Тарзан та його звірі - Барроуз Едгар Райс
— Ти щоразу змушував їх зупинятись, коли вони зовсім не розуміли, чому це має бути саме так. Звісно, звірі, як малі діти, раді нагоді утекти звідти, де панує дисципліна. Якщо вони й повернуться, то не раніше вечора.
— Або коли зголодніють, — засміявся Тарзан.
Ще дві години після висадки на берег їхній маленький гурт стояв і дивився на покинутий корабель, що догоряв. Згодом через водяний простір до них долинув звук другого вибуху. Після цього "Кінкед" майже моментально осів і через декілька хвилин затонув.
Причина другого вибуху не була такою таємницею, як першого. Помічник капітана пояснив, що вогонь нарешті добрався до котлів. Але що спричинило перший вибух — над цим чимало думало товариство, що висадилося на берег.
20. ЗНОВ НА ОСТРОВІ ДЖУНГЛІВ
Перше, що товариство вирішило зробити, це знайти придатну для пиття воду й поставити табір, бо всі розумі ли: на Острові Джунглів їм доведеться прожити місяці, коли не роки.
Тарзан знав, де поблизу є вода, і негайно повів туди групу. Чоловіки заходилися будувати житла і майструвати сякі-такі меблі, а Тарзан пішов на полювання в джунглі, лишаючи вірного Мугамбі та жінку з племені мосула охороняти Джейн, чию безпеку він не міг доручити нікому з горлорізів "Кінкеда".
Леді Грейсток страждала значна більше за інших знедолених, бо удар був завданий не просто її сподіванням, але й без того зраненому материнському серцю. Їй здава лося, що вона більш ніколи не довідається про долю свого первістка: де він і що з ним, — а уява вимальовувала їй найгірше.
Через два тижні товариство поділило між собою обов'язки. По-перше, цілоденне спостереження з високого пагорба поблизу табору — звідки було добре видно море. Там про всяк випадок була складена велика купа хмизу, а на високій жердині майорів сигнальний прапор, зроблений із червоної сорочки помічника капітана з "Кінкеда"
Але на обрії не з'являлось нічого, що нагадувало б вітрило чи дим, і втомлені очі людей безупинно й даремно з ранку до вечора вдивлялись в пустельні обшири океану
Тарзанові врешті спало на думку побудувати корабель, щоб відплисти назад, на материк. Він показав, як змайструвати примітивні знаряддя праці, і коли решта пройнялася його пропозицією, всі взялися за будівництво.
Але з часом стало очевидно, що така титанічна праця їм не до снаги, і тоді люди почали сваритися, огризатись одне до одного, тож до інших знегод додалися суперечки та взаємна недовіра.
Тепер Тарзан більше, ніж будь-коли, боявся залишати Джейн із напівдикими членами залоги "Кінкеда"; проте він мусив ходити на полювання, бо ніхто не міг спіймати дичини більше й швидше за нього. Іноді в ловах йому товаришив Мугамбі, але стріли й спис негра ніколи не давали таких добрихнаслідків, як аркан і ніж мавполюда.
Врешті матроси полишили свою працю і також почали ходити по двоє в джунглі на розвідку й полювання. Увесь цей час ані Шіта, ані Акут чи інші великі мавпи не з'являлися в таборі, але Тарзан іноді зустрічав їх у лісі на полюванні.
В той час як справи у таборі блукальців на східному березі Острова Джунглів погіршувалися, на північному березі поставав інший табір.
Тут у маленькій затоці стояла невелика шхуна "Каурі", палуби якої кілька днів тому була червона від крові офіцерів та вірних їм членів залоги, бо відколи на її борт потрапили такі люди, як швед Густ, маорієць Момулла та найбільший негідник — китаєць Кай Шан із Фачана, шхуну спіткали чорні дні.
Були й інші, усього числом десятеро, покидьки портів Південного моря, проте Густ, Момулла та Кай Шан були проводирями й натхненниками усієї компанії. Це вони подали думку, що необхідно захопити й розділити між собою виловлені перлини, що, власне, й було найціннішим вантажем "Каурі".
Кай Шан убив капітана, коли той спав, а маорієць Момулла очолив напад на вахтового офіцера.
Густ зазвичай влаштовував усе так, що коли доходило до справи, то життя у жертв відбирали інші, а не він. Не те, щоб Густа турбували якісь гризоти. Йшлося йому лише про свою власну безпеку. Адже завжди є певний елемент ризику для вбивці, бо жертви смертовбивчого нападу рідко коли бувають схильні заглиблюватися в обговорення цієї події з убивцею. Саме можливість такого "обговорення" була тим, чого Густ волів уникати.
Але тепер, коли було по всьому, шведові закортіло поставити себе над рештою заколотників. Він пішов навіть на те, що привласнив і став носити мундир забитого капітана "Каурі" та інші його речі — щоб показати решті, кому належать знаки влади.
Кай Шан злився. Він не любив ніякого керівництва і вже зовсім не мав наміру підпадати під командування звичайного моряка-шведа.
Таким чином у таборі заколотників з "Каурі" на північному березі Острова Джунглів уже було посіяне насіння розбрату. Але Кай Шан розумів, що повинен діяти обачно, бо Густ єдиний з усієї компанії знався на навігації достатньо, щоб вийти у Південну Атлантику, обійти мис і в інших водах пошукати місце збуту для своєї здобичі, де б їх ніхто ні про що не питав.
За день до того, коли вони побачили Острів Джунглів і знайшли маленьку захищену від вітру затоку, де "Каурі" тепер стояла на якорі, вахтовий матрос помітив на південному обрії дим і труби військового корабля.
Нікому не усміхалося, щоб їх схопили й допитали військові моряки, тож заколотники вирішили сховатися й кілька днів перечекати тут небезпеку.
А тепер Густ і взагалі вже не бажав виходити в море. Він був абсолютно переконаний, що корабель вислано саме за ними. Кай Шан вважав це за нісенітницю, бо неможливо було, щоб ще хтось, крім них, знав, що скоїлось на борту "Каурі".
Але Густ наполягав на своєму. Будучи з природи своєї скнарою, швед вимріяв план, завдяки якому міг збільшити свій відсоток здобичі в сто разів. Лише він міг керувати "Каурі", отже, інші не могли залишити Острів Джунглів без нього, але що, коли одного дня підібрати собі компанію і чкурнути при зручній нагоді від Кай Шана, маорійця Момулли та ще половини залоги?
Густ саме чекав такої нагоди. Одного дня тра-питься так, що Кай Шан, Момулла і троє чи четверо інших будуть поза табором досліджувати джунглі чи полювати. Швед напружував увесь свій розум, аби відіслати їх кудись подалі від заякореного корабля, якого намірявся викрасти.
Для цього він влаштовував полювання за полюванням, але кожного разу біс підозри роз'ятрював душу Кай Щана, і завдяки цьому хитрун ніколи не вирушав без Густа.
Одного дня Кай Шан наодинці переговорив з маорійцем, нашіптуючи в коричневе вухо спільника сумніви, які виникли в нього щодо шведа. Момулла ладен був негайно вгородити довгого ножа в серце зрадника.
Звісно, Кай Шан не мав доказів, лише підозру, але був певен у намірах Густа, бо й сам зробив би так на його місці.
Але він відмовив Момуллу вбивати шведа, від кого залежав їхній подальший шлях до кращої долі. Тому обидва вирішили навіть не наражати Густа на небезпеку, а тільки настрашити його, аби він пристав на всі їхні вимоги. З цим маоріець і приступив до самозваного ватажка банди.
Коли Момулла знову почав розмову про негайне відплиття, Густ удався до своїх звичайних заперечень: військовий корабель, певне, просто обстежує південні води, шукаючи їх, а отже перейме "Каурі" перш ніж вона відійде кудись далі.
Момулла висміяв страхи чолов'яги, вказавши, що ніхто на жодному військовому кораблі не знає про їхній бунт, і тому нема чого боятись, що їх запідозрять.
— Еге! — вигукнув Густ. — От тут ти й помиляєшся. Ваше щастя, що маєте поміж себе таку освічену людину, як я, хто може вам добре порадити. Ти нетямущий дикун, Момулло, і тому нічогісінько не знаєш про радіотелеграф.
Маорієць скочив на ноги й схопився за руків'я ножа.
— Я не дикун! — закричав він.
— Я просто пожартував, — поквапливо заспокоїв його швед. — Ми давні друзі з тобою, Момулло, ми не повинні сваритися, особливо тепер, коли старий Кай Шан мізкує, як би то поцупити у нас перлини. Хай-но він знайде людину, котра зможе керувати "Каурі", то й кине нас умить. Всі його балачки про те, що треба якнайшвидше винестися звідси, виникають тому, що він має вже план, як нас позбутися.
. — Ти казав про радіотелеграф, — мовив Момулла. — А до чого тут радіотелеграф?
— Ну, знаєш! — відказав Густ, шкрябаючи потилицю. Він гадав, чи маорієць і справді такий дурній, щоб повірити очевидній брехні, чи тільки придурюється. — Ну, знаєш, річ тут ось у чім! Кожен військовий корабель обладнаний тим, що називають бездротовим пристроєм. Це дає їм змогу розмовляти з іншим кораблем, який перебуває за тисячі кілометрів від цього, і це дає їм змогу чути все, що говориться на тих інших кораблях. Отже, бачиш-но, коли ви, хлопці, стріляли на "Каурі", то наробили таки багато шуму, і немає ніякого сумніву, що той військовий корабель був не надто далеко на південь від нас, і там усе це було чути. Ясна річ, вони не могли знати, як називається корабель, але чули досить, аби збагнути, що команда якогось корабля вчинила заколот і порішила своїх офіцерів. Отож, як бачиш, вони пантрують, аби обстежити кожен корабель, котрий їм трапиться на очі, і вони повинні бути зараз не дуже далеко звідси.
Коли швед говорив це, то намагався зберігати дуже серйозний вираз, щоб його співрозмовник нітрохи не засумнівався в щирості його слів.
Момулла якийсь час сидів мовчки, дивлячись на Густа. Потім підвівся.
— Ти брехло, — сказав він. — Якщо ти завтра не виведеш нас звідси, то більш ніколи в житті не збрешеш, бо я чув, як двоє тут говорили, що залюбки вгородять у тебе ножа, якщо ти ще трохи протримаєш їх у цій дірі.
— Піди й спитай Кай Шана, чи буває радіотелеграф, — відказав Густ. — Він тобі скаже, що такі речі існують і що кораблі можуть розмовляти один із одним, навіть якщо їх розділяє тисячокілометровий водний простір. А потім скажи тим двом, котрі хочуть мене вбити, що коли вони це зроблять, то ніколи не зможуть використати свою частку здобичі, бо лише я можу привести вас цілими й неуш-кодженими в якийсь порт.
Момулла справді пішов до Кай Шана і спитав, чи дійсно існують такі пристрої, як бездротовий телеграф, що через нього кораблі можуть спілкуватися на великих відстанях, і Кай Шан підтвердив, що існують.
Момулла був вражений; проте він і далі хотів залишити острів, воліючи спробувати щастя у відкритому морі, аніж зоставатися в таборовій одноманітності.
— Якби ж то ми взяли ще когось, хто знає навігацію! — нарікав Кай Шан.
Того ранку Момулла пішов з іншими двома маорійцями на полювання.
