Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Коли він був готовий писати, то користувався послугами стенографістки й спостерігав за тим, як вона реагує. Зараз він був готовий.

— Сюди! — вигукнув він.

— Черга Анни, — відповіла Дорказ. — Але працюватиму я. Отой сплеск — це була Анна.

— Пірни та приведи її. Я не можу чекати.

Маленька брюнетка розсікла воду, і кількома хвилинами пізніше Анна вийшла з басейну, вбралась у махровий халат, витерла об нього руки та сіла поруч, з іншого боку столу. Вона нічого не говорила, так само, як і не робила ніяких приготувань. Анна мала абсолютну пам'ять і ніколи не переймалася записувальним приладдям.

Гаршоу підняв склянку з кубиками льоду, поверх яких налив бренді, і зробив глибокий ковток.

— Анна, я придумав щось дійсно сльозливе. Це історія про маленьке кошеня, яке у різдвяний вечір забрело до церкви, щоб зігрітися. Крім того, що воно помирало з голоду, замерзло і загубилося, у кошеняти була — один Бог знає чому — пошкоджена лапка. Отже, почнімо: "Сніг падав, відколи..."

— Який псевдонім?

— М-м-м... Краще знову використай "Моллі Водзворт". Ця справді примітивна. І заголовок — "Інші ясла". Почни спочатку.

Він говорив, розглядаючи її зблизька. Коли з її заплющених очей потекли сльози, він злегка посміхнувся і теж заплющив очі. До того часу, поки він закінчив, сльози текли по його щокам так само, як і по її. Обоє скупались у катарсисі сентиментальності.

— Тридцять, — оголосив він. — Можеш висякатися. Надішли це і, заради Бога, не показуй мені, бо я його порву.

— Джубале, тобі колись бувало соромно?

— Ні.

— Колись за таке я точно тобі вріжу просто у товсте черевце.

— Я знаю. Але не можу обманювати Своїх сестер: по-перше, вони були б надто старі, а по-друге, у мене ніколи не було жодної. А тепер забери свій задок в дім і займися цим оповіданням до того, як я передумаю.

— Так, бос.

Проходячи повз його крісло, вона поцілувала його в лисину.

Гаршоу знову вигукнув:

— Сюди! — і перед ним з'явилась Міріам.

Але гучномовець, встановлений на будинку позад нього, ожив:

— Бос!

Гаршоу видав лише одне слово, і Міріам з докором фиркнула над ним. Він додав:

— Так, Ларрі?

Доповідач відповів:

— Тут внизу біля воріт дама, яка хоче вас побачити. І вона притягла з собою труп.

Гаршоу на хвилину замислився.

— Вона гарненька? — сказав він у мікрофон.

— Гм... Так.

— Тоді чому ти тягнеш кота за хвіст? Впусти її. — І Гаршоу відкинувся на спинку крісла. — Починай, — сказав він. — Зйомка у місті, у кадрі двоє людей у кімнаті. На прямому стільці сидить коп. Він без головного убору, комір розстебнутий, обличчя вкрите потом. Ми бачимо лише спину іншої постаті, що стоїть між нами та копом. Ця людина піднімає руку і відводить її назад, майже за межі кадру. Вона б'є копа з важким, глухим звуком... — Гаршоу підняв очі і сказав: — Пізніше продовжимо звідси.

Автомобіль скочувався з пагорба до будинку. За кермом була Джилл; поруч з нею сидів молодик. Коли авто зупинилося біля Гаршоу, чоловік одразу ж вистрибнув, наче зрадів можливості опинитися якнайдалі від її вмісту.

— Ось вона, Джубале.

— Я бачу. Доброго ранку, дівчинко. Ларрі, де цей труп?

— На задньому сидінні, бос. Під ковдрою.

— Але це не труп, — запротестувала Джилл. — Це... Бен говорив, що ви... Я хочу сказати... — Вона втратила самоконтроль і розридалась.

— Годі, моя люба, — м'яко сказав Гаршоу. — Дуже мало трупів цього варті. Дорказ, Міріам, попіклуйтесь про неї. Дайте їй води та вмийте.

Він глянув на заднє сидіння, почав піднімати ковдру. Джилл відкинула руку Міріам, яку та їй подала, і різко сказала:

— Ви маєте вислухати! Він не мертвий. Щонайменше, я на це сподіваюсь. Він... о Боже! — Вона знову заплакала. — Я така брудна... і така налякана!

— На вигляд труп, — задумливо промовив Гаршоу. — Мушу визнати, що температура тіла така ж, як і температура повітря. Оціпеніння не типове. Як давно він помер?

— Але він не помер! Можете витяги його звідти? Поки я довезла його сюди... Це було жахливо.

— Звісно. Ларрі, дай мені руку. Ларрі, та ти аж позеленів. Якщо тебе знудить, сам і прибиратимеш.

Вони витягли Валентина Майкла Сміта з заднього сидіння і поклали на траву біля басейну. Тіло досі залишалось негнучким і скрученим. Без нагадування Дорказ принесла стетоскоп лікаря Гаршоу; вона встановила його поряд зі Смітом, ввімкнула й підвищила напругу.

Гаршоу вставив заглушки у вуха й прислухався до його серцебиття.

— Боюсь, ви помиляєтесь, — м'яко сказав він Джилл, — я не зможу йому допомогти. Хто він?

Джилл зітхнула. Її обличчя нічого не відображало, і вона втомлено відповіла:

— Він був Людиною з Марса. Я так старалася.

— Ви впевнені, що це Людина з Марса?

— Так. Бен... Бен Кекстон сказав, що ви один з тих, до кого можна звернутися.

— Бен Кекстон, так? Я високо ціную впевн... тихо! — Гаршоу підняв руку, вимагаючи, щоб всі замовкли, а сам хмурився і слухав. Спершу він виглядав загнаним у кут; потім на його обличчі вибухнуло здивування. — Серцебиття! Не зійти мені з цього місця. Дорказ, нагору! Клініка — третя шухляда знизу у замкненій частині холодильника; пароль — "солодкі сни". Принеси всю шухляду і візьми кубик гіпосульфіту зі стерилізатора.

— Зараз!

— Лікарю, не треба стимуляторів!

Гаршоу повернувся до Джилл.

— Що?

— Вибачте, сер... Я просто медсестра... але цей випадок відрізняється. Я знаю.

— М-м-м... зараз він мій пацієнт, сестро. Але десь років сорок тому я зрозумів, що я не Бог, і через десять років після цього усвідомив, що я — навіть не Ескулап. Що ви хочете спробувати?

— Я просто хочу спробувати розбудити його. Якщо з ним нічого не робити, він іще більше заглибиться у цей стан.

— Що ж... Вперед. Доки ви не вирішите використати сокиру. Потім ми спробуємо мої методи.

— Так, сер.

Джилл сіла на коліна біля Сміта, м'яко намагаючись випрямити його кінцівки. Брови Гаршоу поповзли вгору, коли він побачив, що їй це вдалося. Джилл поклала голову хлопця собі на коліна і обережно колихала його у руках.

— Будь ласка, прокинься, — тихо промовила вона. — Це Джилл... Твій водний брат.

Тіло ворухнулось. Дуже повільно піднялись груди. Потім Сміт зробив довгий хриплий вдих і розплющив очі. Він глянув на Джилл і посміхнувся дитячою посмішкою. Джилл посміхнулась у відповідь. Потім він роззирнувся довкола, і посмішка зникла.

— Все добре, — швидко сказала Джилл. — Вони всі друзі.

— Всі друзі?

— Правильно. Всі вони — твої друзі. Не хвилюйся і не йди знову. Все добре.

Він не відповів, але широко розплющив очі, роздивляючись усе та всіх присутніх. Він був схожий на кота на природі.

Через двадцять п'ять хвилин Гаршоу вклав обох своїх пацієнтів у ліжко. До того як подіяла пігулка, яку він їй дав, Джилл змогла розповісти достатньо, щоб Гаршоу зрозумів, що ризикує головою. Бен Кекстон зник, він мав спробувати з'ясувати, як це вирішити, а молодий Сміт був гарячий як вогонь... Хоча він мав би здогадатися про це, коли почув, хто він. Ну що ж, життя інколи вміє бути кумедним; це тимчасово відкине сіру нудьгу, що завжди чекає за рогом.

Він глянув на маленький автомобіль, яким приїхала Джилл. Написи на боках повідомляли: "Прокат Рідінґ — фарбувальне наземне обладнання усіх видів" і "Працюйте з голландцем!"

— Ларрі, огорожа під напругою?

— Ні.

— Увімкни її. Потім — іще до того, як стемніє, — витри кожен найменший відбиток пальця з цієї таратайки. Присмерком відвези її на інший бік Рідінґа, а краще — аж до Ланкастера, і залиш в кюветі. Потім їдь у Філадельфію, спіймай шатл на Скрентон — і повертайся додому вже зі Скрентона.

— Звісно, Джубале. Скажіть, він що, справді Людина з Марса?

— Тобі б краще сподіватися, щоб це було не так. Тому що коли це він і вони спіймають тебе до того, як ти викинеш той непотріб і візьмуть тебе з ним, то, очевидно, допитуватимуть з ударним ліхтариком. Але я думаю, що це таки він.

— Я перевірю. Мені потрібно пограбувати кілька банків на зворотному шляху?

— Напевно, це найбезпечніше з того, що ти можеш зробити.

— Добре, бос... — Ларі завагався. — А ви не заперечуєте, якщо я затримаюсь у Філі на ніч?

— Що, в ім'я Господа, чоловік може робити у Філадельфії уночі?

— Багато чого, якщо знати, куди дивитися.

— Як тобі зручно. — Гаршоу розвернувся. — Сюди!

Джилл прокинулась незадовго до вечері, яка у цьому будинку зазвичай була десь о восьмій. Вона відчувала, що відпочила, але її не полишало відчуття тривоги — такої сильної, що вона втягнула повітря з вентиляції над її головою і припустила, що лікар приспав її гіпнотично, та ще й додав заспокійливе. Поки вона спала, хтось забрав брудний порваний вуличний одяг, у якому вона приїхала й залишив просту білу вечірню сукню і босоніжки. Одяг чудово їй підійшов, і Джилл вирішила, що він, напевно, належить тій, кого лікар назвав Міріам. Вона прийняла ванну, зробила макіяж, розчесала волосся і спустилась вниз, до великої вітальні, почуваючись іншою людиною.

Дорказ вишивала, скрутившись у великому кріслі; вона підняла погляд, дружньо їй кивнула — так, наче Джилл завжди була частиною цього дому, — і повернулася до свого захопливого заняття. Гаршоу стояв, обережно помішуючи якусь суміш у високому холодному графині.

— Вип'єте? — сказав він.

— Гм... Так, дякую.

Він наповнив по вінця два великі коктейльні келихи і передав один їй.

— Що це? — запитала вона.

— Мій власний рецепт: кометний коктейль. Третина горілки, третина соляної кислоти, третина води, дві дрібки солі, плюс додайте маринованих жуків.

— Краще віскі з содовою, — порадила Дорказ.

Джилл помітила, що біля неї стояв такий самий келих.

— Займайся своїми справами, — спокійно порадив Гаршоу. — Гідрохлоридна кислота корисна для травлення, а жуки додають вітамінів і протеїнів.

Він підніс склянку Джилл і замислено промовив:

— Ласкаво просимо до наших благородностей! Нас тут залишалось небагато. — Він майже спорожнив келих, знову наповнивши його, перед тим як сісти.

Джилл зробила обережний ковток, а потім іще один, значно більший. Які б там не були справжні складники, напій, здавалось, був саме тим, що їй потрібно. Тепла хвиля гарного самопочуття м'яко поширювалося від живота до кінцівок. Вона випила десь половину, дозволивши Гаршоу долити ще.

— Дивилися на нашого пацієнта? — запитав він.

— Ні, сер. Я не знала, де він.

— Я перевіряв його кілька хвилин тому.