Щасливий кінець - Каттнер Генрі

І все закінчилося тим, що хімік погодився підписати угоду про співавторство з Келвіном. Комерційні можливості процесу практично необмежені. Концерн Дюпонів чи Дженерал Моторс з радістю куплять винахід.

— Мені потрібно багато грошей, дуже багато.

— Ви матимете мільйон доларів, — запевнив рудовусий.

— У такому разі дайте мені розписку.

Сарн матеріалізувався за три фути від нього. В руках тримав вудлище — зброю.

Келвін миттю скористався зі свого апарата. Це було початком двотижневого черезсмужжя пиятик та втеч…

Ідіот. Не спитати імені того хіміка! Особливо гнітило те, що хімік не мав жодної можливості знайти його. Адже він знав Келвіна як Джіма.

Келвін витяг апарат і втупився в нього почервонілими очима. Гм, Кварра Ві. Цей Кварра Ві був йому тепер дуже симпатичний. Цього разу він натиснув на кнопку, коли Сарн прибрав земну личину за кілька дюймів від нього.

Знову віражі телепортації. Він сидить посеред пустелі. Кактуси та коротколисті юки — єдині елементи пейзажу. Та ще пурпурове пасмо гір удалині.

Хоча б Сарна тут не було.

І ось рішення, що вже тиждень носилося в повітрі, раптом викарбувалося з такою ясністю, що захотілося підстрибнути. Він сконцентрувався на думці "як позбутися Сарна?" Натиснув на кнопку…

Через мить він уже знав, як це зробити.

Він чекав на Сарна.

І той не забарився. Повітря колихнулось, і бліда фігура в тюрбані почала матеріалізовуватись.

Зброя-вудка націлена.

Келвін зосередився. Він відчував, як енергія його мозку випромінюється в бік андроїда.

І ось Сарн нерухомо лежить на гарячому піску, дивлячись угору очима, які нічого не бачили. Семипалі руки смикнулись і завмерли. Штучне життя покинуло андроїда. І ніколи тепер не повернеться.

Келвін відвернувся і полегшено зітхнув. Тепер йому нічого не загрожує. Він викинув з голови всі думки, всі проблеми, крім однієї. Як знайти рудовусого?

Він натиснув на кнопку…

А ось як почалась ця історія: Кварра Ві сидів у машині часу зі своїм андроїдом Сарном.

— Як я виглядаю? — запитав він.

— Чудово, — відповів Сарн. — Ніхто навіть не запідозрить, що ви прибули з іншої епохи. Не забудьте окуляри.

Кварра Ві начепив і їх.

— Так надійніше. Оптичні властивості цих лінз можуть захистити від мозкових еманацій. Не знімайте їх — робот може вигадати всілякі капості.

— Ось цього я б йому не радив, — сказав Кварра Ві. — І що він там замислив, хотів би я знати. Він завжди був із невдоволених, хоч своє місце знав. Шкодую, що взагалі замовив собі цього робота. Важко сказати, що він там намудрує у напівдоісторичному світі, якщо ми не спіймаємо й не повернемо його.

— Він у наметі гороскопіста, — сказав Сарн, висунувшись із машини часу. — Його треба захопити зненацька.

Карра Ві ствердно кивнув головою.

— Не хвилюйся. Я туди й назад. У мене ж призначена Зустріч з тим сіріуанцем — ми повинні ввечері закінчити партію.

Але цій зустрічі не судилося відбутись.

Кварра Ві вийшов із машини часу і закрокував дощатим хідником пляжу до намету. Ось і він, а на ньому яскрава реклама.

Коли відкинув брезентову завісу, якийсь недбало залишений кінець мотузка шмагонув його по обличчю і збив набік окуляри в роговій оправі. Тієї ж миті яскраве синє світло засліпило незахищені очі. Він розгубився. Забув, де перебуває. Проте це відчуття одразу зникло. Речі знову набули рівноваги та сталості.

— Ви — Джеймс Келвін, — вимовив робот…

© НАУКА І СУСПІЛЬСТВО. — 1984. — № 2.

© ВАСИЛЬЄВА Ольга, переклад з англійської, 1984.