Мандри Гуллівера - Свіфт Джонатан
Та виявилось, що то не дуже легка річ, бо спінет був щось із шістдесят футів завдовжки, а кожний клавіш — майже фут завширшки. Розіпнувши руки, я міг дістати не більше як до п'яти клавішів, а щоб видобути бодай слабенький звук, мусив щосили бити по них кулаком. Тоді я вигадав інакше. Я зробив собі дві круглі палиці, розміром із звичайний кий, і обтяг товщі кінці їх мишачою шкірою, щоб не побити клавішів і щоб не псувати музики сторонніми звуками. Біля спінета поставили лаву, футів на чотири нижчу від клавіатури, а мене поставили на цій лаві. Бігаючи по ній якомога швидше, я ударяв киями по потрібних клавішах і спромігся заграти джигу, чим дав неабияку втіху їх величностям. То була найважча фізична вправа, яку я будь-коли робив. Але я міг бити тільки по шістнадцяти клавішах, отже, не мав змоги грати на басах та дискантах водночас, як то роблять усі музиканти, і це дуже шкодило моєму виконанню.
З наказу короля, що був, як уже згадано, дуже розумним владарем, мене часто приносили в моїй скриньці до нього в кабінет і залишали на письмовому столі. Король пропонував мені винести із скриньки стілець, садовив мене на комоді ярдів за три від себе, і тоді його обличчя було врівні зі мною. Таким способом я не раз із ним розмовляв. Одного дня я насмілився сказати його величності, що зневага, з якою він ставиться до Європи та решти світу, не відповідає високим якостям його чудового розуму. Розумові здібності, вів я далі, зовсім не пов'язані зі зростом людини, навпаки — в нашій країні ми спостерігаємо, що найросліші особи звичайно бувають обдаровані найменшим розумом. Адже й серед комах бджоли та мурашки вславилися своєю працьовитістю, вправністю та кмітливістю, а куди більші за них тварини позбавлені таких здібностей. Та й я сам, хоч би яким нікчемним здавався я йому, сподіваюся ще немало прислужитися якось його величності. Король уважно вислухав мої слова й після того змінив на краще свою думку про мене. Він попросив описати йому якнайдокладніше державний лад Англії, бо, мовляв, хоч монархи, як правило, і люблять над усе звичаї своєї країни (так гадав він про інших монархів на підставі моїх попередніх оповідань), але він радий був би дізнатися від мене про все, що може стати вартим наслідування.
Уяви ж собі, ласкавий читачу, як мені кортіло тоді мати красномовність Демосфена100 або Ціцерона,101 щоб ушанувати чесноти моєї любої батьківщини у висловах, гідних її заслуг та величі!
Я почав свою розповідь з повідомлення про те, що наші володіння складаються з двох островів, де містяться три могутні королівства під владою одного монарха, а також з наших колоній в Америці. Я довго говорив про наш клімат та родючість наших грунтів. Потім я докладно розповів про те, як улаштований англійський парламент, частину якого становить славетна палата лордів — осіб найблагороднішої крові, власників найстаровинніших та найбільших родових маєтків. Я описав, як дбайливо піклуються про них, докладаючи всіх зусиль, щоб навчити їх мистецтв та військової справи й підготувати їх до становища радників короля та королівства, здатних укладати закони, виконувати обов'язки членів верховного суду, вироки якого не підлягають оскарженню,102 і завжди готових доблесно й самовіддано захищати монарха і країну. Я сказав, що вони — окраса й підпора держави, гідні наступники своїх славетних предків, які вважали честь за достатню нагороду своєї доблесті, і що нащадки бережуть цю честь, як зіницю ока. Крім того, до складу цих зборів входять ще духовні особи у сані єпископа, чий обов'язок — дбати про релігію та про тих, хто проповідує її народові. Обирають та вишукують їх король та його наймудріші радники з-поміж духівництва всієї країни — з числа тих священиків, які найбільше відзначаються своїм святим життям та глибиною знань; вони і є справжні духовні батьки духівництва та народу.
Другу частину парламенту, розповідав я, становить палата громад, що складається з видатних людей, за свої визначні здібності та любов до вітчизни обраних самим народом репрезентувати мудрість цілої нації. Ці дві палати, сказав я, являють собою найвеличніші в Європі народні збори, яким разом з монархом доручено все законодавство.
Потім я перейшов до судових установ, де судді, ці поважні мудреці та тлумачі закону, керують вирішенням усяких позвів, карають нечестя і боронять невинність. Далі я згадав і про розважне порядкування нашими фінансами, про відвагу та подвиги нашого війська на морі й на суходолі. Я вирахував кількість населення в нашій країні, полічивши, скільки мільйонів може бути в кожній релігійній секті та в політичних партіях. Не обминув я й нашого спорту та ігор, а також інших деталей, що, як здавалося мені, могли примножити славу моєї батьківщини. Закінчив я коротеньким нарисом історичних подій в Англії за останні сто років.
Ця розмова розтяглася на п'ять аудієнцій, і кожна з них тривала кілька годин. Король слухав мене надзвичайно уважно, часто записував мої слова і занотовував питання, які згодом мав намір поставити мені.
Коли за шостим разом я скінчив мою довгу розповідь, його величність, подивившись у свої нотатки, попросив з'ясувати йому деякі неясності й розв'язати сумніви, викликані в нього моїми словами. Він спитав: якими способами виховують душу й розвивають тіло наших молодих дворян і в яких заняттях проводять вони перші свої самостійні роки, найбільш сприятливі для виховання? Як поповнюють склад палати, коли вимре якийсь вельможний рід? Від чого залежить надання людині звання лорда — від примхи монарха, чи від певної суми грошей, даної якійсь придворній дамі або прем'єр-міністрові, чи від бажання підсилити партію, що йде проти загального добра? Наскільки добре ті лорди знають закони своєї країни і як це дозволяє їм остаточно вирішувати долю своїх співвітчизників; чи не впливає на їхні присуди корисливість і належність до партії або грошові труднощі і чи не трапляється серед них хабарництва або якогось ще гіршого нечестя; чи завжди духовні лорди, про яких я говорив, дістають посади завдяки своїй обізнаності в справах релігії та своєму святому життю; чи не грішили вони за тих часів, коли були звичайними священиками, і чи нема серед них продажних капеланів якогось вельможі, думку якого вони по-рабському підтримують, будучи вже прийнятими до цих зборів?
Далі король поцікавився системою, за якою у нас провадять вибори депутатів, названих мною членами палати громад. Він спитав, чи не може чужинець з напханим грошима гаманом схилити виборців до того, що вони віддадуть йому перевагу перед своїм поміщиком чи найдостойнішим дворянином у тій місцевості. Чому це люди так намагаються потрапити до цих зборів, якщо перебування в них, за моїми словами, завдає їм багато клопоту, й призводить до великих витрат, а часто й до зубожіння їхніх родин, і не дає ні платні, ні пенсії. Таке служіння вимагає стільки доброчесності й самовідданості, що його величність висловив сумнів щодо щирості цих людей і захотів знати, чи не відіграє тут ролі можливість винагородити себе за жертви суспільству, поступившись загальним добром перед намірами розбещеного й легкодухого монарха у спілці з продажними міністрами. Він засипав мене питаннями та запереченнями, намагаючись вивідати все, що я знав у цій справі. Повторювати тут його слова було б необачно й незручно для мене.
З приводу мого опису наших судових палат його величність побажав з'ясувати кілька пунктів, і тут я міг якнайкраще задовольнити його цікавість, бо мене самого майже зубожила тяганина в канцлерському суді,103 дарма що я виграв процес і дістав назад судові витрати. Король запитав: скільки часу звичайно витрачають у нас на те, щоб установити, де правда, а де неправда, і скільки це коштує грошей? Чи можуть адвокати виступати в судах захисниками у справах явно несправедливих і пов'язаних з порушенням прав інших громадян? Чи не впливають на терези правосуддя інтереси політичних або релігійних партій? Чи одержали ті захисники-адвокати широку юридичну освіту, а чи вони ознайомлені тільки з провінційними, національними та іншими місцевими звичаями? Чи беруть вони та судді участь у складанні законів, які потім тлумачать і коментують на свій власний розсуд? Чи не трапляється адвокатам захищати справу, проти якої раніше вони ж самі заперечували, посилаючись на прецеденти для доказу протилежної думки? Заможні чи бідні люди входять до цієї корпорації? Чи одержують вони за свої поради або виступи на суді грошову винагороду? Зокрема, чи обирають їх на членів нижньої палати?
Далі, звернувшись до управління нашими фінансами, король сказав, що, на його думку, я помилився, коли вирахував, що наші податки на рік становлять п'ять або шість мільйонів; потім, коли я назвав суму видатків, вона, за його підрахунками, вийшла вдвічі більшою. Він, мовляв, не міг помилитись у цифрах, бо, маючи намір використати нашу практику на користь своєї країни, дуже уважно записував мої слова. А якщо я кажу правду, то він просто не розуміє держави, що розтринькує104 свої багатства, наче якась приватна особа. Він питав, хто наші кредитори і де ми беремо гроші, щоб платити їм. Йому дивно було чути про такі обтяжливі й тривалі війни; він зауважив, що ми або дуже задерикуватий народ, або ж у нас лихі сусіди, і що наші генерали, мабуть, багатші за наших королів.105 Він запитував, які справи маємо ми поза нашими островами, крім торгівлі, дипломатичних зносин та оборони берегів з допомогою нашого флоту. Найбільше дивувала його наша наймана регулярна армія,106 яку ми, вільний народ, тримаємо й мирного часу. Якщо ми маємо самоврядування, казав він, здійснюване нашими ж виборними представниками, то йому незрозуміло, кого ми боїмося або з ким маємо воювати. Він питав мене, чи не краще захищатимуть будинок сам господар з дітьми та родиною, ніж півдесятка розбишак, найнятих десь на вулиці за невеличку платню; адже вони можуть дістати, мабуть, у сто разів більше, перерізавши горлянку тим, кого мають захищати.
Він сміявся з моєї чудернацької арифметики (так він зволив її назвати), з допомогою якої я вирахував кількість населення в нашій країні, підсумувавши число членів різних релігійних сект і політичних партій.
