Гіркий сміх - Вале Пер
Бо вже встиг зателефонувати до завідувача складу ресторану і дістав адресу постачальника тих зубочисток.
Ейнар Ренн не був радий. Він стояв на вітряній Рінгвеген і дивився на яму в землі, напнутий шмат брезенту й дорожні бар'єри, розставлені навколо. В ямі не було живої душі, чого не можна було сказати про машину, що стояла метрів за п'ятнадцять від того місця. Ренн знав чотирьох чоловіків, що сиділи там з термосами, тому сказав:
– Привіт, хлопці.
– Привіт, і зачиняй за собою двері. Та якщо це ти вчора на Брангусгатан тріснув мого хлопця кийком по голові, то йди до бісової матері.
– Ні, не я, – відповів Ренн. – Я сидів удома й дивився телевізор. Моя дружина поїхала в Норланд.
– Тоді сідай. Хочеш кави?
– Та випив би.
За хвилину його спитали:
– Ти прийшов у якійсь справі?
– Так. Той Шверін народився в Америці. Це часом не було помітно з його мови?
– Ще б пак! Він затинався, як Аніта Екберг, а коли був п'яний, то розмовляв по-англійському.
– Коли був п'яний?
– Так. Або коли сердився. Чи думав про щось інше. Ренн вернувся п'ятдесят четвертим автобусом на Кунгсгатан. То був червоний двоповерховий автобус марки "Лейленд Атлантін" з пофарбованим у кремовий колір другим поверхом і сірим дахом. Хоч Ек запевняв, що в двоповерхових автобусах є тільки сидячі місця, він був переповнений пасажирами, які стояли і тримали в руках пакунки й сумки.
Ренн напружено думав цілу дорогу. Потім трохи посидів за своїм столом. Тоді зайшов до сусідньої кімнати і запитав:
– Хлопці, як буде по-англійському: "Я його не впізнав"?
– Didn't recognize him, – відповів Кольберг, не підводячи голови від своїх паперів.
– Я знав, що маю слушність, – сказав Ренн і вийшов.
– Він уже зовсім з'їхав з глузду, – зауважив Гунвальд Ларсон.
– Стривай, – сказав Мартін Бек. – Мені здається, що йому сяйнула якась думка.
Він підвівся й пішов до Реннового кабінету. Там не було нікого. Капелюха й пальта також не було.
Через півгодини Ренн знов відчинив дверці машини на Рінгвеген. Шверінові товариші й далі сиділи там, де він їх лишив. Яму на дорозі відтоді, мабуть, ще не торкала жодна лопата.
– Хай йому чорт, як я злякався, – сказав один із робітників. – Думав, що це Ульсон.
– Ульсон?
– Так, або Олсон, як, бувало, казав Альф.
Ренн доповів про наслідки своїх спостережень аж другого ранку, за два дні до святвечора.
Мартін Бек вимкнув магнітофон і сказав:
– Отже, ти вважаєш, що запис звучить так. Ти питаєш: "Хто стріляв?" І він відповідає по-англійському: "Didn't recognize him".
– Так.
– А потім ти питаєш: "Який він був на вигляд?" І Шверін відповідає: "Як Ульсон".
– Так, і після цього вмирає.
– Чудово, Ейнаре, – мовив Мартін Бек.
– А хто, в біса, той Ульсон? – запитав Гунвальд Ларсон.
– Своєрідний контролер. Він їздить по тих місцях, де лагодять дороги, й дивиться, чи робітники працюють.
– Ну, і який він на вигляд? – запитав Гунвальд Ларсон.
– Він чекає у моєму кабінеті, – несміливо відповів Ренн.
Мартін Бек і Гунвальд Ларсон пішли подивитися на Ульсона. Гунвальд Ларсон дивився якихось десять секунд.
– Ага! – сказав він і зразу ж вийшов.
Ульсон вражено глянув йому вслід.
Мартін Бек стояв із півхвилини. Нарешті він сказав:
– Думаю, ти зібрав усі дані?
– Звичайно, – відповів Ренн.
– Ну то дякую, пане Ульсон, – сказав Мартін Бек і теж вийшов.
Ульсон ще дужче здивувався.
Коли Мартін Бек повернувся з другого сніданку, під час якого він насилу подужав випити склянку молока, чашку кави і з'їсти дві скибочки сиру, на його столі лежав аркуш паперу з лапідарним заголовком: "Ульсон".
"Ульсон, 46 років, за фахом інспектор дорожніх робіт.
Зріст – 183 см, вага – 77 кг, роздягненого. Чуб каштановий, хвилястий, очі сірі, постать струнка.
Обличчя худе, довгобразе, з виразними рисами, чималим, ледь горбкуватим носом, широким ротом, тонкими губами й здоровими зубами.
Номер взуття 43.
Смаглявий, що, як він каже, пов'язане з його фахом, який змушує його часто перебувати надворі.
Одяг охайний: сірий костюм, біла сорочка з краваткою і чорні черевики. Надворі в робочий час носить непромокальний плащ до колін, вільного крою і дуже широкий. Сірого кольору. Він має таких плащів два і один із них звичайно носить узимку. На голову надіває шкіряного капелюха з вузькими крисами. Взутий у теплі чорні черевики з грубою гумовою підошвою. Але в дощ чи в сніг звичайно носить чорні гумові чоботи.
На вечір 13 листопада Ульсон має алібі. Саме тоді він сидів з 22 до 24-ї години в приміщенні клубу аматорів бриджа, членом. якого перебуває. Він грав у карти, і його присутність підтверджують троє свідків і запис гри.
Про Альфонса (Альфа) Шверіна Ульсон каже, що той був балакучий, проте ледачий і часто заглядав у чарку".
– Невже Ренн роздягав його і важив, – запитав Гунвальд Ларсон.
Мартін Бек нічого не відповів.
– Чудові, логічні висновки, – повів далі Гунвальд Ларсон. – Ульсон носить на голові капелюха, а на ногах черевики. Має чималий ніс, надіває за один раз одного плаща. І має широкий рот чи плащ. Невже тобі це знадобиться?
– Не знаю. Все ж таки це якісь прикмети.
– Авжеж, прикмети Ульсона.
– Як там у тебе з Ассарсоном?
– Я щойно розмовляв із Якобсоном, – сказав Гунвальд Ларсон. – Жирна рибина.
– Хто, Якобсон?
– І він також. Він невдоволений, що вони самі їх не спіймали, а нам довелося працювати за них.
– Не нам, а тобі.
– Звичайно, навіть Якобсон визнає, що Ассарсон найбільший гуртовий торговець наркотиками, яких ми досі ловили. Ті братчики, мабуть, загрібали гроші лопатою.
– А той другий? Чужоземець?
– Просто кур'єр. Грек. Лихо в тому, що він має паспорт дипломата. Він сам наркоман. Ассарсон думає, що це він його виказав. Каже, що немає нічого гіршого, як довіритись якомусь донощикові. Він дуже невдоволений. Мабуть, тому, що вчасно не позбувся того кур'єра відповідним способом. – Гунвальд Ларсон на мить замовк, а тоді додав: – Той Єрансон з автобуса також був наркоман. Можливо…
Він не докінчив своєї думки, а все ж дав Мартінові Беку ниточку, над якою варто було поміркувати.
Кольберг пітнів над своїм списком і поки що не хотів його показувати. Він тепер дедалі краще розумів, як мав почувати себе Стенстрем, коли взявся розплутувати цю давню справу. Як слушно зауважив Мартін Бек, до слідства в справі Тереси не можна було причепитися. Якийсь невправний формаліст навіть написав би коментар: "Випадок з технічного погляду треба вважати з'ясованим, а слідство – чудовим прикладом сумлінної роботи поліції".
Звідси вже недалеко було й до того, щоб і злочин визнати чудовим.
Скласти список осіб, зв'язаних із Тересою Камарайо, справді було нелегко. Аж дивно, що за шістнадцять років стільки людей устигло померти, виїхати зі Швеції чи змінити прізвище. Деякі психічно захворіли й перебували у відповідних закладах. Інші сиділи у в'язниці, в притулках для алкоголіків чи були інтерновані. Ще інші просто зникли, подалися в море або ще кудись. Чимало було й таких, що давно переїхали у віддалені райони країни; створили для себе й для своїх родин інші умови життя, і здебільшого їх не можна було негайно проконтролювати. Кінець кінцем у його списку лишилося двадцять дев'ять прізвищ, усі ті особи, що перебували на волі й мешкали в Стокгольмі або поблизу від нього. Досі Кольберг зібрав тільки загальні відомості про цих людей: їхній теперішній вік, фах, адреса, родинний стан. Цей список, пронумерований від одного до двадцяти дев'яти і складений в алфавітному порядку, мав такий вигляд:
"1. Свен Альгрен, 41 рік, продавець, Стокгольм, одружений.
2. Карл Андерсон, 63 (?) роки, Стокгольм (Гегалідський притулок), неодружений.
3. Інгвар Бенгтсон, 43 роки, журналіст, Стокгольм, розлучений.
4. Рюне Бенгтсон, 56 років, директор фірми, Стоксунд, одружений.
5. Бенгт Вальберг, 38 років, скупник (?), Стокгольм, неодружений.
6. Ганс Венстрем, 76 років, кол. продавець риби, Сульна, неодружений.
7. Рагнар Віклунд, 60 років, майор, Ваксгольм, одружений.
8. Юган Гран, 52 роки, кол. офіціант, Сульна, неодружений.
9. Ленарт Еберг, 35 років, інженер, Еншеде, одружений.
10. Стіг Екберг, 83 роки, кол. робітник, Стокгольм (Русенлундський притулок для старих), удівець.
11. Уве Еріксон, 47 років, автомеханік, Бандгаген, одружений.
12. Вальтер Еріксон, 69 років, кол. портовий вантажник, Стокгольм (Гегалідський притулок), удівець.
13. Ян Карлсон, 46 років, торговець ношеними речами, Упландс Весбю, неодружений.
14. Рюне Карлсон, 32 роки, інженер, Нака, одружений.
15. Ян Оке Карлсон, 38 років, службовець, Енчепінг, одружений.
16. Кеннет Карлсон, 33 роки, шофер, Шелбю, неодружений.
17. Ленарт Ліндгрен, 81 рік, кол. директор банку, Лідінге, одружений.
18. Свен Лундстрем, 37 років, робітник на складі, Стокгольм, розлучений.
19. Таге Нільсон, 61 рік, агент, Стокгольм, неодружений.
20. Карл Густав Нільсон, 51 рік, кол. механік, Юганнесгов, розлучений.
21. Гайнц Оллендорф, 46 років, актор, Стокгольм, неодружений.
22. Бернгард Петерс, 39 років, технік, Брумма, одружений.
23. Вільгельм Русберг, 71 (?) рік, Стокгольм, удівець.
24. Бернт Туресон, 42 роки, механік, Густавсберг, розлучений.
25. Стіг Ферм, 31 рік, маляр, Суллентуна, одружений.
26. Б'ерн Форшберг, 48 років, підприємець, Стоксунд, одружений.
27. Бенгт Фредріксон, 56 років, митець, Стокгольм, розлучений.
28. Бу Фростенсон, 66 років, актор, Стокгольм, розлучений.
29. Курт Ульсон, 59 років, директор контори, Сальтшебаден, одружений".
Кольберг дивився на список і зітхав. Тереса Камарайо була зв'язана з усіма соціальними верствами. Діяла вона також серед різних поколінь. Коли вона загинула, наймолодшому серед названих у списку чоловіків було п'ятнадцять років, а найстаршому – шістдесят сім. Навіть у цьому списку були найрізноманітніші люди, від директора фірми в Стоксунді, до старих злодіїв-алкоголіків із притулку в Гегаліді.
– Що ти з ним робитимеш? – запитав Мартін Бек.
– Не знаю, – сумно признався Кольберг. Тоді поклав список Меландерові на стіл і сказав: – Ти все пам'ятаєш. Як матимеш час, проглянь цей список, може; згадаєш щось особливе про цих людей.
Меландер байдужим оком глянув на аркуш і кивнув головою.
Двадцять третього грудня, напередодні святвечора, Монсон і Нордін поїхали додому, і всі були цьому раді. Вони мали повернутися ще до Нового року.
Надворі було холодно й непривітно.
Суспільство споживачів лопало з натуги.
