварини рівні.

А тепер, товариші, хочу розказати вам про мій сон з останньої ночі. Це був сон про те, як виглядатиме земля, коли людина щезне із неї. Та він нагадав мені про щось давно вже забуте. Перед багатьма роками, коли я був ще малим підсвинком, моя мати часто співала разом із іншими льохами однієї давньої пісні, що з неї вони знали тільки мелодію та три перші слова. Я знав мелодію, бувши дитиною, та вона давно вже вийшла мені з пам'яти. Але в останню ніч вона повернулася у сні до мене. Що більше, повернулися й слова пісні — слова, що їх, я певен, співали тварини давнього минулого і що про них загинула пам'ять від поколінь. Хочу вам, товариші, зараз заспівати цієї пісні. Я старий, мій голос хриплий, але коли я навчу вас мелодії, ви зможете її співати ліпше про себе. Пісня зветься "Звірі Англії".

Старий Марко відкашельнув і почав співати. Як він сам був згадав, голос в нього був хриплий, та співав він досить добре, а мелодія була зворушлива, щось не то "Клеминтайн" не то "Ля Кукарача". Слова звучали:

Звірі Англії, звірі Валії,

Звірі всіх підсонь, країн,

Про майбутній вік щасливий

Слухайте моїх новин.

Врешті день такий настане:

Людський щезне живоїд,

Англії поля врожайні

Знатимуть лиш звірів слід.

Щезнуть кільця з наших ніздрів,

Збруя щезне з наших пліч,

Вщент поржавіють остроги,

Не лящатиме більш бич.

Всі багацтва неуявні:

Лан ячменю, сад вишень,

Конюшина і пшениця

Стануть нашими в цей день.

Заясніють ниви Англії,

Збільшиться прозорість вод,

Вітри лагідно повіють

В день найбільшої з свобод.

Хоч помремо, заки зійде,

День цей — всіх змагань мета;

З труду коней, курок, гусок

Встане воля нам свята.

Спів цієї пісні кинув тварин у стан дикого збудження. Заки ще Марко дійшов до кінця, вони почали співати її про себе. Навіть найтупіші зпоміж них схопили мелодію і деякі слова, а якщо мова про розумних, таких як свині й собаки, то на протязі декількох хвилин вони вже вміли цілу пісню напам'ять. А тоді, після небагатьох вступних проб, увесь хутір залунав "Звірями Англії" в могутньому унісоні: корови ревли пісню, собаки скавучали її, вівці блеяли її, коні іржали її, качки крякали її.

Вони були так захоплені, що проспівали її п'ять раз під ряд і Мабуть продовжували б спів усю ніч, коли б їм не перервали.

На нещастя, гамір збудив пана Джонса. Він скочив з ліжка, переконаний, що на подвір'я прокралася лисиця; вхопив рушницю, що завжди стояла в кутку його спальні, та пустив у темряву набій шроту число 6. Шротовини зарилися в стіні клуні і збори поспішно розійшлися. Кожен утік на своє місце спочинку. Птиці скочили на сідала, тварини полягали на солому і увесь хутір умить потонув у глибокім сні.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

МИНУЛО три дні; старий Марко помер спокійно у сні. Тіло його поховали край саду.

Це трапилось на початку березня. У найближчі три місяці між тваринами на хуторі жваво розвивалась таємна діяльність. Промова Марка відкрила більш второпним із них зовсім новий погляд на життя. Вони не знали коли спалахне бунт, що його віщував Марко; не було жодної підстави припускати, що це станеться ще за їхнього життя; одне вони бачили ясно: їхній обов'язок був готуватися до нього. Завдання вчити та організовувати інших припало зовсім природньо свиням, що на загальний погляд були найрозумніші з тварин. Між свиньми відзначалися два молоді кнурі на ім'я Білан та Наполеон, їх п. Джонс годував на продаж. Наполеон був великий, досить лютий на вигляд бакшерський кнур, одинокий бакшерець на хуторі; не дуже то говірливий, зате (така йшла про нього слава) дуже рішучий. Білан був свиня жвавіша за Наполеона, поворотніший в розмові та більш винахідливий, хоч на загальну думку менш глибокої вдачі. Усі інші свині на хуторі були кабани — годованці. Найбільш відомий між ними був малий товстий кабан на ім'я Квікун; був він круглощокий і кліпав щораз очима; рухи в нього були меткі, голос-пронизливий. Він був блискучий промовець. Коли йому доводилось обговорювати яку нелегку тему, він мав звичку переплигувати з боку на бік та вертіти хвостиком: це виглядало якось дуже переконливо. Дехто казав, що Квікун спроможний чорне обернути в біле.

Утрьох вони розробили Маркове вчення й замінили його у завершену систему думки під назвою тваринізму. Декілька вечорів на тиждень, коли п. Джонс уже спав, вони скликали таємні збори в клуні та викладали іншим основи тваринізму. Спочатку доводилось переборювати багато безглуздя та байдужости. Деякі тварини базікали про обов'язок бути відданими Джонсові, що про нього вони згадували як про "пана"; інші робили такі дитячі завваження як, наприклад: "п. Джонс нас годує. Якби він відійшов, — ми б померли з голоду". Ще інші ставили такі запити: "навіщо турбуватись, що буде після нашої смерти?", або "якщо отой Бунт і так мусить прийти, то яка тоді ріжниця, чи працювати над його здійсненням, чи ні?" Свиням насилу вдавалось переконати їх, що ці погляди суперечать основам тваринізму. Найдурніші запити з усіх ставила біла кобила Марічка. Перший запит, що його вона поставила Біланові звучав: "Чи буде далі цукор після Бунту?"

"Ні, — сказав Білан твердо. На цьому хуторі не маємо засобів для цукрового виробництва. Крім цього, цукор для тебе зайвий. Матимем досхочу вівса та сіна".

"А чи дозволять мені носити стрічки у гриві? — питала Марічка.

"Товаришко, — сказав Білан, — оці стрічки, що до них ти так привикла, — тавро неволі. Чи не можеш зрозуміти, що свобода варта більше ніж стрічки?"

Марічка погодилась, та не виглядала на дуже переконану.

Ще важчу боротьбу довелося свиням звести з брехнями, що їх поширював освоєний крук Мойсей. Мойсей, особливий пестун п. Джонса, був шпик і наклепник, але й розумний промовець. Він запевняв, що знає про існування таємничої країни, яку звуть Смоктунцевою Горою і куди простують усі тварини після смерти. За словами Мойсея вона лежала десь . вгорі у небі у невеликій відстані від хмар, але поза ними. На Смоктунцевій Горі сім днів у тижні неділя, конюшина росте круглий рік, а цукор та макуха зріють на живоплоті. Тварини ненавиділи Мойсея за те, що байдикував і розказував небилиці; проте деякі зпоміж них вірили у Смоктунцеву Гору і свиням доводилось завзято сперечатися, щоб переконати їх, що таке місце зовсім не існує.

Найвірнішими їхніми учнями були два їзджалі коні, Гнідко та Конюшина. Обом їм надзвичайно важко приходилось видумати щось самостійне, зате прийнявши свиней собі за учителів, вони сприймали все що ті їм говорили і простими словами переказували це іншим тваринам. Вони були невідмінно присутні на таємних зборах у клуні і вели перед у співі "Звірів Англії", що завжди кінчав збори.

Та сталось так, що Бунт завершено значно раніш та з меншим зусиллям, ніж хтонебудь передбачав. У минулі роки п. Джонс, хоч і твердої руки пан, був здібний фармер, але в останній час прийшли на нього лихі дні. Дуже підкосила його втрата грошей у наслідок якогось позву і він почав пити над міру. Бувало, нераз цілими днями, простягнувшись у фотелі, він читав часописи, попивав собі та принагідно годував Мойсея шкірками від хліба, розмоченими в пиві. Наймити його були ліниві та нечесні, поля заросли бур'яном, на будинках здалося б відновити покрівлю, живоплоти росли запущені, а тваринам не доставало паші.

Надійшов червень. Трава вже тільки — тільки чекала косовиці. За день до Івана Купала, було це в суботу, п. Джонс подався у Вілінгдон і так упився під Червоним Левом, що повернув аж у неділю в полудень. Наймити видоїли корів уранці та пішли полювати на кріликів, не подбавши нагодувати тварин. П. Джонс повернувся додому і зразу ліг спати на канапі у вітальні, закривши лице "Новинами Світу"; тим-то, коли повечоріло, тварини все ще були ненагодовані. Нарешті, їм терпець увірвався, котрась із корів виламала рогом двері від комори, а тоді кожне собі почало брати пашу із засіків. Якраз у цю хвилину п. Джонс проснувся. Вмить опинився він разом із своїми чотирьма наймитами у коморі. В руках у них були батоги, вони шмагали ними куди попало. Та витерпіти це знущання було вже понад силу голодних тварин. Хоч перед тим між ними не було ніякої змови, вони, як один, кинулись на своїх мучителів. Джонс та його наймити нараз побачли, що їх з усіх боків буцають та хвицають. Вони зовсім втратили панування над положенням. Досі ніколи не доводилось їм помічати такої поведінки між тваринами; тому цей раптовий зрив серед істот, що їх вони звикли лупцювати та мучити досхочу, сповнив їх майже божевільного переляку! Через декілька хвилин вони покинули спроби боронитись і накивали п'ятами.

Відгуки про книгу Скотоферма (Ферма тварин) - Орвелл Джордж (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: