Повернення Тарзана - Барроуз Едгар Райс

Ніщо не свідчило про те, що тут живуть люди. З півгодини Тарзан обстежував руїни, сподіваючись знайти хоч якусь забуту зброю, але марно. Тоді він пішов проти течії, бо поблизу води, напевне, можна було знайти якесь інше селище.

Дорогою Тарзан полював так, як вчила його колись Кала, і це виразно нагадало йому дитинство і юність рідних мавп.

Він перекидав гнилі колоди, щоб знайти в землі їстівного хробака, видирався високо на дерева, шукаючи пташині гнізда, мов кішка, прожогом кидався на дрібних лісових тваринок. Він їв ще багато чого іншого, але чим менше ми зупиняємося на меню дикої мавпи, тим, повне, буде краще — адже Тарзан знову був мавпою жорстокою, дикою, розумною твариною, якою виховала його Кала і якою він був перші двадцять років свого життя!

Він усміхнувся, коли згадав декотрих своїх друзів, які, можливо, саме в цю мить спокійно і зручно сидять у його улюбленому паризькому клубі так само, як і він кілька місяців тому. Час від часу його думки набирали цілковито іншого напрямку, коли легкий вітерець з моря доносив до його розширених ніздрів запах якоїсь нової здобичі або небезпечного ворога.

Цю ніч він перебув далеко від рідної хатини, на гілці велетенського дерева, за десятки метрів від землі. Перед сном він знову наївся досхочу — цього разу м'яса оленя Бари, який потрапив у його безжалісний зашморг.

Рано-вранці він знову вирушив у дорогу, так само вздовж річки. Він проводив свої пошуки три дні, доки потрапив у цілковито незнайому для нього місцевість. Тут, на височині, ліс був не такий густий і у просвітах між деревами виднілися хребти височенних гір, а перед ними стелилася яснозелена рівнина. В густій траві бавилися незліченні табуни антилоп та зебр. Тарзан був геть заворожений цим видовищем і зразу вирішив: щойно випаде нагода, грунтовніше провідати мешканців цього райського куточка.

На четвертий день уранці він відчув новий слабкий запах і непомильно визначив, що це запах людини, яка перебуває дуже далеко. Тарзан аж підстрибнув з радощів. Він був граничне уважний і насторожений, коли крався деревами до своєї здобичі.

Нарешті він наздогнав людину. Джунглями ішов самотній чорний вояк.

Тарзан крок за кроком ішов по деревах над головою своєї жертви, шукаючи просвіту між листям, щоб зручніше було кинути аркан.

І ось тоді, коли він вистежував беззахисну людину, яка нічого не підозрювала, в його серці загніздилися нові думки, що зродилися під впливом цивілізації. Йому спало на думку, що цивілізована людина рідко, а точніше, ніколи безпричинно не вбиватиме таких, як сама. Щоправда, причина у Тарзана була: зброя. Але хіба для цього потрібно було обов'яз ково вбивати? Чим більше він думав про це, тим бридкішою здавалася йому сама думка, що він може просто так убити людину.

Доки він розмірковував, вони дісталися до невеликої галявини, на протилежному боці якої виднілося обнесене загорожею селище, що складалося з кількох жалюгідних халуп.

Тільки-но вони вийшли з лісу на галявину, як Тарзан помітив, що неподалік, у густій переплутаній траві швидко майнуло руде хутро, і велике тіло почало скрадатися до його жертви. Це був лев Нума. Він також вистежував бідолашного вояка. Щойно Тарзан помітив небезпеку, яка загрожувала його одноплемінникові, як ставлення до нього цілковито змінилося. Тепер перед ним була близька по духу істота, якій загрожував спільний лютий ворог.

Нума приготувався стрибнути — надто мало було часу для того, щоб вибирати якийсь із способів полювання і спробувати передбачити його наслідки. Кілька подій трапилося майже водночас: лев стрибнув із засідки на чорношкірого, який злякано сахнувся, бо Тарзан криком встиг попередити його про небезпеку і вояк устиг відстрибнути назад саме тоді, коли Нуму в стрибку зупинив зашморг аркана, який затягнувся довкола його шиї.

Тарзан діяв так швидко, що не мав нагоди приготуватися і протидіяти ривку мотузка від ваги тіла Ну ми. Тож сталося так, що аркан зупинив звіра перше, ніж він устиг торкнутися чорного вояка, але ривок збив Тарзана з ніг, він покотився по землі і опинився за шість кроків від розлюченого звіра. Нума блискавично повернувся в бік свого нового ворога, і зовсім беззахисний Тарзан опинився ближче до смерті, ніж будь-коли в своєму житті. Цього разу чорношкірий урятував його. Він утямив, що зобов'язаний життям цій дивній білій людині, але він також зрозумів, що лише диво може вберегти його рятівника від цих страшних жовтих іклів, які кількома секундами раніше були так близько від його власного тіла.

Його права рука, що тримала списа, блискавично звелася і чимдуж, усією силою сталевих м'язів, що рухалися під лискучою ебеновою шкірою, метнулася вперед. Зброя слухняно розітнула повітря і прошила тіло Нуми наскрізь від правої до лівої лопатки. Звір, жахливо завиваючи з болю й люті,знову кинувся на чорношкірого. Він не зробив і кількох кроків, як Тарзанів аркан удруге зупинив його. Нума знову повернувся вбік Тарзана, але, як виявилося, лише для того, щоб відчути болісне жало зазубреної стріли, що вп'ялося в його тремтяче тіло. На кілька секунд хижак завмер, і за цей час Тарзан двічі оббіг зі своїм арканом довкола стовбура великого дерева і зав'язав там кінець мотузка.

Чорношкірий зауважив це й усміхнувся. Але Тарзан знав, що Нуму потрібно порішити раніше, ніж його гострі ікла перегризуть тонкий мотузок, який його втримував. Тарзан підбіг до чорного вояка й вихопив у нього з-за паска довгий мисливський ніж. Потім він показав на мигах своєму помічникові, щоб той і далі посилав у звіра стріли, а сам став, скрадаючись, наближатись до хижака з ножем. І доки один доймав змучену жертву з одного боку, інший підходив з іншого. Нума розлютився. Він заревів, завив, застогнав, зіп'явся на дибки і, всім тілом рвучись уперед, намагався схопити то одного свого мучителя, то іншого.

Але нарешті спритний Тарзан вибрав зручну мить і побіг до звіра з лівого боку. Могутня рука обхопила руду гривасту шию, і водночас довге сяюче лезо глибоко встромилося в люте серце звфа. Відтак Тарзан підвівся, і чорний з білим поглянули один одному у вічі, стоячи над мертвим тілом своєї спільної жертви. Чорний зробив вітальний знак миру і дружби, і Тарзан відповів йому тим самим.

15

ВІД МАВПИ ДО ДИКУНА

Їхня боротьба з Нумою привернула увагу збудженої ватаги дикунів із сусіднього селища, і через хвилину після смерті лева героїв оточили воїни з гнучкими ебеновими тілами. Вони жваво жестикулювали і засипали їх зливою запитань і при цьому так кричали, що не давали їм змоги відповісти.

А потім прийшли жінки й діти, цікаві й допитливі. Побачивши Тарзана, вони цілковито розгубилися. Врешті новому товаришеві Тарзана вдалося вимовити кілька слів після чого чоловіки й жінки наввипередки почали вшановувати дивну істоту, яка врятувала їхнього товариша і перемогла у двобої лютого Нуму.

Відтак вони повели Тарзана до свого селища, де обдарували його різними подарунками — домашньою птицею, козлятиною та вареною їжею. Коли він показав на їхню зброю, вони квапливо принесли спис, щит, стріли й лук. Його перший приятель подарував йому ніж, яким було вбито Нуму.

Здавалося, що не було в селищі такої речі. якої б Тарзан не отримав, якби попросив.

"Наскільки це легше, — подумав Тарзан, — аніж убивати й грабувати на догоду своїм потребам". Як близько він був від того, щоб убити цю людину, якої раніше ніколи не бачив і яка зараз усілякими примітивними засобами виказувала дружбу й приязнь до того, хто так легко міг стати вбивцею.

Тарзан із племені Великих мавп засоромився. Після всього, що сталося, він принаймні вичекав, доки доля зведе його з людьми, які заслужили на те, щоб бути вбитими.

Він згадав Рокова. Йому дуже закортіло зустрітися з росіянином у мороці джунглів хоча б на кілька хвилин. Якщо вже й існувала людина, яку б належало вбити, то це був саме він. І якби Тарзанові пощастило побачити росіянина саме тепер, коли той всіляко намагався втертися в довіру до чарівної міс Стронг, йому більше, ніж будь-кому, захотілося б віддати цій людині належне.

Перша ніч, яку Тарзан пробув серед дикунів, була присвячена дикому бенкетові на його честь. Влаштували пишну учту, бо мисливці цього дня повернулися з багатою здобиччю: вони принесли антилопу й зебру. Під час бенкету випили силу-силенну слабкого тубільного вина. Коли воїни танцювали при світлі багаття, Тарзана знову здивували пропорційність та правильність рис їхніх облич — тут зовсім не було типів облич західного берега: з пласким носом та товстими губами. В спокійному стані їхні обличчя виказували розум та шляхетність, а жінки були досить привабливі, Під час танцю Тарзан помітив, що декотрі з чоловіків та переважна більшість жінок носять золоті прикраси — здебільшого важкі куті браслети на руках і ногах. Щойно він захотів роздивитися такий браслет, як власник зняв його і на митах почав наполегливо вмовляти Тарзана прийняти його як подарунок. Тарзан оглянув браслет уважніше і переконався, що він зі щирого золота: це його дуже здивувало, тому що він уперше бачив у африканських дикунів золоті прикраси. Досі він зустрічав щось подібне лише у мешканців побережжя, але це були просто дешеві цяцьки, які вони купували або просто крали в європейців. Тарзан спробував розпитати тубільців про походження цього золота, але вони не розуміли його.

Коли танок закінчився, Тарзан хотів був піти, але тубільці заходилися впрошувати його, щоб він залишився, а для ночівлі надали йому велику хатину. Він намагався пояснити їм, що вранці повернеться, але вони ніяк не могли зрозуміти, про що йдеться. Коли ж він підвівся і попрямував у бік, протилежний до входу в селище, вони були цілком спантеличені.

Втім, Тарзан чудово знав, що робить. Йому не раз доводилося зустрічатися з гризунами та зміями, неодмінними додатками до всякого тубільного селища, і хоча він не дуже їх бридився, одначе волів перебути ніч на свіжому лісовому повітрі, ніж у затхлій атмосфері хатини.

Тубільці провели його туди, де над огорожею нависало величезне дерево. Коли Тарзан стрибнув, схопився за гілку, а потім, мов мавпа Ману, щез угорі, в гущавині крони, пролунали вигуки подиву. Ще півгодини вони впрошували його повернутися, але врешті-решт, не діждавшись відповіді, дали своєму гостеві спокій і пішли по домівках.

Тарзан пройшов лісом трохи далі, знайшов дерево для ночівлі, згорнувся клубком в розгалуженні гілок і швидко й міцно заснув.

Наступного ранку він з'явився в селищі так само несподівано, як зник минулої ночі.