Транспортна проблема - Ірлс Вільям

Це було найкраще у світі місто, створене автомобілями й для автомобілів. А Девіс вісім годин на добу керував їхніми долями. Він відчув свою могутність. Власне, як завжди, коли ширяв тут у крутняку. Це пройшло швидко, як і завжди, і от він вже дивився на потік досвідченим оком хірурга.

— Сюди, — вказав він пілотові на 5-ю смугу, яка веде до причалу. Темно-червоний "додж" йшов на швидкості 65 миль за годину, затримуючи рух на кілька миль позаду. Місця, щоб обійти його, не було, а оскільки на дорогу виливалися потоки машин з тунелів і з мостів, то затичка була неминуча. — Вниз! — наказав він і спіймав "доджа" в перехрестя прицілу.

Постріл. Заряд фарби потрапив на капот "доджа", засвітився на мить. Отримавши попередження, водій підняв швидкість до безпечної цифри — 95 миль. Але позначка залишилася, водія знайдуть — фарба змивається лишень спецрозчинником, який належить Службі Руху, — і покарають. Штраф за першу затичку становив двісті доларів, за наступні — водія знімали з доріг на терміни від п'яти до ста днів. І йому доводилося їздити міським транспортом. Девіс здригнувся при одній думці про це.

Батарейний мис і острів Бедло виглядали добре, і крутняк повернув геть. Девіс узяв бінокль, щоб перевірити Стейт-Айлендське шосе, і побачив, що з двадцяти двох смуг при вході в Нью-Йорк зайняті лише шістнадцять. Пік майже минув, і настав час готуватися до наступного, в обідні години.

В Торговому Центрі скупчення не розсмоктувалося. Над вежами здіймалась будівля Гаража, й смог тримався до 79-го поверху. Девіс побачив червоні сигнали "Зайнято" на всіх нижніх дев'яносто двох рівнях. Він знав, що решта сорок не зможуть вмістити всі машини, що наразі квапляться сюди по двадцяти п'яти під'їзних шляхах. Він викликав Контроль.

— Так, сер? — відгукнувся голос.

— Я Девіс. Дайте Відділ Парків.

— Парків? — Голос звучав недовірливо.

— Так. — Він почекав і, коли його з'єднали, заговорив швидко й впевнено: — Я Керуючий Рухом Девіс. Наказую очистити Батарейний Парк. Через п'ять хвилин я перекину туди дві тисячі машин.

— Ви не можете...

— Це наказ. Я Керуючий Рухом. Очистіть Парк!

Від Центрального Парку залишалось небагато — трава, що задихалась у випускних (=вихлопних) газах, вмираюча в тіні багатоярусних шляхів, затоптана ногами мільйонів міщаків, що збігаються до єдиного клаптика зелені в радіусі одинадцяти миль. Тепер він був похований під величезним Гаражем і сімома ярусами шляхів. Як поступку шанувальникам минулого на даху Гаража поставили клітки з тваринами, й вони простояли два тижні, поки на них не наїхав якийсь п'яний у "лінкольні". Тварини, очманілі від чадного газу, розбіглися дорогами, але мотоциклісти незабаром виловили їх...

— Як бути з людьми? — запитав Відділ Парків.

— У них залишилося чотири з половиною хвилини. — Він відімкнувся, викликав Відділ Регулювання.

— Я Девіс, — сказав він. — Спрямуйте п'яту Батарейну, яруси другий-десятий у Центральний Парк.

— Так, сер.

Потім він викликав Нижнє місто, наказав закрити Уолл-стріт вздовж семи кварталів. Пізніше доведеться напрямляти транспорт в обхід, і це затягнеться години на чотири.

Найбільша затичка була, як завжди, біля Емпая Стейтс, де північно-південна магістраль відхилялась в обхід величезного будинку на дванадцять смуг убік. На поворотах машини заносило, притискало до огорож, і щодня багато водіїв втрачали керування, а машини падали, розбиваючись об яруси розташовані нижче. Це було, ймовірно, найцікавіше видовище в місті, службовці тулилися біля вікон, щоб побачити, як крутяться, некеровані машини. Сьогодні рух здавався майже нормальним, і Девіс наказав тримати швидкість сто десять миль на повороті і сто п'ятнадцять — при виході з нього. Але все-таки цього було недостатньо: доводилося пригальмовувати, втрачати швидкість, і після повороту ширина потоку зменшувалася. Девіс побачив, як один "б'юік" почав ковзати, вдарився об огорожу, перевернувся, і водій, вилетівши крізь знімний дах, упав ярусом нижче й зник у потоці машин. "Б'юік" відкотився і теж зник з очей.

— Додому, — наказав Девіс. Крутняк опустив його на дах; він затис собі ніс, рятуючись від смогу, пробіг до ліфту, спустився до себе. Будинок тремтів від шуму транспорту й від гуркоту молотків. Девіс, щедро вдихнувши пилу, закашлявся.

Він переглянув звіт про аварії, підписав його. Вище норми, а в секторі біля Емпая Стейтс на 6.2 відсотка вище, ніж на минулому тижні. Девіс згадувався як людина, що повідомила про затичку біля причалу; була й інформація про заповнення Центрального Парку, а також про те, що Директор розлютувався, почувши про перекидання машин. "До чортів!" — подумав Девіс. Була ще скарга від фірми "Мерілл Лінч, Пітс і Агню". Двоє з її ради застрягли на Уолл-стріт і спізнилися на роботу. Він кинув скаргу в кошик. Зовні або всередині — важко сказати, коли однієї стіни нема, — робітники кидали сталеві плити, висмикуючи частину прогоничів (=болтів) для економії часу.

— Залишіть прогоничі, — прогарчав Девіс. — Ці штуки все одно будуть трястися.

Гуркіт був оглушливим навіть зараз, коли сім транспортних смуг йшли в тридцяти футах звідси; а коли гілка пройде тут, він стане ще сильнішим. Девіс сподівався, що стіну знову поставлять. Він зателефонував Сміту, запитав про показники для Емпая Стейтс.

— З дев'яти годин ранку чотирнадцять смертельних випадків.

Це було на 10.07 відсотка вище норми, а обідній пік, повинен був початися через чотири хвилини.

— Проклята Емпая! — пробурчав він. Табло сектора ООН засвітилося червоним, він увімкнув відео й побачив скупчення з дванадцяти машин на четвертому ярусі; побачив, як зіпсовані уламки сиплються в будинок Генеральної Асамблеї. Тепер потрібно очікувати ще й гнівного дзвінка від Генерального Секретаря. Прокляті іноземці — чому вони думають, що їх ідіотські наради важливіші, ніж транспорт?

Задзеленчав червоний телефон: директорський. Він узяв слухавку.

— Девіс слухає.

— Показники ростуть, — прорипів Директор. — В чому справа?

— Сектор Емпая Стейтс, — відповів Девіс. — І ще деякі будинки.

— Зробіть що-небудь.

— Потрібно усунути з дороги Емпая Стейтс, — сказав Девіс. — І дістати ще сорок ярусів у Гаражі Центру.

— Неможливо. Придумайте ще щось.

— Так, сер. — Він почекав, поки в слухавці клацнуло, й кинув її на важіль. Глибоко вдихнув повітря — це було все одно що палити — й почав роздавати короткі накази загальним каналом.

— Надішліть ще десять аварійних крутняків, — кинув він. Коли їх у півтора рази більше, то й уламки збирають настільки ж швидше. — Скоротіть терміниviii оповіщення родичів до п'ятнадцяти хвилин. — Це зрозуміло, занадто, але обробка аварій в Брукліні й Нью-Джерсі прискориться. Зараз, коли один пік щойно минув, а інший починається, уламки накопичуються поза центрами приймання, і дробарки бездіють. — Підвищіть мінімальну швидкість на 5 миль за годину. — Це складе не менше ніж сто миль на магістралях і шістдесят п'ять — на ярусах. Він увімкнув відео, простежив, як встановлюються нові швидкості, як починають квапитися машини. Відділ Очищення повідомив, що десять крутняків надіслано; він зітхнув вільніше, перемкнув відео на сектор Емпая, побачив третю за день величезну затичку на третьому ярусі й чортихнувся. Потім закрив проїзд на 34-ю вулицю, наказав трьом бульдозерам зганяти туди всі уламки, зателефонував у Відділ Оповіщення, щоб туди напрямили (=направили — на укр. це синонім до полагодили) бригаду.

Червоний телефон задзеленчав тричі. Щось надважливе. Він схопив слухавку, викрикнув своє ім'я.

— Директор щойно вмер, — пролунав істеричний голос. — Ви його заступник.

— Зараз прийду. — Заступник, ну що ж. До кінця чергування шість годин, і за цей час він встигне дещо зробити. Спочатку повернувся до Сміта: — Залишаєтеся за Керуючого. Допіру отримав підвищення.

— Так. — Сміт ледь глянув на нього. — Відкрити четверту Юнкерс, смуги перша-дев'ята, — наказав він.

Перехід від помічника до Керуючого відбувся миттєво. "Тренування", — подумав Девіс.

Він піднявся ліфтом на третій поверх, у кабінет Директора. Співробітники стояли, мовчки дивлячись на нерухоме тіло. Світилося чотири табло, дзеленчала дванадцятка (=дюжина) телефонів. Девіс роздав короткі накази.

— Ви, ви й ви — на телефони, — сказав він. — Ви й ви — стежте за табло. Ви — винесіть тіло. Ви, — вказав він на секретарку, — скличте загальні збори. Негайно.

Він переглянув табло, перевірив Відділи Руху, Регулювання, Аварій, Оплати, Оповіщення. Відділ Смертності показав зразкові цифри — новим Керуючим там став Уіллборн. Дробарки працювали добре. Відділ Аварій повідомляв, що темпи прибирання вищі норми.

— Директор помер, — сказав він співробітникам. — Командувати буду я. — Всі кивнули. — Більшість відділів працює добре. — Він глянув на Сміта. — Але рух транспорту нікчемнийix (жалюгідний). Чому?

— Емпая, — відповів Сміт. — Ми втрачаємо двадцять відсотків часу на те, щоб об'їхати цей дурний будинок.

— Як у вас із завантаженням по бригадах? — звернувся Девіс до Керуючого Будівництвом.

— Все гаразд. — Керуючий швидко перерахував з дванадцятку дрібних завдань.

— Головне — Емпая, — твердо сказав Девіс. — Ми не можемо вічно його об'їжджати. — Він глянув на Керуючого Будівництвом. — Усуньте, — наказав він. — Нарада закінчена.

Ближче до вечора Девіс роззирнувся з даху будинку. Бригада розбирачів вже зняла верхні десять поверхів Емпая Стейтс Білдінг і зрізала ріг на сороковому ярусі шляхопроводом, по якому вже неслися машини. Потік був рівним, і Девіс посміхнувся. Він не пам'ятав, чи робив коли-небудь що-небудь настільки ж потрібне.