Пломбований поїзд - Цвейг Стефан

Тому цей революціонер, який там, у Петрограді, може наробити багато неприємностей послам Англії й Франції,— для Німеччини бажаний помічник. Але який відважний крок — розпочати переговори з кайзерівською Німеччиною, яку він сотні разів бичував у своїх працях. Тому що з погляду діючої на той час моралі вступати на територію ворожої країни з дозволу ворожого генерального штабу і проїжджати через неї вважалося державною зрадою. Ленін безумовно знав, що цим кроком він перш за все компрометує власну партію і власну справу, що його запідозрять у тому, що він платний агент німецького уряду і, якщо йому вдасться домогтися негайного миру, недруги скажуть: він, мовляв, перешкодив Росії здобути перемогу. І не тільки помірковані революціонери, а навіть однодумці Леніна були налякані його рішучістю піти в разі крайньої потреби цим найнебезпечнішим і компрометуючим шляхом. Збентежено вони дізналися, що швейцарські соціал-демократи вже ведуть переговори з метою забезпечити легальний проїзд російських революціонерів, "обмінявши" їх на німецьких військовополонених. Але Ленін розуміє, що переговори ці триватимуть довго і що тимчасовий уряд Росії буде затягувати де безконечності їхнє повернення на батьківщину. І він розуміє, що затримка на один день чи навіть на годину може стати фатальною. Він прагне повернутися в Росію будь-що, в той час, як боязкіші його колеги по партії не зважуються на крок, що може кваліфікуватися як державна зрада. Тож Ленін відкинув усякі сумніви: на свій страх і ризик він розпочав прямі переговори з німецьким урядом.

Договір

Знаючи, що його рішучий крок може бути витлумачений по-різному, Ленін веде переговори відкрито, наскільки це можливо. За його дорученням секретар швейцарських профспілок Фрітц Платтен іде до німецького посланника, який уже раніше вів переговори з російськими емігрантами, і пред'являє йому умови Леніна. Цей нікому не відомий біженець (наче передбачаючи, що невдовзі стане одним з найвпливовіших політичних діячів світу) звертався до німецького уряду не з проханням, а ставив йому умови: щоб вагону, в якому вони будуть їхати, було надано право екстериторіальності, щоб ні при в'їзді, ні при виїзді не було ні паспортного, ні якогось іншого контролю, щоб свій переїзд вони оплатили самі за загальним тарифом, щоб дорогою ніхто не виходив з вагона ні за наказом німецьких властей, ні з власної волі. Посланник Ромберг відсилає ці пропозиції в Берлін. Вони попадають до Людендорфа, який дав свою згоду, хоча про це всесвітньо-історичне рішення, певно, найважливіше в його житті, в його спогадах нема ні слова. Посланник пробує уточнити угоду, тому що вона складена Леніним навмисне так двозначне, що не тільки росіяни, а й австрієць Радек може проїхати в цьому поїзді безконтрольно. Але так само, як і Ленін, поспішає й німецький уряд. Тому що в цей день, а саме 5 квітня, Сполучені Штати Америки оголосили війну Німеччині. І ось 6 квітня опівдні Фрітц Платтен отримує достопам'ятну відповідь: "Справа вирішена позитивно". 9 квітня 1917 p. о пів на третю від ресторану "Церінгерхоф" у напрямі цюріхського вокзалу вирушив невеликий гурт скромно одягнених людей, які самі несли свої валізи. Тридцять дві душі, серед них жінки й діти. З чоловіків відомі лише прізвища Леніна, Зінов'єва й Радека. По скромному обіді вони підписали документ про те, що їм відоме повідомлення паризької газети "Petit Parisien", в якому говориться, що тимчасовий уряд Росії має намір трактувати усіх, хто поїде через Німеччину, як державних зрадників. Вони засвідчили, що всю відповідальність за цю поїздку вони беруть на себе і всі умови схвалюють. Спокійно й рішуче вони вирушили в цю всесвітньо-історичну подорож.

Їхнє прибуття на вокзал не викликало ніякої сенсації. Не було ні репортерів, ні фотографів. Хто в Швейцарії знає цього пана Ульянова, який у пом'ятому капелюсі, зношеному сюртуку і важких гірських черевиках шукає разом з гуртом обтяжених валізами й кошиками чоловіків і жінок свій вагон у поїзді? Вони мають такий же вигляд, як і всі ці переселенці з Югославії, Рутенії й Румунії, що часто роблять тут, на цюріхському вокзалі, пересадку, перш ніж їх відправлять до Ла-Маншу й далі за океан. Швейцарська робітнича партія, яка несхвальне ставиться до цієї поїздки, навіть не прислала свого представника. З'явилося лише декілька росіян, щоб передати уклін батьківщині та принести подорожнім харчів. Дехто з них спробував у останню мить відговорити Леніна від цієї "безглуздої й злочинної поїздки". Але рішення вже прийнято. У десять хвилин на четверту кондуктор подає сигнал, і поїзд відправляється до німецької прикордонної станції Готтма-дінген. У десять хвилин на четверту світовий годинник змінив свій хід.

Пломбований поїзд

Мільйони снарядів було вистрілено під час першої світової війни. Інженери придумали найдалекобійніші гармати. Але жодний снаряд у новітній історії не був таким далекобійним і вирішальним для долі всього людства, як цей поїзд, в якому на великій швидкості мчали зараз від швейцарського кордону через усю Німеччину найвідважніші й найрішучіші революціонери століття, щоб по приїзді в Петроград підірвати там існуючий лад.

І ось стоїть цей своєрідний артилерійський снаряд на рейках в Готтмадінгені, вагон другого та третього класу, в якому жінки займають другий клас, а чоловіки — третій. Крейдою на підлозі обведена нейтральна зона, яка відділяє росіян від купе, яке займають два німецькі офіцери, що супроводжують цей транспорт з живим тринітротолуолом. Поїзд їде всю ніч без інцидентів. Лише у Франкфурті до них хотіли пробитися німецькі солдати, які дізналися про проїзд російських революціонерів. Спроба німецьких соціал-демократів поспілкуватися з пасажирами вагона закінчилася також невдачею. Ленін добре знав, на яку підозру він наражався, якби перекинувся хоча б одним словом з німцем на німецькій території. В Швеції їх зустріли урочисто. Зголоднілі за час поїздки, вони з величезним апетитом поснідали. Простий шведський бутерброд вони сприйняли як немислиме чудо. І лише тут Ленін замінив свої гірські черевики на нормальні і купив дещо з одежі. Невдовзі вони досягли російського кордону.

Снаряд влучає в ціль

Цікаво відзначити, що перш за все зробив Ленін, опинившися на російській території. Він не вдивляється в людей на пероні, а відразу накидається на газети. Чотирнадцять років не був він у Росії, не бачив рідної землі, державного прапора і російських військових мундирів. Але цей залізний ідеолог не розплакався, як інші, і не обнімав, як це робили жінки, нічого не розуміючих солдатів. Газету, перш за все газету "Правда", щоб з'ясувати, чи досить рішуче дотримується газета, його газета, антивоєнних поглядів. З гнівом зім'яв він примірник "Правдьі". Ні, не досить, усе та ж балаканина про батьківщину і патріотизм і все в тому ж дусі про "чисту" революцію. Пора брати штурвал у свої руки, відчуває він, щоб здійснити головну мету всього свого життя. Але чи вдасться йому це зробити? Останні сумніви, останні побоювання. А чи не заарештує його Мілюков, коли він прибуде в Петроград? Товариші, що виїхали йому назустріч, Каменєв і Сталін, загадково всміхаються в темному купе третього класу, яке убого освітлюється недогарком свічки.

Але дійсність перевершила всі сподівання. Коли поїзд зупинився на Фінляндському вокзалі, величезна привокзальна площа була заповнена десятками тисяч робітників, які прийшли зустрічати революціонерів, що повернулися з-за кордону. Була виставлена почесна варта з усіх родів військ. Заспівали "Інтернаціонал". І як тільки Володимир Ілліч Ленін, чоловік, що ще позавчора квартирував у шевця, вийшов з вагона, тисячі рук підхопили його й підняли на броньовик. Прожектори з сусідніх будинків і фортеці освітили його фігуру. І прямо з броньовика він виголошує свою першу промову до народу. Вулиці затремтіли від оплесків. А незабаром почалися "десять днів, які потрясли весь світ". Снаряд вибухнув і підірвав імперію, а може, й весь світ.