Жовтий туман - Волков Олександр
— Коли я прокинувся від довгого сну в Печері, мене почав виховувати підземний рудокоп, але в цей час…
— Тебе викрали гноми, посланці Арахни, — перебив Білана Страшило. — Нам це все відомо. Ми знаємо, що ти потрапив до рук чаклунки, коли з тебе можна було виліпити що завгодно. І це пом'якшує твою вину, — додав справедливий Правитель.
Білан кинувся до його ніг.
— Так ви збережете мені життя? — в захваті скрикнув він. — О, я зумію виправдати ваше милосердя!..
— Так, але який ти зараз, ти — ганьба свого племені. Доведеться тебе знову приспати… — Помітивши переляк на обличчі Білана, Страшило заспокоїв його: — Тебе присплять ненадовго, на місяць-другий, а після цього перевиховають по-справжньому. Вирушай до Смарагдового міста і передай Ружеро, що я прошу зробити з тебе порядну людину.
— Мачти і вітрила! — вигукнув Чарлі Блек. — Це придумано здорово, друже Страшило.
Низько вклонившись і безмежно дякуючи, Руф Білан рушив назустріч новому сну. Коли його фігура зникла за найближчим пагорбом, з натовпу гномів вийшов Кастальо і шанобливо звернувся до Страшила:
— Тричі Премудрий Правителю Смарагдового острова, ми віддавна знаємо про ваші великі достоїнства і просимо прийняти нас, гномів, під ваше високе заступництво! Що це означає? — запитав здивований Страшило.
— А це означає, що ми хочемо стати вашими підданими. Звичайно, ми усвідомлюємо, що не заслужили такої честі, але згодні платити данину, яку ви вирішите на нас накласти.
Страшило важно випростався, спираючись на чудовий ціпок, якого зумів зберегти під час походу. Прохання гномів дуже йому полестило.
— Гм… гм… — сказав він. — Ваша заява досить несподівана, але, здається, їй не про-ти-по-ка-за-ні жодні побічні об-ста-ви-ни.
Ця туманна фраза навіяла гномам велику повагу до вченості Страшила. їхня колишня хазяйка ніколи не вживала таких довгих слів!
— Чи можна так розуміти, ваша милосте, що ви згодні виконати наше бажання? — несміло спитав Кастальо.
— Так, напевно, — погодився Страшило. — А що стосується данини… я чув, що ви тут вели докладний літопис нашої країни?
— Так, ваша милосте, ми ведемо його вже п'ять тисяч років! — з гордістю сказав Кастальо.
— Тоді ведіть його й надалі, це і буде тією даниною, яку ми на вас накладаємо!
— Ура!! Хай живе Тричі Премудрий Страшило! — прокричали гноми хором.
— Але, звичайно, ви показуватимете нам плоди своєї праці, — милостиво закінчив Страшило.
Тоді дозвольте вручити вам усі томи нашого літопису, що зберігся за п'ять тисяч років. У нас вони лежать непотрібною купою, а в Смарагдовому місті їх вивчатимуть історики і напишуть довгі вчені праці…
Літописна бібліотека була спакована і нав'ючена на спини дуболомів.
Обіцянку вести літопис гноми сумлінно виконують і досі. Свого часу до бібліотеки Смарагдового міста надійшов 579-й том "Загального Літопису Чарівної країни", в якому охочі можуть прочитати опис дивних і незвичайних подій, що сталися в Чарівній країні, названій "Таємниця покинутого замку".
За спільною згодою Чарлі Блекові була надана честь зняти закляття Арахни і покінчити з Жовтим Туманом. Адже це він, Велетень із-за гір, створив могутнього За різного Рицаря Тіллі-Віллі і здогадався заручитися допомогою Карфакса. Без цих двох гігантів перемогти чаклунку було б неможливо.
Врочисту церемонію зняття чаклунства вирішили здійснити на кордоні колишніх володінь Арахни, де починався Жовтий Туман. Там зразу буде ви що, чи дадуть бажаний результат магічні слова.
Кілька годин дороги — і караван зупинився на рубежі сонячного краю і району Жовтого Туману. Попереду розливалася мутна імла, звідки віяло сирістю й холодом. Тут щебетали птахи, шугаючи поміж гіллям дерев, піднімали свої голівки з трави пишні квіти, пурхали зозулясті метелики, а там землю вкрив сніг, дерева стояли голі, в лісі було мертво і порожньо.
У всіх сильно закалатали серця, коли Чарлі Блек, дивлячись у книгу, голосно і чітко почав вимовляти чарівничі слова:
— Убурру-курубурру, тандарра-апдабарра, фарадонна-рабадон, шарабрра-шарабарра, щезпи назавжди, проклятий Жовтий Тумане, з Чарівної країни!
І, о чудо! Ніби чиясь богатирська рука шарпнула туманну завісу, і над тією землею, де була крижана пустеля, розкинулося у всій пишноті блакитне небо і засяяло яскраве сонце!
Радість наших героїв важко описати. Енні і Тім обіймалися, Чарлі Блек кинув високо в повітря свою люльку і спритно зловив її; лікар Бориль розмахував медичною сумкою; Лан Пірот граціозно виконав "Танець оленя", за який дістав свого часу перший приз на міському конкурсі танцюристів. Артошко оглушливо гавкав, забувши, що вміє говорити; а Кагги-Карр виробляла в повітрі неймовірні колінця. Дуболоми затіяли веселу метушню, а величезний хлопчак Тілл-Віллі на радощах заспівав першу у своєму житті пісню, слова і мелодію якої тут же створив сам.
Врятовано від загибелі Чарівну країну, і знову буде вічно сіяти над нею спекотне сонце, круглий рік дерева родитимуть соковиті плоди, круглий рік весело працюватимуть люди на полях, збираючи щедрі врожаї.
Чарлі Блек розклав багаття і, коли воно розгорілося, кинув туди чарівну книгу Арахни.
— Нехай навіки щезнуть злі заклинання, що містяться в цій клятій книзі, — сказав моряк. — Хтозна, в чиї руки може вона потрапити і яку шкоду заподіє людям, коли її не знищити!
Вогонь повільно огортав сторінки, загрубілі за тисячі літ, і нарешті книга спалахнула. Коли від древніх чаклунських сторінок залишився лише попіл, набіглий порив вітру підхопив його і поніс удалечінь.
— Нехай так само згине все зло в Чарівній країні і у всьому світі! — врочисто промовив Чарй Блек.
ПОВЕРНЕННЯ
чудовим настроєм паші герої почали розшукувати фургон, що залишили неподалік від цього місця.
— Капітане, я полечу на килимку і все приготую до вашого приходу, — зголосився Тім.
Та коли хлопчик сів на килимок і наказав йому доставити його до фургона, той навіть не поворухнувся. Тім знову і знову повторював наказ, але його зусилля буди марними.
— Що ж, врешті-решт, сталося з цією штукою?! — скрикнув розгніваний Тім.
— Дуже проста річ, — пояснив Страшило. — Арахна мертва, її чарівна книга спалена, і тому закінчилися всі її чарп.
— Тоді і залишайся тут, непотрібна ганчірко!
Хлопчик навіть буцнув килимка ногою.
— Як тобі не соромно, — докірливо сказала Енні. — Цей добрий килимок робив нам стільки послуг, і ось твоя вдячність! — Енні згорнула килимок і взяла під пахву. — Я збережу його на пам'ять про наші пригоди.
— Гаразд, давай понесу, — мовив присоромлений Тім і взяв у дівчинки ношу.
А Фарамант дістав з кишені інвентарний опис, перегорнув кілька сторінок, послинив олівець і викреслив запис:
"Килим-самоліт потертий, розміром 4x3 лікті…".
А на полях зробив примітку для ясності: "Списаний, як такий, що втратив чарівну силу".
Ховаючи зшиток, Фарамант важно пояснив:
— Всяка справа вимагає порядку. З кого спитають за недостачу, коли стануть робити інвентаризацію? Звичайно, з начальника постачання.
Подорожні йшли засніженою місцевістю, а навколо коїлось щось дивовижне. Земля парувала, з пагорбів стікали ручаї, на гілках дерев швидко бубнявіли бруньки, і де-не-де на галявинках уже несміло визирали зелені травинки.
Під живодайним промінням жаркого сонця в Чарівній країні настала весна!
Обганяючи людей, у повітрі з піснями летіли птахи: солов'ї, малинівки, щиглики, зяблики, чижі. Це тимчасові гості Арахни поверталися з її колишніх володінь до рідних гнізд, звідки їх вигнав Жовтий Туман. По деревах стрибали білки й опосуми; а дещо оддалік незграбно прочвалав ведмідь, з острахом скошуючи очі на люте обличчя Тіллі-Віллі.
Спостережливий велетень помітив страх ведмедя і згадав, що не тільки він, а й інші звірі, побачивши його, злякано втікали в кущі.
Тіллі-Віллі зупинився і покликав ведмедя. Той побоявся ослухатись і неохоче підійшов. Не наважуючись дивитися в страшні очі Залізного Рицаря, ведмідь понуро опустив голову.
— Слухай-но, друже, — лагідно звернувся Тіллі-Віллі до ведмедя, — ти, здається, боїшся мене?
— Н-ні, н-не б-боюся, — тремтячим голосом пробурмотів ведмідь, — чого це мені в-вас б-боятися?
— Ось і я так само думаю, — погодився гігант. — Як-не-як я маю заслуги перед країною. Так чому ж ти не хочеш дивитися мені в очі?
— Н-не м-мучте, відпустіть…
І ведмідь раптом прожогом кинувся в найближчі зарості.
Тіллі-Віллі дивився йому вслід ображено, нічого не розуміючи.
— І це їхня вдячність… — сумовито промовив він. Помітивши зажуреного Тіллі-Віллі, Страшило з властивою йому мудрістю вирішив пожаліти його.
— Не засмучуйся, друже, — м'яко сказав він. — Навпаки, тобі треба гордитися, що в твоїх очах закладена маг-не-тич-на сила…
— Ман-ге… Яка?
Страшило повторив.
— Ця сила дається не кожному, — пояснив він. — Ти бачив у когось з людей такі очі/як у тебе?
— Ні, — казав залізний велетень.
— Отож-бо. В твоєму обличчі й особливо очах закладена неповторна ін-ди-ві-ду-аль-ність, і в цьому твоя пе-ре-ва-га перед усіма живими і неживими істотами!
Зачарований довгими і лункими словами, простодушний велетень забув своє горе і весело вигукнув:
— Тепер я не звертатиму уваги на переляк цих диваків!
— І правильно зробиш! — підбадьорив його Страшило.
Подорожні пішли далі. Природа оживала просто на очах.
Кагги-Карр, яка долала шлях на плечі Залізного Рицаря, раптом схвильовано зірвалася з місця.
— Ні, я більше не можу! — закричала вона. — Я повинна негайно приступити до виконання своїх обов'язків!
— А які у вас обов'язки? — невинно запитав Тім.
— Хіба ти не знаєш, що я — Генеральний Директор зв'язку Чарівної країни? — роздратовано вигукнула ворона. — За свої заслуги я навіть нагороджена орденом, але оскільки я не хвалько, то не маю звички його носити.
І тут ворона іронічно глянула на груди Бориля, прикрашені двома орденами.
— Вибачте, ваша величносте, я тут пришелець і не знав про ваше високе звання, — мовив спантеличено хлопчик.
Улещена гучним титулом, Кагги-Карр розповіла компанії про свої наміри.
— Я зараз розішлю повідомлення по всіх напрямках, — сказала ворона. — Всі люди, всі звірі, всі птахи повинні якомога швидше дізнатися про те, що Жовтий Туман щез назавжди і вони можуть повертатися додому. Я надішлю гінців у Підземелля, до Жуванів і рудокопів.
