У чиїх руках був ніж - Амдруп Ерік

Неприємний захід, але необхідний. Брант знав, куди треба вдарити. Він скинув з хлопця пасок і зв'язав ним йому руки за спиною. Тоді взяв велосипедний ланцюг і підкрався до його напарника. Той був дужий, товстий і важкий, але невмілий, не мав Брантової техніки. Штани в нього зсунулися аж на кісточки, коли Брант використав його пасок для тієї самої мети, що й у його товариша. Хлопці втратили запал і самі показали дорогу до поліційної дільниці.

— Вам би треба було мати більше людей на вулицях,— невдоволено сказав Брант вартовому.

Той обурився. Що собі уявляє цей столичний жевжик?

— А хто чергуватиме біля телефону? Добре вам казати, хай би вас чорти взяли, коли ви товчетесь один на одному й не знаєте, як згаяти час.

Брант посмоктав кісточки пальців, обережно помацав Щоку, в яку йому влучив велосипедний ланцюг. Він узяв таксі й доїхав до Липок. Квартал був довгий, весь у липових деревах, ще зовсім маленьких. Липки мали колись стати липами.

У вікні будинку номер 23 світилося. Брант постукав, і Оса відразу відчинила йому.

— Довго ж ти добирався.

Він зайшов за нею до кімнати.

— Що з тобою, ти з кимось бився?

— Це ті милі хлопці, що були з тобою. Мені довелося замкнути їх під замок,— буркнув Брант.

Він скинув мокре наскрізь пальто. З одного боку воно тріснуло по шву. Одна холоша на коліні теж мала дірку.

Помешкання було сплановане так само, як у Елли Ган-сен. Брант пішов просто до ванної кімнати і змив кров з обличчя та з рук. Ліва щока напухла й почала вже сипіти. [217]

Оса пішла за ним і стала б дверях, спершись на одвірок.

— Який же ти брудний,— мовила вона.— Шкода, що нам не дали потанцювати. Ти схожий на Бельмондо. Аби ти знав, як еін мені подобається!

У малій кімнатці було дуже тепло. Вони забули вимкнути лампу над ліжком. Ерант прокинувся від того, що в нього затерпла рука. Він спробував витягти її. Оса сіла, закліпала очима і втупилась у нього.

— Котра година? — пошепки запитала вона.

— Пів на четверту.

Вона вимкнула світло і знов лягла в його обійми.

— О господи, як уже пізно. Але мені гарно з тобою. Багато краще, ніж десь бавити час із приятелькою.

Брант нічого не відповів.

— Ти прийшов не задля цього, я добре знаю. Якби ти не знайшов мене, я б сама пішла до тебе, до тебе й до того товстого. Але так приємніше, правда?

Темна тиха ніч. Можна лежати і вгадувати далекий шум моря.

— Я вірю, що ви знайдете винного. Мусите знайти. Елла була така мила. Для мене вона була і матір'ю, і сестрою, і товаришкою. Коли я два роки тему приїхала сюди, то була чиста і наївна. Не віриш, га? Але це правда. Безглуздо бути дівчиною в такій глушині. 51 не інтелектуал-ка, не читаю і таке інше. Я люблю робити те, що мене роззажас, танцювати, наприклад. Але тут вибір невеликий. Ти сам міг пересвідчитися, які вони. Освічені мають свою компанію. Елла багато всього навчила мене. Ми разом бавили час, якщо я не йшла до міста або в неї не було гостей. Вона сама не захотіла виходити заміж. Не тому, що... Зовсім ні! Багато хто... Карл Якобсен не раз до неї сватався. Вони майже подночас приїхали сюди, ходили разом на концерти, могли сидіти й годинами розмовляти. Як на мене, то були нудотні розмові!. Та Елла казала, що він цікавий чоловік. Тільки не такий, щоб... Багатьом подобалося бувати в неї. Не таким, як ті хлопці, яких ти бачив увечері. А освіченим, тим, що високої думки про себе.— Оса голосно засміялася.— Ми не раз реготали, як вона розповідала про них. Чоловіки дуже люблять величатися, і це в них найсмішніше. Та однаково вони їй подобалися такі, кожен по-своєму. Той її хлопець — не якийсь прикрий наслідок необачності, абощо. Вона хотіла дитини. Народила сина в пологовому 218

будинку й відмовилась назвати його батька. Елла сказала, що так вони домовились. І дуже суворо дотримувалась тієї домовленості. Ніколи не легковажила обіцянку, яку вони дали одне одному. Оса замовкла.

— І тобі не сказала, хто той батько? — запитав Брант. Він навіть у темряві помітив, що вона похитала головою.

— Ні.

Оскільки Оса мовчала, Брант знову запитав:

— То був Карл Якобсен? Дівчина скорчилась зі сміху.

— Де там! Ото вигадав! Карл Якобсен на це не здатен. Він такий просякнутий алкоголем, що його можна буде знов перелити в пляшки, якщо він колись уріже дуба. Ні, принаймні не він! Можу тебе запевнити.

Ця думка, видно, й далі смішила її.

— Поульсен теж не може бути його батьком. Він тут недавно оселився,— промурмотів Брант.

— О, Поульсен! Він милий і здібний. І такий демократичний. Зі шкури пнеться, аби переконати нас, що всі ми добрі приятелі.

Брант пирхнув.

— Ти не дуже послідовна. Одні в тебе величаються, інші надто демократичні.

Оса перевернулась на живіт і глянула на Брантові зарослі груди.

— Мені найдужче подобаються такі, як ти, Бельмондо. Такі, що при потребі можуть дати в пику й швидко на щось зважитись. Але в Елли був інший смак. їй подобались інтелектуали. Сама вона теж була освічена. Принаймні мені так здається. Уяви собі, цікавилася геть усім, читала книжки й таке інше. І любила поговорити. Спочатку вона тільки співчувала Поульсенові. Бо він скидався на підвішеного кота. Але потім вона почала симпатизувати йому, казала, що він чесний і надійний. Я також зважилася б піти до нього, якби мені чогось бракувало. Він старанний, правда, дуже довго длубається, але робить усе ретельно. Елла казала, що він не боїться признатись, як чогось не може. Рідкісна риса в чоловіків, правда? Еллі він напевне подобався. Ти гадаєш, що це він убив її?

Брант щось промурмотів, виплутуючись із її довгих кіс.

— Гадаєш, що він? — перепитала вона.

— Мабуть, так. Він напружений, стомлений до краю. В такому стані людина ледь що — і вже скаженіє. Все говорить за те. Думаю, що це він,— відповів Брант.

Оса позіхнула й присунулась ближче. [219

— А однаково я не можу повірити в це. Вбити того, з ким щодня зустрічаєшся. То був жах, як я її знайшла. Ми не могли зрозуміти, чого її телефон не відповідає. Я поїхала до неї додому на велосипеді. Двері були відчинені. Я зайшла до кімнати й погукала її. В кухні було темно. Я ввімкнула світло, а вона там лежить! Лежить і дивиться на мене. Наче хоче сказати: "Осо, глянь, що вони мені зробили. Це несправедливо, я такого не заслужила. Подбай, щоб знайшли винних". Я рада, що ти прийхав, Бельмондо. Як тебе, власне, звати?

— Нільс,— мозив Брант і пригорнув її до себе.

— Я ходжу на роботу, на танці, сміюся і розважаюсь. На що я ще здатна? А як тільки знайду роботу в іншому місці, то негайно поїду звідси. Я не хочу тут більше бути, коли її вже немає. Досить із мене Алькюбіна. Та й не так уже мене цікавить, хто саме її вбив. Проте Елла так цього не залишила б, у всьому має бути лад! Я небагато знаю, але розкажу геть усе. Елла не була така легковажна, як я. Так, я легковажна. Я б дуже хотіла бути такою, як вона, але кожен, мабуть, такий, як він народився. Вона захотіла залишитись неодруженою, самій порядкувати своїм життям, але через це не конче було йти в монастир, правда? Я вважаю, що через це вона могла мати друзів, які їй справді подобалися. Є жінки, що тримаються когось одного. А вона цього не хотіла. В неї було багато чоловіків, але вона нікого з них не легковажила. Карл Якобсеи їй справді подобався. Не так багато є людей, яким він подобався. Елла казала, що він опортуніст. Але їй було цікаво розмовляти з ним. Навіть начальник поліції був її приятелем! Так, це було багато років тому. Ще на початку, коли Елла приїхала сюди. Не знаю, чому їхні стосунки припинилися. Вона ніколи не розповідала. А останнього року й Поульсен. Бідолашний. Навіть коли це він убивця, то однаково мені здається, що він бідолашний. Та якщо це він, то нехай його покарають, так хотіла Елла. Мені б не було шкода, якби це виявився Могенсен.

Брант дрімав у темряві, але вмент прокинувся.

— Що ти кажеш? Могенсен? — Він ледь підвівся, спершись на лікті.

— Директор школи Могенсен, куратор лікарні й хто він там іще. Так, Карл Йоган Могенсен частенько навідувався до Елли. Як на мене, він страшенно самозакоханий і найдужче з них величається, проте Еллі він подобався. Вона бачила все це, а однаково щось у ньому знаходила. Ми часто сміялися з нього. Та коли я перебирала міру, Елла переставала сміятися й починала його боронити. їй подобалися люди, які цікавилися громадськими справами. А Могенсен саме 220

такий. А ще був Ель-Егон, марнотратний бургомістрів зять. Він найдужче схожий на тебе, Бельмондо Нільсе.— Вона сіла і ввімкнула світло.— Ти, мабуть, розсердився. Не треба бути таким, як Елла і як я. Ти не такий! В тебе напевне є родина там, де ти мешкаєш, але це нічого. Це належить до твоєї роботи: отак лежати і слухати свідків, правда? А тепер краще випиймо кави.

Вона погладила його по животі, зіскочила з ліжка і зникла.

Брант заплющив очі. Мила дівчина. Він такого не думав... а вийшло он як. Могенсен... Гольм... невідомий Ель-Егон... Карл Якобсен і Ельмо Поульсен. Котрийсь із них чи ще хтось інший?

— Осо, ти всіх їх назвала? — гукнув він. Вона з'явилася в дверях.

— Не кричи так, а то збудиш весь будинок.

Він запитав її ще раз, коли вона принесла гарно заставлену тацю.

— Тобі не здається, що й цих досить? Ох, Бельмондо, який ти жадібний.

Брант вертався до готелю пішки. Над морем рожевіли перші барви світанку. Десь кукурікав півень. Сніг обернувся в дощ, загасивши йому сигару. Брант сердито викинув її і пішов далі сягнистим кроком, засунувши руки в кишені порваного пальта. Нічний адміністратор простяг йому ключа з незворушним виразом на обличчі. Гості можуть приходити коли хочуть. Брант торсав двері, аж поки згадав, що ключ треба обернути двічі. Було вже надто пізно лягати. Він стояв під холодним душем доти, доки йому не здалося, що це достатня кара за його походеньки. Голячись, він розглядав своє обличчя в дзеркалі. Мокрий чуб прилип до лоба, під очима важкі капшуки, навколо рота глибокі зморшки, ліва щока напухла і взялася синцем. Він напився, скільки подужав, холодної води й закурив сигару. Потім спустився вниз до ресторану. Там було порожньо, й минула майже година, поки з'явився невдоволений офіціант і приніс йому кави. Минуло ще три чверті години, і прийшов Тюге, виспаний, відпочилий. Він бадьоро кивнув Брантові, замовив сніданок і поринув у мовчанку.

Брант знав, що треба почекати, поки старий трохи наїсться.

— Той Карл Якобсен не має ні честі, ні моралі,— мовив Тюге, відкладаючи серветку.— П'є ночами й пише зовсім [221] не те, що дум ас.