Світ Софії - Гордер Юстейн

Софія сіла на лавку у центральному нефі церкви. Вона сиділа, не зводячи очей з вівтаря та старовинного розп'яття, на якому уже зблякла фарба.

Минуло кілька хвилин. Несподівано заграв орган. Софія не зважувалася озирнутися, їй здалося, що мелодія була дуже давньою, певно, з часів середньовіччя.

Потім знову усе стихло, а за спиною почулися кроки. Озирнутися? Дівчинка воліла не відривати погляду від Ісуса на розп'ятті.

Кроки минули її, і Софія побачила одягнену у чернечу реверенду постать, що прямувала через церкву. Софія могла заприсягтися, що це середньовічний чернець.

Вона боялася, але не була паралізована страхом. Перед вівтарем чернець звернув убік і піднявся на амвон. Він оперся на нього, подивився вниз на Софію і заговорив по-латині:

— Gloria patri et filio et spiriti sancto. Sicut erat in principio et nunc et semper in saecula saeculorum.

— Говори по-норвезьки, прошу тебе, — вигукнула Софія. Вона й сама не помітила, що звертається на "ти".

Слова відбилися луною у старих стінах кам'яної церкви.

Софія уже зрозуміла, що чернець — це Альберто Кнокс, і одразу ж пожаліла, що так непоштиво повелася у древній святині. Але вона була налякана, а наляканій людині може стати легше від зламу усіх правил і табу.

—Тсс...

Альберто підніс руку, як це робить священик, коли хоче, щоб паства сіла.

— Котра година, дитино моя? — запитав він.

— П'ять по четвертій — відповіла Софія, їй уже не було так лячно.

— Пора. Зараз почнеться середньовіччя.

— Середньовіччя починається о четвертій годині? — приголомшено спитала Софія.

— Так, близько четвертої. Минула п'ята, і шоста, і сьома. Але час ніби завмер. Минула восьма, дев'ята, десята. Середньовіччя продовжувалося. Настав новий день, подумаєш ти напевно. Я розумію, що ти маєш на увазі. Але це свято, розумієш, єдине довге свято. Минула одинадцята, дванадцята, тринадцята. Це час, який ми називаємо розквітом середньовіччя. На цей час у Європі було збудовано величні собори. І лише коло чотирнадцятої години запіяв перший півень. Тепер, щойно тепер, починає наставати присмерк довгого середньовіччя.

— Отже, середньовіччя тривало десять годин, — промовила Софія.

Альберто кивнув головою, що визирала з-під каптура коричневої чернечої реверенди, і обвів поглядом паству, яка на той момент складалася тільки з чотирнадцятирічної дівчинки.

— Якщо прийняти одну годину за сотню років, то так. Припустімо, Ісус народився опівночі. Павло почав свої місіонерські мандрівки десь коло пів на першу і помер у Римі через чверть години. До години третьої християнська церква була більш чи менш заборонена, але в 313 році християнство визнали у Римській імперії. Це трапилося за правління імператора Константина, а сам імператор прийняв хрещення на смертному ложі набагато пізніше. З 380 року християнство стало державною релігією в усій Римській імперії.

— Хіба Римська імперія не розпалася?

— Твоя правда, вона почала тріщати по всіх швах. Ми стоїмо перед найважливішими культурними змінами в історії людства. У IV столітті Римові загрожував натиск північних племен та внутрішній розкол. У 330 році імператор Константан переніс столицю Римської імперії до міста Константинополя, яке він сам заклав і яке мало вихід до Чорного моря. Дехто називав це місто "новим Римом". У році 395 Римська імперія розділилася на дві частини — західно-римське царство з Римом у центрі та східноримське із столицею у Константинополі. У 410 році Рим сплюндрували вандали, а в 476 настав повний занепад західноримської держави. Східноримське царство проіснувало як державна структура аж до 1453 року, коли турки завоювали Константинополь.

— І тоді місто назвали Стамбулом?

— Саме так. Наступна дата, яку слід запам'ятати, рік 529. Тоді церква закрила Академію Платона в Афінах. Того ж року закладено Бенедиктинський орден. Це був перший великий чернечий орден. 529 рік став також символом перемоги християнської церкви над грецькою філософією. Відтепер монастирі здобули монополію на все, у тому числі і навчання. Стрілка годинника наближалася до пів на шосту...

Софія давно уже зрозуміла думку Альберто і до чого тут усі ті години. Північ — це початок відліку часу, перша година —

100 років після Різдва Христового, шоста — 600 років, чотирнадцята — 1400 років. Альберто продовжував:

— "Середньовіччя" — це період, який лежить між двома іншими епохами. Цей вислів з'явився у час ренесансу. Середньовіччя сприймалося як одна довга "тисячолітня ніч", ідо простерлася над Європою між античністю та ренесансом. Згодом вираз "середньовічний" вживали як означення усього авторитарного та закостенілого. Однак дехто розглядав середньовіччя і як "тисячу літ розвою". У середньовіччі> наприклад, утвердилася система шкільництва. Ще на початку епохи виникли перші монастирські школи. З XII століття з'являються школи при соборах, а приблизно з 1200 року — перші університети. Ще й сьогодні навчальні предмети поділені на групи чи "факультети", як у середньовіччі.

— Тисяча років — страшенно великий проміжок часу

— Але християнству необхідний був час, щоб проникнути в глибини людської свідомості. Саме в епоху середньовіччя формувалися народи — з містами і замками, народною музикою і народною поезією. Чим були би народні казки та пісеньки без середньовіччя? А чим була би Європа? Римською провінцією? А звучання назв, таких як Норвегія, Німеччина чи Англія, — це бездонна глибінь, котра називається середньовіччям. У цій глибині плаває багато вгодованих риб, яких не завжди можемо розгледіти. Середньовічною постаттю був Снорре. І святий Улав. І Карл Великий. Не кажучи вже про Ромео та Джульєтту Бенедикта та Орулілію, Улава Остесо-на чи тролів у Геддальському лісі, А ще ціла когорта гордовитих князів та пишних королів, сміливих рицарів і прекрасних панянок, невідомих вітражистів та геніальних творців органу А ще я не згадав ченців-послушників і чарівниць.

— Ти ні словом не згадав і священиків.

— Справді. Християнство досягнуло Норвегії лише в XI столітті, але було би перебільшенням стверджувати, що Норвегія стала християнською країною після битви під Стіклес-тадом. Давні поганські звичаї продовжували жити під поверхнею нової релігії, багато дохристиянських елементів змішалося з християнською вірою. Наприклад, у норвезькому святкуванні Різдва Христового поєдналися, наче в шлюбі, християнські та давньоскандинавські звичаї. Тут спрацювало давнє правило, що подружжя уподібнюються одне до одного. Різдвяний калач, кутя та пиво стають тепер невіддільні від мудреців зі Сходу та шопки у Вифлеємі. Слід зауважити, що християнство поступово стало панівним світоглядом. Тому й говоримо про середньовіччя як про християнську "однорідну культуру".

— Отож не було воно тільки похмурим та сумним?

— Перші століття після 400 року справді були періодом культурного занепаду. Римська епоха — це епоха "високої культури" з великими містами, котрі мали свої каналізаційні системи, публічні лазні та бібліотеки. Не кажучи вже про неперевершену архітектуру. І ця культура занепала впродовж перших століть середньовіччя. Це ж стосувалося також торгівлі та грошової системи. У середньовічні часи переважало натуральне господарство та оплата товарами. Таке ведення господарства характерне для епохи феодалізму. Великі феодали володіли землею, на якій працювали селяни, заробляючи собі на прожиток. На початку періоду суттєво зменшилася кількість населення. Античний Рим був мільйонним містом, а уже в VII столітті населення древньої "столиці світу" налічувало 40 000 мешканців. Скромним мешканцям не залишалося нічого іншого, як бродити поміж рештками має-статичних будівель колись гордого міста. Якщо виникала потреба в будівельних матеріалах, розбирали на кавалки довколишні руїни. Це, звичайно, обурило сучасних археологів, які б воліли, аби люди тієї епохи залишили усе неторканим.

— Легко бути мудрим опісля.

— Період політичної могутності Риму минув ще наприкінці IV століття. Але римський єпископ невдовзі став главою усієї римо-католицької церкви. Його назвали "папою" — отцем — і згодом стали вважати намісником Ісуса на Землі. Так Рим став столицею церкви і був нею впродовж майже усього середньовіччя. Небагато знаходилося бунтарів, які наважувалися "перечити Римові". Щоправда, поступово деякі королі та князі здобували велику владу і робили спроби протиставити себе могутності церкви. Таким був і наш король Сверре... Софія не зводила очей з ученого ченця.

— Ти розповідав, що церква закрила Платонову Академію в Афінах. І всі забули про грецьких філософів?

— Не зовсім. Щось було відомо з писань Аристотеля, а щось з творів Платона. Але давня Римська імперія була поділена на три різні культурні терени. У Західній Європі переважала латиномовна християнська культура зі столицею в Римі. У Східній Європі панувала грекомовна християнська культура зі столицею в Константинополі. Пізніше місто було перейменоване на грецький кшталт і назване Візантією. Тому говоримо про "візантійське середньовіччя", щоб відрізнити його від римо-католицького. Але до Римської імперії належали також Північна Африка та Середній Схід. На цих теренах розвинулася арабомовна мусульманська культура. Після смерті Магомета у 632 році Середній Схід та Північну Африку заполонив іслам. Невдовзі до мусульманської культури приєдналася Іспанія. Священними місцями ісламу стали міста Мекка, Медина, Єрусалим та Багдад. З огляду на культурно-історичне значення цієї події, варто зауважити, що араби зайняли і древнє еллінське місто Александрію. Так вони успадкували велику частку грецької науки. Впродовж усього середньовіччя араби були першими у таких науках, як математика, хімія, астрономія та медицина. Ми досі послуговуємося "арабськими цифрами". У багатьох сферах арабська культура переважала над християнською.

— Я запитала, якою була подальша доля грецької філософії?

— Можеш собі уявити велику ріку, яка в одному місці розділилася на три рукави, щоб потім знову злитися в одне русло?

— Мабуть, можу

— Так само греко-римська культура розділилася на римо-католицьку на заході, візантійську на сході та арабську на півдні. Хоч це і дуже спрощено, але можемо сказати, що неоплатонізм поплив на захід, Платон — на схід, а Аристотель — до арабів, на південь.