Повітряний шантаж - Лондон Джек

Але Уїн летів, сказати б, "попустивши вуздечку", і швидко, хоч і не хапаючись, змінив кут крил, натиснув на переднє горизонтальне кермо, а заднє вертикальне повернув так, щоб летіти просто проти вітру. Коли машина вирівнялася і була вже повністю в невидимому зустрічному потоці повітря, він вирівняв кермо, звузив поверхні крил і погнав навздогін за голубом, що тим часом вирвався далеко вперед.

Голуб помчав до узбережжя Аламедської округи і тут на Уїна чекало нове випробування: повітряна яма. Він потрапляв у повітряні ями й раніше, але з такою великою мав справу вперше. Не спускаючи очей зі стьожки на нозі в голуба, він бачив, на скільки літак упав нижче до землі. Йому аж замлоїло трохи всередині — як ото тоді, коли він хлопчаком спускався у швидкісному ліфті. Але Уїн був досвідчений авіатор і знав: щоб злетіти, часом треба спочатку спуститися вниз. Бо повітря ж не підтримувало його. І він не боровся марно за підтримку, а піддався силі тяжіння. Спокійно, твердою рукою він натис на переднє горизонтальне кермо — саме в міру й ні краплини більше — і літак рвучко шарпнувся вниз. Літак немовби ножем розтинав повітря: швидкість страшенно зростала. Але цей розгін мав його й урятувати. Уїн різко натис на здвоєні горизонтальні керма вперед і трохи назад, ковзнув угору і вирвався з ями.

На висоті п’ятисот футів голуб пролетів через місто Берклі в напрямку до горбів Контра-Коста. Молодий Уїн помітив унизу територію та будівлі Каліфорнійського університету, де він був навчався.

Над цими горбами з ним ледве не трапилося нове нещастя. Голуб летів низько, і коли дорогу вітрові перекрили зарості евкаліптів, птаха раптом підкинуло вгору на сотню футів. Уїн знав, від чого це. Голуба підхопив висхідний потік повітря понад заростями. Уїн хутко звузив крила і водночас змінив кут польоту, щоб не перекинутися на висхідному потоці. І все ж літака підкидало вздовж якихось трьохсот футів, поки не минула небезпека.

Голуб перетяв ще два пасма горбів і почав спускатися до невеликої хатини на положистому схилі пагорба. Уїн дуже зрадів: на цій галявині добре було не тільки сісти, але ще й легше — злетіти.

Біля хатини читав газету якийсь чоловік; побачивши голуба, він підвівся, і тут до його слуху долинув гуркіт Уїнової машини — літак з розведеними крилами спускався до землі, тоді загальмував свій лет за допомогою горизонтального керма, торкнувся землі, пробіг кілька ярдів і зупинився за якийсь десяток футів від нього. Але коли чоловік завважив молодика, що спокійно сидів у машині і цілився на нього з пістолета, він кинувся втікати. Та не встиг добігти до рогу хатини, як куля потрапила йому в ногу і він упав.

— Чого вам треба? — запитав він, коли юнак підійшов до нього.

— Щоб ви полетіли у моїй машині, — відповів Уїн. — Запевняю вас, що це машина го-го.

Чоловік не дуже став упиратися, оскільки цей дивний прибулець мав такі переконливі докази. За вказівкою Уїна, підкріпленою пістолетом, чоловік сяк-так перев’язав собі ногу, і Уїн допоміг йому сісти в машину, а сам пішов до голуб’ятні й упіймав голуба зі стьожкою.

Голуб’ятник виявився дуже злагідним бранцем і в повітрі злякано застиг на місці. Хоч він і був майстром повітряного шантажу, небо його зовсім не цікавило і, дивлячись на землю й воду далеко внизу під ним, він зовсім не мав бажання нападати на свого переможця, дарма що той був зараз цілком беззахисний, обидві руки тримаючи на кермі.

Бранець лише притискався якомога щільніше до сидіння.

Пітер Уїн-старший, роздивляючись у потужний бінокль, побачив, як над кам’янистим островом летить моноплан. А ще через кілька хвилин він гукнув своїм детективам, що в машині є пасажир. Швидко опустившись і загальмувавши на повітряній подушці, літак приземлився.

— Пристрій діє чудово! — скрикнув, вилазячи з кабіни, Уїн-молодший. — Бачили, як я злітав? Я майже випередив голуба. Все гаразд! Все гаразд! А що я казав? Усе гаразд!

— Але хто ж це з тобою? — спитав батько.

Юнак оглянувся на свого бранця і раптом пригадав.

— А, та це ж отой голубівник, — сказав він. — Гадаю, ним займуться тепер панове детективи.

Пітер Уїн міцно потис синову руку і погладив голуба, якого передав йому син. Тоді ще раз попестив красеня птаха, а потім сказав:

— На виставці йому рівні не буде!