Генріх VI : Частина 3 - Шекспір Вільям

Ні стола,
Ні ложа спільного у нас не буде,
Аж поки не скасується ганебний
Акт, що позбавив сина спадкоємства.
Усі, хто відцуравсь твоїх знамен,
Зберуться під мої. Я розгорну їх!
Так, я, тобі на сором, це зроблю
Й зруйную лігво Йорків нанівець.
Отож прощай. Ходім зі мною, сину,
Готове військо вже чекає нас.
Генріх Стривай, послухай, люба Маргарито...
Маргарита йди геть. Ти й так багато говорив.
Генріх Едварде, сину, залишись хоч ти!
Маргарита Овва! Щоб тут його замордували?
Принц Коли я з перемогою вернусь,
То й стрінемось. Тепер іду за нею.
Маргарита Ходімо, сину, не барімось тут.
Королева Маргарита й принц Уельський виходять.
Генріх Як спалахнула гнівом королева
Через любов до мене й сина! Бідна!
Нехай відплатить герцогу лихому,
Чий хижий дух, що заздрістю палає,
Корони прагне й, мов орел голодний,
Вже гострить пазурі на мене й сина!
Як шкода, що тих трьох я втратив-лордів!
Листами спробую вблагати їх.
Ходімо, брате; будь моїм гінцем.
Ексетер Я, може, знов до вас їх прихилю.
Виходять.
Фанфари.
СЦЕНА 2
Замок Сендел герцога Иорка біля Вейкфілда.
Входять Едвард, Річард і Монтег'ю.
Річард "Хоч я молодший, брате,— поступись.
Едвард Ні, роль промовця я зіграю краще.
Монтег'ю Але у мене докази сильніші.
Входить И о р к.
Йорк Сини мої! Мій брате! Що за сварка?
За що ви завелись? І хто почав?
Едвард Не сварка — невеличка суперечка.
Йорк Про що?
Річард Про те, що нас обходить — про англійську
Корону, що належить, батьку, вам.
Иорк Належить? Ні, бо Генріх ще живий.
Річард Живий чи ні, а ваші всі права.
Едвард Наступник ви. Тепер сягніть корони.
Дасте Ланкастерам передихнути —
Вони над вами, врешті, гору візьмуть.
Йорк Я клявся в мирі жити з королем.
Едвард Що клятва? Йдеться про вінець. Порушу
Я тисячу присяг за рік на троні.
Річард Ні, боже борони ламати клятву.
Йорк Порушу клятву я, війну почавши.
Річард Дозвольте — протилежне доведу.
Йорк Як доведеш ти неможливе, сину?
Річард Присяги наші дійсні лиш тоді,
Коли ми склали їх законній владі,
Яку належить шанувати. Генріх
Престолом незаконно володіє.
Й, оскільки ви клялися перед ним,
Ця клятва, батьку, марна і пуста.
Отож до зброї! Тату, уявляєш,
Як солодко пишатися в короні!
Коли ти в ній — Елізіум довкола,
Уславлене поетами блаженство.
Чого ж баритись нам? Не заспокоюсь,
Як білої троянди не забарвлю
В крові ледь теплій Генріха-нікчеми.
Йорк А й справді, Річарде,— престол здобуду
Або помру! Мій брате, в Лондон їдь
І клич Уоріка до нас пристати.
Ти, Річарде, до Норфолка мерщій
І сповісти про намір наш таємно.
А ти до лорда Кобгема, Едварде,-
За ним охоче підуть люди Кенту.
Я вірю в них, то справжні вояки:
Розумні, спритні, сповнені завзяття.
Ну, їдьте швидше. А мені тим часом
Знайти лишилось для повстання привід,
Та так, щоб не дізнавсь про це король
Чи інший хто з Ланкастерського дому.
Входить гонець.
Заждіть. Що сталося? Які новини?
Гонець Північні лорди — й королева з ними —
Збираються ваш замок оточити.
Ось-ось надійдуть. Двадцять тисяч їх.
Отож зміцніть, мілорде, оборону.
йорк Зміцню мечем оцим! Чи ж нам лякатись?
Едварде й Річарде, лишіться тут.
А ти у Лондон, Монтег'ю, спіши.
Уорік, Кобгем, всі, хто залишивсь
Оберігати спокій короля,
Хай силу нагромаджують по змозі
РІ нікчемним клятвам Генріха не вірять.
Монтег'ю Не бійся, брате, з усіма домовлюсь;
Отож прощаюсь шанобливо з вами.
(Виходить)
Входять сер Джон М орті мер та сер Г'ю Мор-
т і м є р.
Йорк Сер Джон, сер Г'ю! Вітає небіж вас.
Ви дуже вчасно прибули у Сендел.
Нас королева.обложити хоче.
Сер Джон Не встигне — зійдемось на бойовищі.
Йорк Як? Мавши усього п'ять тисяч війська?
Річард Та хай би мали ми всього п'ятсот!
Боятись полководця у спідниці?
Здалеку чути звуки маршу.
Едвард Це їхні барабани! То шикуймось —
Ми вийдемо і розпочнемо бій.
Иорк П'ять — проти двадцяти! В них перевага,
А перемога, певен, наша буде.
У Франції не раз я вигравав,
Хоч був удесятеро дужчий ворог;
Чого ж тепер нам не перемогти?
Тривога.
Виходять.
СЦЕНА З
Бойовище біля замку Сендел.
Входять Р є т л є н д і його наставник.
Ретленд Куди подітись від ворожих рук?
Наставнику, глянь, це кривавий Кліффорд!
Входить Кліффорд із солдатами.
Кліффорд Геть, капелане! Сан тебе рятує.
А це поріддя герцога лихого,
Що батька вбив мого, спіткає смерть.
Наставник Я долю хлопця, лорде, розділю.
Кліффорд Солдати, геть його!
Наставник О Кліффорде! Не убивай дитяти,
Бо прокленуть тебе і люди, й бог.
Солдати його йиводять.
Кліффорд Що, вже й помер? А може, з переляку
Заплющив очі? Я їх розтулю!
Ретленд Так лев у клітці споглядає жертву,
Яка тремтить в його убивчих лапах;
Так ходить він, знущаючися з неї,
Так наближається, щоб розірвати.
Ох, Кліффорде, мечем убий мене,
А не жахливим поглядом своїм.
Хоч слово дай сказати перед смертю —
Ще ж не доріс я для твойого: гніву.
Не убивай мене, а мсти-дорослим.
Кліффорд Пусті благання. Кров отця мого
Твоїм словам дорогу заступила.
Ретленд Хай кров отця мого її відкриє!
Дорослий він — з ним, Кліффорде, й змагайся!
Кліффорд Коли й тебе, й братів твоїх я вб'ю,
То ще своєї помсти не насичу.
Хоч би й розрив могили предків ваших,
Зотлілі труни на ланцях підвісив —
І то ще гніву б я не вгамував,
Не стало б серцю легше. Кожен йорк —
Ненависний мені й терзає душу.
Аж поки вашого не знищу кодла —
Усіх упень — нема життя мені;
Отож...
Ретленд Дай помолитись перед смертю! Зжалься,
Ласкавий Кліффорде. Тобі молюсь!
Кліффорд Мечем оцим я зжалюсь над тобою.
Ретленд Зла не вчинив тобі я — не вбивай!
Кліффорд Ти не вчинив, так батько твій вчинив.
Ретленд Мене ж тоді й на світі не було!
У тебе ж син — заради нього зжалься,
Бо справедливий бог тобі відплатить
І син твій страшно так помре, як я.
Нехай в темниці вік я проживу,
І, як тебе хоч чимось роздратую,
Убий тоді; ну, а тепер — за віщо?
Кліффорд За віщо?
Твій батько вбив мого. Тож смерть тобі.
(Заколює його)
Ретленд Di faciant laudis summa sit ista tuae! *
(Помирає)
Кліффорд Я йду, Плантагенете! Йду на тебеї
Хай кров твого синка на цім мечі
Буріє, поки ще вточу твоєї,-
Тоді вже витру я — і ту, і ту.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Інша частина бойовища.
Тривога. Входить И о р к.
Йорк Перемогла-таки нас королева.
Мене прикривши, полягли дядьки;
Прихильники під натиском ворожим
Тікають, як від шторму кораблі
* Хай боги зроблять це твоєю найвищою славою! (Лат.)
по о
Або ягнята від вовків голодних.
Мої сини — бог відає, що з ними,
Та знаю — в битві довели вони,
Що гідні слави, мертві чи живі.
До мене тричі пробивався Річард,
Гукаючи: "Тримайся, батьку, бийся!"
Едвард не раз до мене наближався
З мечем, обагреним аж до руків'я
Лихою кров'ю наших ворогів.
Коли вже й найвідважніші тікали,
Гукав їм Річард: "Стій! Назад ні кроку!"
І ще гукав: "Корона або смерть!
Не скіпетр, так почесна домовина!"
І знов стялись ми з ворогом, та знов
І відступили; бачив я — так лебідь
Змагався безнадійно з бистриною,
Але не міг подужать сили хвиль.
Гамір битви за сценою.
Ага! Це переслідувачі люті.
Знесиленому, не втекти мені;
Та й дужим бувши, їх не уникав би —
Відлічені життя мого піщинки,
Тож залишуся тут і тут помру.
Входять королева Маргарита, Кліффорд, Нортемберленд
і солдати.
Кривавий Кліффорде, Нортемберленде,-
Я зневажаю ваш неситий гнів,
Я — перед вами. Жертва жде удару.
Нортемберленд На ласку нашу здайсь, Плантагенете!
Кліффорд Таку жорстоку ласку, як і та,
Що батькові моєму він явив.
Із колісниці випав Фаетон,
І сутінками полудень затьмаривсь.
Йорк Мій дух устане з праху, наче фенікс,
І вам усім помститься. До небес
Підводжу погляд я у цій надії.
Замучте, вбийте — все мені байдуже.
Підходьте! Що? Злякалась ціла зграя?
Кліффорд Так боягуз, втекти не змігши, б'ється,
Так голуб кігті сокола клює,
Так злодій, що рятунку вже не жде,
Сторожу лає, мов несамовитий.
Иорк Ти ще раз пам'ять, Кліффорде, напруж
І дні мої минулі пригадай,
І глянь, не червоніючи, на мене,
І прикуси язик, що боягузом
Назвав того, кого ти сам боявся.
Кліффорд Не хочу я змагатись на словах —
На твій удар моїх чотири буде.
Маргарита Стривай, відважний Кліффорде! У мене
Є тисячі причин, щоб він умер
Не зразу. Бачу, ти глухий від люті.
(До Нортемберленда)
Нортемберленде, зупини його.
Нортемберленд Стривай! Для нього забагато честі,
Щоб серце враже ранячи, собі
Хоч пальця ти вколов. Хіба це доблесть —
Між зуби сунути щеняті руку,
А не турнути капосне ногою. ,
На те ж бо й перевага: в час війни
І десятьом з одним не сором битись.
Вони хапають йорка, який відбивається.
Кліффорд Еге, так рябчик б'ється у сильці.
Нортемберленд Так борсається кролик у тенетах.
Йорк Злодії так над здобиччю радіють,
Розбійники хапають так людей.
Нортемберленд Що з ним робити будем, королево?
Маргарита Одважні Кліффорде й Нортемберленде,
Хай тут, над кротовиною, він стане,
Хто руки простягав до верховин,
Та тільки тінь рукою розітнув.
Як? Ти мав бути королем англійським?
Це ти в парламенті бешкетував
І вихваляв походження своє?
Де виплодки твої, де оборонці,-
Едвард розпусний і Георг веселий?
Де страховинний той горбань зухвалий,
Де хлопчик Дік, що буркотінням злим
Під'юджував татуся воювати?
І, зрештою, де Ретленд любий твій?
Глянь, йорку, я вмочила цю хустину
В кров, що її пустив відважний Кліффорд,
Пробивши груди синові твоєму;
Якщо оплакати його захоченій
Візьми хустину, щоб утерти сльози.
Нещасний! Співчувала б я добі,
Але ненавиджу тебе смертельно.
Мене твоє страждання звеселяє —
Чи спопеліла так твоя душа,
Що ти за ним не зрониш і сльозини?
Чого затявся? Скаженіти мусиш,
Для цього ж я кепкую над. тобою.
Вий, шаленій — щоб я затанцювала.
За втіху, бачу, ти заплати ждеш —
Не скаже без корони Йорк ні слова.
Корону Йорку! Кланяйтеся,, лорди!
Потримайте його, а я надіну.
(Надягає йому на голову паперову корону)
Ну ось, тепер він справді моє король!
Це ж він на троні Генріха сидів
1 спадкоємністю заволодів.
Але чому Плантагенет великий ,
Вінчавсь дочасно і порушив клятву?
Чи не зарано королем ти став?
Ще ж Генріх не поручкався зі смертю!
Кортить в чужім пишатись ореолі,
Вінець зірвати з Генріхових скронь
Ще за життя його, святу присягу
Зневаживши? Це непростимий гріх.
Зніміть вінець і голову зніміть,
Не гайте часу. Виконайте вмить.
Кліффорд Обов'язок і помсту справлю разом.
Маргарита Та перш послухаймо його молитву.
Йорк Вовчице Франції, вовків лютіша,
Зміїне жало в тебе — не язик!
Чи ж випадав тішитися жінці,
Неначе амазонці нечестивій,
Над тим, від кого відвернулась доля?
Коли б не зла душа, що проступає
Зухвалістю крізь вид твій незворушний,
Почервоніть я змусив би тебе,
Сказавши, звідки ти, якого роду,
Соромив би, та безсоромна ти.
Хоч батько твій — король Єрусалиму,
Неаполя, обох Сіцілій,— він
Бідніший, ніж англійський селянин.
Це він навчив тебе 3 людей глумитись?
.