Їлдроп та Еплпликс - Еліот Томас Стернз
Ото маємо старий рахунок за прання білизни який вона залишила аби ти оплатив, чек підписаний нею і позначений R/D (*2*), лист від її матері з Гонолулу (на розґрафленому папері), вірш написаний на ресторанному рахунку — "До Аттіс" — і лист від неї самої, на найліпшому кореспонденційному папері Леді Екуістрип, в якому містилася певна компрометуюча, але дуже цікава інформація про Леді Екуістрип. Далі тут ще є декілька моїх власних спостережень на двох аркушах А4."
"Едіт," пробурмотів Їлдроп, який неуважно слухав цей перелік, "Цікаво що з неї виросло. "Не насолода, а насиченість життям ... завжди палати як незгасиме полум'я самоцвіту," такими були її слова. Що за допитливість та пристрасть до досвіду! Напевно то полум'я вже встигло вигоріти."
"Ти є зле поінформований," серйозно сказав Еплпликс, "Едіт часом обідає з пані Гауеґзден, котра мені розказує, що її пристрасть за досвідом привела її до Російського піяніста у Bayswater. Також кажуть що вона є частим відвідувачем Анархістських Чайних Клубів, і переважно її можна знайти увечері в _Cafe de l'Orangerie_."
"Ну," відповів Їлдроп, "Зізнаюсь, я волію міркувати про те, що з неї виросло. Не маю бажання думати про її майбутнє. Шехерезада на старості літ! Я уявляю як вона колись пухкенька, з великими персами, світлим волоссям, мешкатиме в маленькій квартирці з покоївкою, прогулюватиметься Парком із пекінесом, катається на машині з біржевим брокером-жидом. І матиме дикий апетит до ідження та питва, у той час як апетит до всього решти в неї вже зникне, ніякого апетиту вже не буде в неї крім ненаситного апетиту до марноти; і буде вона кататися на двох великих ногах; кататися на спортивних авто; і докотиться до свого діябетичного кінця на морському курорті."
"І тільки тепер ти побачив як це яскраве полум'я спалює себе," промовив Еплпликс, "Тепер маєш можливість спостерігати за тим, як воно стрімко вигасає, а це підтверджує той факт що твоя візія ґрунтувалася на уяві, ане на відчутті. І та пристрасть до досвіду — ти напевно надалі залишився незламним пре-Рафаелітом (*3*) раз віриш у це? Чи якась реальна особа, яка має справжні ресурси інстинкту, коли-небудь могла би повірити в існування пристрасті до досвіду? Пристрасть до досвіду є критикою щирого, і вченням, що властиве лише людям театральної поведінки. Пристрастна людина може мати пристрасть до того чи тамтого, але не до досвіду. Але Маріус, дез Ессент, Едіт... "
"Але поміркуй," сказав Їлдроп, котрий був уважний тільки до фактів з Едітиної історії, і очевидно не вловив суті Еплпликсових коментарів, "над її незвичайною кар'єрою. Донька піянінного налаштовувача з Гонолулу, вона добилася стипендії для навчання в Каліфорнійському Університеті, який вона закінчила на червоний диплом зі спеціяльності Соціяльна Етика. Потім вона пошлюбила знаменитого професійного більярдиста із Сан Франсиско, будучи з ним знайома дванадцять годин, прожила з ним два дні, записалася в хор для музичних комедій і отримала розлучення в Неваді. Кілька років потому вона з'явилася в Парижі і всі Американці та Анґлійці, які були відвідувачами Кафе дю Дом знали її як Панна Шорт. Потім вона випливла в Лондоні як Пані Ґріфітс, видала там томик віршів, і була прийнята до кількох нам відомих осередків. І натепер, я все ще дотримуюся думки, що вона зникла з суспільства взагалі."
"Я згадую Шехерезаду," мовив Еплпликс, "так як я згадую Бірдовий крем із чорносливом у пансіонаті Блумзбері. Я не маю наміру презентувати Едіт як просто непорядну особу. Вона не є теж траґічною фіґурою. Я хочу знати чому вона не попадає. Я не можу загалом проаналізувати її за "комбінацією відомих елементів але мені теж не вдається торкнутися чогось твердо неаналізувабельного."
"Чи можливо що Едіт, всупереч своєму романтичному минулому, впевнено виконує якусь свою мету? Чи є її переселення та ексцентричності ознакою якоїсь невідомої нам послідовності дій? Я знаходжу в ній певну величину розсудливої спостережливості, прекрасний резерв критичності, але не можу сполучити це все докупи у якусь своєрідну візію. Її сарказм, від котрого страждають її друзі, є симпатичний, але я сумніваюся що він є чимось більшим за спробу викшталтувати себе ззовні, піддаючи себе впливові ворожого ставлення, з метою підкреслити своє усамітнення. Всі кажуть про неї, ‘Яка вона бездоганно непроникна!'. Маю підозру, що там, усередині є лише сум'яття запорошеного піддашшя."
"Я тестую людей," мовив Їлдроп, "за тим як я уявляю собі щойно вставшими з ліжка вранці. Я не звертаюся до спогадів коли уявляю собі Едіт, яка прокидається посеред кімнати, довкола порозкидувані одяг, ґазети, косметика, листи і кілька книжок, запах _Violettes de Parme_ і тютюновий штин. Сонячне світло пробивається крізь поламані жалюзі, а поламані жалюзі стримують сонце аж поки Едіт змушує себе звернути увагу на прихід нового дня. Тимнеменш та візія не є для мене дуже болюча. На мою думку, вона є митцем, у якого нема ані грама мистецької сили."
"Мистецького темпераменту—" почав Еплпликс.
"Нє, не то." Їлдроп вихопив у нього нагоду висловитися. "Я маю на увазі що митця тримає докупи робота яку він робить; забери від нього його роботу і він або розпадеться або затвердне. Митець не має інших зацікавлень крім своєї роботи. І є ще, ти казав, люди які представляють матеріял для митця. Тепер, Едітиний вірш "До Аттіс" доказує без тіні сумніву той факт що вона не є митцем. З іншого боку я часто думав про неї, як наприклад цьоговечір, як про особу яка представляє можливості для поетичних цілей. Але люди які можуть бути матеріялом для мистецтва мусять мати у собі щось несвідоме, щось що вони не до кінця усвідомлюють чи розуміють. А Едіт, незважаючи на те, що називають її непроникною маскою, представляє себе аж надто добре. Я не можу використати її — вона вже сама себе використовує по повній. Частково з тої самої причини, на мою думку, їй не вдається бути митцем: вона взагалі не живе з інстинкту. Митець є в дечому рибаком і з сітями, він живе милістю вражень, а інша його половина дозволяє щоб це відбувалося заради того, аби використати нещасне створіння. Але в Едіт поділ має місце лише посеред раціональної, холодної і об'єктивної частини митця, яка ділиться навпіл. Її матеріял, тобто її досвід, вже є продуктом розуму, продуктом, що перетравлений розсудком. Отже Едіт (лише щойно то усвідомив) є направду найвпорядкованішою особою на світі, і найраціональнішою. З нею нічого не трапляється; все що трапляється, є справою її рук."
"І звідси теж," продовжив Еплпликс, вловивши ниточку,
"Едіт є найнеоб'єктивнішою з-поміж усіх людей, бо ж бути об'єктивним означає бути відділеним від свого Я, стати збоку і холодно піддати критиці власні пристрасті та мінливості. Але у випадку Едіт критик тренує воїна."
"Едіт не є нещасна."
"Вона напевно є невдоволена."
"Але знову ж таки кажу, вона не є траґічна: надто вона раціональна. І в її кар'єрі нема проґресії, нема спаду чи виродження. Її стан є раз і назавжди. Катастрофа є і її не буде."
"Але я змучений. Мені все ще цікаво що спільного мають Едіт та Пані Гауеґзден. Це породжує бажання обговорити (хоч ти можливо не прочуваєш асоціятивного зв'язку) Сетс та Суспільство, предмет яким ми можемо зайнятися завтра увечері."
Еплпликс мав дещо збентежений вигляд. "Я маю обідати з пані Гауеґзден," сказав він. "Але думаю що матиму час порозмірковувати на ту тему до нашої наступної зустрічі."
-------------------------------------------
*ПРИМІТКИ*
(*1*) cafe au lait а) гаряча кава, яку подають із гарячим або пастеризованим молоком у співвідношенні 1:1 ; б) світлокоричневий колір
"cafe" пишеться з Французьким діякритичним значком accent grave над "е", але значок той не відображається на цій сторінці з технічних причин.
(*2*) R/D = refer to drawer — зверніться до того, хто видав вам чек
(*3*) Пре-Рафаелітизм, або рух перед-Рафаелітів, розпочинається у 1848 як протест проти традиційного мистецтва і літератури. Група Лондонських митців, поетів та інтелектуалів сформували "братство", присвячене відтворенню того типу середньовічного мистецтва, яке існувало перед Відродженням. Отже, вони взяли свою назву від Рафаеля (1483-1520), найпершого Італійського митця епохи Відродження. Як і поети-Романтики, Рафаеліти зміряли повернути дух простої відданості природі та прив'язаності до природи. Тому вони відкидали сучасність, масове виробництво і урбанізацію. Творам перед-Рафаелітських письменників властивий інтерес до лицарства, витонченого кохання, балад, архаїчного стилю мови, живописні якості та візуальні образи. http://web.cn.edu/kwheeler/lit_terms_P.html
