Нестерпна легкість буття - Кундера Мілан

Він не простить їй, що вона не виконала своєї обіцянки. Не простить їй, що не була достатньо мужньою і зрадила його. Вона вже прийшла на вулицю, де вони мешкали, і знала, що за кілька хвилин побачить його. І від того на неї напав такий страх, що аж шлунок їй звело і захотілося блювати.

15

Інженер запрошував її зайти до нього додому. Вже двічі вона відмовлялась, а цього разу погодилась.

Пообідала, як завжди, стоячи в кухні, й пішла. Не було ще й другої години. Наблизившись до його будинку, вона відчула, як ноги, не підкоряючись їй, самі уповільнили крок.

І раптом їй спало на думку, що то, власне, Томаш посилає її до нього. Адже це він раз по раз утовкмачував їй, що любов і сексуальність не мають нічого спільного, тож вона йде лише перевірити й підтвердити його слова. У думці вона чує його голос: "Я розумію тебе. Я знаю, чого ти хочеш. Я все влаштував. Ти підеш зараз на Петршін. Ти зійдеш аж на гору і все зрозумієш".

Так, вона не робить нічого іншого — лише виконує Томашеві накази.

Вона хоче зайти до інженера тільки на хвилинку: лише вип'ють по чашечці кави; аби тільки дізнатися, що воно таке: дійти до самої межі невірності. Вона хоче виштовхати своє тіло на ту межу, лишити його там трохи постояти, немов біля ганебного стовпа, а тоді, якщо інженер захоче обійняти її, вона скаже, як сказала чоловікові з гвинтівкою на Петршіні: "Але це не моє бажання".

І тоді чоловік опустить дуло рушниці й скаже привітним голосом: "Якщо це не ваше бажання, то з вами нічого не може статися. У мене немає на це права".

І вона обернеться до стовбура дерева і розплачеться.

16

Це був околичний багатоквартирний дім, збудований на початку століття в робітничому кварталі Праги. Вона зайшла у під'їзд з брудними, побіленими вапном стінами. Затоптані кам'яні сходи з залізними поручнями привели її на другий поверх. Там вона звернула ліворуч. Біля других дверей, без таблички і без дзвінка, вона зупинилась. Постукала.

Він відчинив.

Уся квартира складалася з одного-єдиного приміщення, перші два метри якого були відгорожені завісою, яка утворила в такий спосіб щось на зразок передпокою; там стояв стіл із плитою і холодильник. Ступивши трохи далі, за завісу, вона побачила прямо перед собою видовжений прямокутник вікна в кінці вузької, довгої кімнати; з одного боку були книжкові полиці, а з другого — тахта і крісло.

— Квартира у мене вкрай проста, — сказав інженер, — сподіваюсь, вас це не бентежить.

— Ні, не бентежить, — мовила Тереза, дивлячись на стіну, геть закриту книжковими поличками. В цього чоловіка немає порядного стола, зате має сотні книжок. Це приємно здивувало Терезу, і тривога, з якою вона йшла сюди, трохи утамувалась. Вже з дитинства вона вважає книгу знаком таємного братства. Людина, в якої вдома така бібліотека, не може скривдити її.

Він запитав, що він може їй запропонувати. Вина?

Ні, ні, вина вона не хоче. Коли вже щось, то каву.

Він вийшов за завісу, а вона підійшла до книжкових полиць. Одна з книжок зацікавила її. Це був переклад Софоклового "Едіпа". Дивно, що тут ця книжка! Багато років тому Томаш дав Терезі прочитати її і довго розповідав про неї. Потім виклав свої міркування письмово й послав до газети, і ця стаття перевернула догори дном все їхнє життя. Дивлячись тепер на корінець цієї книжки, вона заспокоювалась. Здавалося, ніби Томаш навмисне залишив тут свій слід, подавав їй знак, що все це влаштував він. Вона витягла книжку, розгорнула її. Коли інженер повернеться до кімнати, вона запитає, чому в нього ця книжка, чи він її читав і що він про неї думає. З допомогою цих хитрощів вона пересуне розмову з небезпечної території чужої квартири в інтимний світ Томашевих думок.

Потім вона відчула на плечі руку. Інженер узяв у неї книжку, мовчки поклав на полицю і повів її до тахти.

Їй знову пригадалась фраза, яку вона сказала катові з Петршіна. Тепер вона вимовила її вголос:

— Але це не моє бажання!

Вона вірила, що ця чудодійна формула вмить змінить ситуацію, проте в цій кімнаті слова втратили магічну силу. Мені навіть здається, що вони спонукали чоловіка до більшої рішучості: притиснувши Терезу до себе, поклав руку їй на груди.

Дивна річ: від цього дотику вона враз перестала тривожитись. Цим дотиком інженер указав на її тіло, і вона усвідомила, що йдеться зовсім не про неї (не про її душу), але виключно про її тіло. Про тіло, яке зрадило її і яке вона вигнала у світ поміж інші тіла.

17

Він розстебнув їй ґудзики на блузці й дав зрозуміти, щоб решту вона розстебнула сама. Але вона не виконала його вказівки. Вона вигнала своє тіло у світ, але не хотіла нести за нього відповідальність. Вона не чинила опору, але й не допомагала йому. Душа в такий спосіб хотіла показати, що, хоч вона й не згодна з тим, що відбувається, але вирішила лишатись нейтральною.

Він роздягав її, і вона при тому була майже непорушна. Коли він її поцілував, її губи не відповіли на доторк його губів. Але невдовзі вона зненацька відчула, що лоно її зволожилось, і вона злякалась.

Збудження, яке вона відчувала, було тим сильніше, що виникло всупереч її бажанню. Душа її таємно погодилася з усім, що відбувалось, але знала й те, що це велике збудження триватиме лише в тому випадку, якщо її згода не була висловлена. Коли б вона вголос сказала своє "так", коли б захотіла добровільно брати участь у любовній грі, збудження ослабло б. Адже душу збуджувало саме те, що тіло діє всупереч її бажанню, зраджує її, і вона спостерігає те зрадництво ніби збоку.

Потім він стягнув з неї трусики, і Тереза лишилася зовсім гола. Душа бачила голе тіло в обіймах чужого чоловіка, і це здавалося їй таким невірогідним, як коли б вона зблизька роздивлялася планету Марс. В освітленні невірогідності тіло її вперше втратило для неї свою банальність; душа вперше дивилась на нього зачаровано; на передній план виступила вся його особливість, неповторність, незрівнянність. Воно вже не було звичайним серед інших тіл (яким вона бачила його досі), а найнезвичайнішим. Душа не могла відірвати погляд від родимки, круглої, коричневої плямки, що була якраз над волосяним покривом лона; ця плямка здавалася їй печаттю, яку вона сама (душа) поставила на тіло, і по-блюзнірському близько від цієї святої печаті тепер рухався чужий член.

А потім, глянувши на інженерове обличчя, Тереза усвідомила, що вона ніколи не давала згоди на те, щоб тіло, на якому її душа поставила свій знак, опинилося в обіймах когось, кого вона не знає і не хоче знати. Її охопила запаморочлива ненависть. Вона зібрала слини в роті, аби плюнути в обличчя тому чужому чоловікові. Але він спостерігав за нею з такою ж нетерплячою цікавістю, як вона за ним; він помітив її лють, і рухи його прискорилися. Тереза відчувала, як до неї здаля підступає блаженство, почала кричати: "ні, ні, ні"; вона опиралась йому, боронилася, тож затримувана насолода довго розливалася в її тілі, не знаходячи для себе виходу; вона ширилася в неї, наче морфій, упорскнутий у вену. Тереза борсалася в його обіймах, била навколо себе руками і плювала йому в обличчя.

18

Унітази в сучасних ванних піднімаються від підлоги, немов білі квіти водяної лілії. Архітектори роблять усе можливе, щоб тіло забуло про свою нікчемність, і людина не знала, що відбувається з покидьками її утроби, коли над ними зашумить вода, рвучко спущена з резервуара. Каналізаційні труби, хоч і протягують свої щупальці до наших квартир, старанно приховані від наших очей, і ми нічогісінько не знаємо про невидиму Венецію екскрементів, над якою споруджено наші ванни, спальні, танцювальні зали і парламенти.

Убиральня старого околичного будинку в празькому робітничому кварталі була не така лицемірна; підлога в ній була викладена сірими кахлями, і унітаз здавався на їхньому тлі якимось широким і жалюгідно вбогим. Він не був подібний своєї формою до квітки водяної лілії, а здавався тим, чим був: розширеним кінцем труби. На ньому не було навіть дерев'яного сидіння, і Терезі довелося сісти на холодну емальовану жерсть.

Вона сиділа на унітазі, і прагнення випорожнити нутрощі, яке раптом оволоділо нею, було прагненням дійти до крайнього приниження, стати тілом якомога більше і повніше, тим самим тілом, про яке казала мати, що його призначення лише в тому, щоб переварювати і виділяти. Тереза випорожнює свої нутрощі, відчуваючи в цю мить безмежний смуток і самотність. Нема нічого жалюгіднішого за її голе тіло, що сидить на розширеному кінці стічної труби.

Її душа втратила цікавість глядача, своє злорадство і гординю: вона вже знову була десь глибоко в тілі, в найдальшому куточку його нутра, і з відчаєм чекала, чи не покличе її хтось вийти назовні.

19

Вона встала з унітаза, спустила воду і вийшла до передпокою. Душа тремтіла в тілі, голому і знехтуваному. Вона й досі відчувала дотик паперу, яким витерлася.

І тут сталося щось незабутнє: їй раптом страшенно захотілося піти до нього в кімнату й почути його голос, його слова, звернені до неї. Коли б він обізвався до неї тихим, глибоким голосом, душа насмілилась би вийти на поверхню тіла, і Тереза розплакалась би. Вона обняла б його так, як уві сні обнімала стовбур каштана.

Вона стояла в передпокої і намагалася погамувати це безмірне бажання розплакатися перед ним. Знала, що коли не опанує себе, станеться те, чого вона не хотіла. Вона закохається в нього.

У ту хвилину з кімнати долинув його голос. Коли вона почула цей голос сам по собі (не бачачи високої інженерової постави), він здивував її: був тонкий і високий. Як це вона раніше цього не зауважила?

Мабуть, лише завдяки цьому несподівано неприємному враженню від його голосу їй вдалося відігнати спокусу. Вона зайшла до кімнати, попіднімала розкидану одежу, швиденько вдяглася й вийшла.

20

Вона поверталася з магазину з Кареніним, який ніс у пащі рогалика. Був холодний ранок, підморожувало. Вони йшли повз житловий район, де на просторих місцинах поміж будинками люди насаджували невеличкі городи й садочки. Раптом Каренін зупинився, напружено вдивляючись у тому напрямку. Вона також подивилася туди, але нічого особливого не помітила. Каренін потягнув її за собою, і вона підкорилась. І тільки тоді вона побачила над замерзлою землею порожньої грядки чорну голівку ворони з великим дзьобом.

Голівка без тіла злегка ворушилась, і з дзьоба час від часу виривався смутний, хриплий звук.

Каренін був такий розтривожений, що випустив навіть рогалика.