Бавдоліно - Еко Умберто
Ми охоче приймемо дар, і через посла нашого передаємо тобі цей знак з нашого боку, бажаючи знати, чи дотримуєшся ти, так як ми, правдивої віри і чи в усьому і для всього віруєш в Господа Нашого Ісуса Христа. Щедрість наша не має меж, і якщо тобі потрібне щось, що може принести тобі втіху, дай нам знати, чи то знаком нашому посланцеві, чи то свідченням твоєї прихильності. Прийми взамін…"
— Зупинись-но, — сказав Абдул, — саме тут Пресвітер може надіслати Фрідріхові Ґрадаль!
— Так, — сказав Бавдоліно, — але ці двоє навіжених, Борон з Кіотом, досі так нам і не сказали, про що йдеться!
— Вони чули стільки історій і бачили так багато, що, мабуть, самі всього не пам'ятають. Ось чому я пропонував мед: треба, щоб їм прояснилося в головах.
Може, й так: Бавдоліно диктував, а Абдул писав, тому їм варто обмежитись вином, але свідки", тобто джерела об'явлення, потребували стимулу зеленого меду. І ось через кілька хвилин Борон, Кіот (якого геть спантеличили нові відчуття) і Поет, який набрав уже неабиякого смаку до меду, сиділи на долівці з дурнуватою усмішкою, викарбуваною на їхніх обличчях, і марили, мов заложники Алоадина.
— О так, — говорив Кіот, — бачу великий салон і смолоскипи — вони освітлюють залу світлом, яке неможливо собі уявити. З'являється паж, він тримає такий білий спис, що вогонь з каміна аж виблискує на ньому. На вістрі списа з'являється краплина крові й стікає на руку пажа… Тоді входять ще два пажі, несучи золоті чернені свічники, у кожному з яких виблискує щонайменше десяток свічок. Пажі дуже вродливі… Аж ось входить фрейліна, яка тримає Ґрадаль, і залою розходиться яскраве світло… Свічки блякнуть, немов місяць і зірки по сході сонця. Ґрадаль зроблений з найчистішого золота, в яке вставлене надзвичайне, найдорожче коштовне каміння, яке тільки існує на морі й на землі… А тепер входить панна, яка несе срібний таріль…
— Як же виглядає той клятий Ґрадаль? — крикнув Поет.
— Не знаю, я бачу лише світло…
— Ти бачиш лише світло, — сказав тоді Борон, — але я бачу більше. Так, залу освітлюють смолоскипи, але тепер чутно грім і відчувається страшне дрижання, немов палац провалюється в безодню. Западає глибока темрява… Ні, сонячний промінь освітлює тепер палац усемеро сильніше, ніж до того. О, це вступає святий Ґрадаль під покровом з білого оксамиту, і з його появою палац затоплюють пахощі всіх прянощів світу. І поки Ґрадаль обходить стіл навколо, лицарі бачать, як їхні тарілки наповнюються всіма наїдками, яких вони тільки можуть бажати…
— Тож як виглядає, до дідька, цей Ґрадаль? — перебив його Поет.
— Не лайся, це чаша.
— Звідки ти знаєш, якщо він під оксамитовим покровом?
— Знаю, бо знаю, — упирався Борон. — Мені так сказали.
— А щоб ти пропав навіки, хай катують тебе тисячі чортів! Ти буцімто бачиш видіння, а натомість переповідаєш почуте — значить, ти нічого не бачиш? Та ти гірший від того шлапака Єзекиїла, який не знав, що бачив, бо юдеї не розглядають мініатюр, а тільки слухають голоси!
— Прошу тебе, лихослове, — втрутився Соломон, — не заради мене, але ж Біблія — це ж і ваша священна книга, язичники ви відворотні!
— Вгамуйтесь-но, вгамуйтесь, — сказав Бавдоліно. — Послухай мене, Бороне. Припустімо, що Градаль — це чаша, в якій Наш Господь благословив вино. Як міг Йосиф Ариматейський зібрати в нього кров розп'ятого, якщо в той час, коли він зняв Ісуса з хреста, Спаситель наш був уже мертвий, а, як відомо, з мертвих кров не тече?
— Навіть мертвий Ісус міг творити чудеса.
— То не була чаша, — перебив його Кіот, — бо той, хто розповів мені історію про Фейрефіза, відкрив мені також, що був то камінь, який упав з неба, lapis ex coelis, і якщо це й була чаша, то вона була вирізана з цього небесного каменя.
— Тоді чому не вістря списа, який пронизав пресвятий бік? — спитав Поет. — Хіба ти не казав раніше, що бачив, як у салон увійшов паж, несучи закривавлений спис? Ну ось, а я бачу не одного, а трьох пажів, які несуть спис, а з нього стікають ріки крові… І ще чоловіка в єпископському облаченні з хрестом у руці — його несуть на троні четверо ангелів і ставлять перед срібним столом, на якому тепер лежить спис… Тоді дві панни вносять тацю, на якій плаває в крові відрізана людська голова. Потім єпископ, який священнодіє над списом, підносить гостію, а на ній з'являється образ дитини! Спис — це чудотворний предмет, він є символом влади, бо є ознакою сили!
— Ні, спис сочиться кров'ю, але краплі падають у чашу, підтверджуючи чудо, про яке я говорив, — мовив Борон. — Це ж так просто… — І він почав усміхатися.
— Облишмо це, — безутішно сказав Бавдоліно. — Залишмо в спокої Градаль і продовжуймо.
— Друзі мої, — сказав тоді Раббі Соломон з незворушністю юдея, якого священна ця реліквія особливо не вражає, — те, що Пресвітер відразу дарує предмет такої ваги, — це вже занадто. Зрештою, той, хто читатиме цього листа, може попросити Фрідріха показати це диво. Однак не можна виключити, що історії, які дійшли до вух Кіота та Борона, поширені вже багато де, а отже досить натяку, і хто хоче зрозуміти, зрозуміє. Не пишіть про Градаль, не пишіть про чашу, вжийте якесь неясне слово. Тора ніколи не говорить про найвищі речі буквально, виражає таємний сенс, який побожний читач мусить поступово вгадувати — той сенс, розуміння якого, за велінням Всевишнього, хай буде благословенний Пресвятий вовіки, прийде в кінці часів.
Бавдоліно запропонував:
— Тоді скажемо, що він посилає йому скриню, рундук, ковчег — скажімо ассіре istam veram arcam, прийми цю істинну скриньку…
— Незле, — сказав Раббі Соломон. — Водночас натякає й приховує. І відкриває шлях вирові тлумачень.
І вони писали далі:
"Якщо прибути схочеш у володіння наші, найбільшим і найпочеснішим гостем будеш при нашому дворі, і втішатися зможеш скарбами нашими. Скарбами цими, яких у нас безмір, тебе буде потім обдаровано, якщо вирішиш вернутись у свою імперію. Пам'ятай про твою кончину — повіки не згрішиш".
Після побожної цієї поради Пресвітер перейшов до опису своєї могутності.
— Ніякого смирення, — підказував Абдул, — Пресвітер перебуває на таких висотах, що може дозволити собі жести гордині.
Можна собі уявити. Бавдоліно, не гаючись, диктував. Цей dominus dominantium[94] владою своєю перевищує всіх земних царів, багатства його невичерпні, сімдесят два царі сплачують йому подать, сімдесят дві провінції підкоряються йому, хоча й не всі вони християнські — цим вони задовольнили Раббі Соломона, знайшовши в царстві місце для загублених племен Ізраїля. Влада його поширюється на три Індії, володіння його доходять до найдальших пустель і аж до Вавилонської вежі. Щомісяця за столом Пресвітерові прислуговує семеро царів, шістдесят двоє дук, шістдесят п'ять графів, і щодня за цим столом сидить дванадцятеро архієпископів, десять єпископів, патріярх Святого Томи, митрополит Самаркандський і протоієрей Сузький.
— Не забагато? — спитав Соломон.
— Зовсім ні, — відказав Поет, — треба, щоб і папу, і візантійського василевса аж жовч залила. І додай, що Пресвітер дав обітницю відвідати Святий Гріб на чолі великого війська, щоб завдати поразки ворогам Христа. Це підтвердить те, що сказав Оттон, і заткне рота папі, якщо той раптом заперечить, що Йоан так і не перейшов через Ганг. Йоан спробує ще раз, і заради цього варто шукати його, щоб укласти з ним союз.
— Тепер підкажіть мені, ким заселити це царство, — сказав Бавдоліно. — Там мають жити слони, дромадери, верблюди, гіпопотами, пантери, кулани, білі і червоні леви, німі цикади, грифони, тигри, ламії, гієни — усі ці створіння, яких у нас не побачиш й останки яких будуть вельми цінними для тих, хто вирішить поїхати туди на полювання. А крім того, небачені люди, про яких ідеться в книгах про природу речей і всесвіту…
— Кентаври, рогаті люди, фавни, сатири, пігмеї, кіноцефали, велетні заввишки сорок ліктів, одноокі люди, — підказував Кіот.
— Чудово, чудово, пиши, Абдуле, пиши, — приказував Бавдоліно.
Щодо решти, то досить було згадати все те, що обмірковувалося і говорилося у попередні роки, лише трохи це прикрасивши. Земля Пресвітера сочилася медом і повнилася молоком, і Раббі Соломон втішився, знайшовши там відлуння Виходу, Книги Левіта та Второзаконня — не було там ні змій, ні скорпіонів, текла там річка Ідон, яка випливає прямо із Земного Раю, а в ній… Каміння і пісок, підказав Кіот. Ні, відповів Раббі Соломон, то в Самбатіоні. А хіба Самбатіону тут не буде? Буде, але пізніше, а Ідон витікає із Земного раю, тому в ньому є… Смарагди, топази, карбункули, сапфіри, хризоліти, онікси, берили, аметисти, пособляв Кіот, який був тут новачком, а тому не розумів, чому його друзі мають такий вигляд, ніби їх нудить (якщо ви мені дасте ще один топаз, я його проковтну, а потім висеру з вікна, горлав Бавдоліно), але у своїх пошуках вони уявно відвідали стільки різних островів блаженства і раїв, що від коштовного каміння їх аж вернуло.
А що царство лежало на Сході, Абдул запропонував згадати якісь рідкісні прянощі, і вони погодилися, що найкращим буде перець. За словами Борона, перець росте на деревах, на яких повно змій, і коли він дозріває, дерева підпалюють, змії тікають у свої нори, тоді дерева струшують, перець падає з гілок, і його варять якимсь невідомим способом.
— А тепер можна про Самбатіон? — спитав Соломон.
— Давай сюди Самбатіон, — сказав Поет, — щоб було зрозуміло, що по той його бік живуть десять загублених колін, а навіть згадаймо їх відкрито, і коли Фрідріх знайде ще й загублені племена, то буде ще один трофей, який спричиниться до його слави.
Абдул зауважив, що Самбатіон конче потрібен, бо то нездоланна перешкода, яка сковує волю, загострює бажання й підживлює ревнощі. Хтось запропонував згадати також підземний потік, повний коштовних самоцвітів, і Бавдоліно сказав, що авжеж, Абдул може його вписати, але він навіть близько до нього не підійде, боячись, що хтось знову згадає якийсь топаз. На основі свідчень Плінія та Ісидора було вирішено поселити на цій землі саламандр — чотириногих змій, які живуть серед полум'я.
— Усе правдиве знайде тут місце, — сказав Бавдоліно, — головне — не розповідати байок.
Далі в листі ще наголошувалося на чеснотах, які панували в тих землях, де кожного прочанина приймають з милосердям, де нема бідних, нема злодіїв, грабіжників, скупіїв і підлесників.
