Відгуки
Поема про Канте Хондо - Лорка Федеріко Гарсія
Читаємо онлайн Поема про Канте Хондо - Лорка Федеріко Гарсія
А в голосі
щось ніби море вночі
і чавлені помаранчі.
КАФЕ КАНТАНТЕ
Скляні ліхтарі
та люстра зелені.
На тьмяному кОні
Паррала зі смертю
веде перемови.
Пломінь
не йде.
Заклика його знову.
Люди довкола
вдихають зойки.
У дзеркалах зелених
довгі хвости шовкові
ходять.
СМЕРТНИЙ ЛЕМЕНТ
На чорному небі
жовті гадючки.
Я з очима в цей світ прийшов,
а без них піду.
Пане найбільшого болю!
А потім —
свічка й опона
долі.
Хотів був піти, куди
приходять добрі.
Я прийшов туди, Боже!
Та потім —
свічка й опона
долі.
Жовтий лимон,
дерево.
Кидайте лимони
вітру.
Знаєте що? Потім —
свічка й опона
долі.
На чорному небі
гадючки жовті.
ВОРОЖБА
Судомно рука,
немовби медуза
сліпить око болюче
лампади.
Ножиці й туз —
усе це хрести.
Над білим димом
ладану нібито
кріт невидющий
і нерішучий метелик.
Ножиці й туз —
усе це хрести.
Тисне серце
невидиме. Бачите?
Серце
відбилось у вітрі.
Ножиці й туз —
усе це хрести.
MEMENTO
Коли я помру,
поховайте мене з ґітарою
у піску.
Коли я помру,
покладіть мене серед дерев,
у траву.
Коли я помру,
почепіть прапорцем тріпотіти
на даху.
Коли я помру.
ТРИ МІСТА
МАЛАҐЕНЬЯ
Смерть
смикає двері
таверни.
Люди непевні,
чорні коні
шляхами ґітари
ходять.
Нарди при морі
жіночою кров'ю
і чимось солоним
пахнуть.
Смерть
вийде й поверне.
Смерть
із таверни.
КОРДОВСЬКИЙ КВАРТАЛ
Нічний закуток
Ховаються в дім
від зір.
Валиться ніч.
Всередині мертва дівчинка
ховає червону квітку
в чорній косі.
Голосіння шести солов'їв,
що на решітку сіли.
В домі зітхають усі.
Ґітара висить.
ТАНОК
Кармен усе танцює
по вулицях у Севільї.
Блиском беруться зіниці.
Коси у Кармен білі.
Дівчата,
мовчіть!
Жовта гадюка звилась
на Кармениній голові.
Танцюючи, Кармен марить
кавалерами, що були.
Дівчата,
мовчіть!
Всі вулиці спорожніли,
та чути глухе биття:
то щепи старої шукають
андалусійські серця.
Мовчіть же,
дівчата!
ШІСТЬ КАПРИЧЧІВ
ЗАГАДКА ПРО ҐІТАРУ
На тих шляхах,
що схрестились у колі,
шести шляхтянок
танечні скоки.
Трьох щиро срібних
і трьох, що м'язи з кров'ю.
Їх шукають вчорашні сни,
та тримає в руках
той Поліфем, що з золота.
Ґітара!
СВІЧКА
Ой, як тяжко замислене
полум'я свічки!
Як індійський факір
зазирає в золото нутрощів
і щезає, мріючи,
в повітрі без вітру.
Лелека розпалений
тіні густі клює
зі свойого гнізда
і, тремтючи, ввижається
мертвому циганчуку
в його круглих очах.
КАСТАНЬЄТА
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Жук лункий.
У павутинні руки
пружиш повітря
гаряче,
задихається голос тремкий
дерев'яний.
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Жук лункий.
КАКТУС ЧУМБЕРА
Лаокооне дикий.
Який ти гарний, коли
місяць у половині!
Багаторукий гравцю.
Який ти гарний, коли
загрожуєш вітру!
Знають Атіс і Дафна
твій біль
незглибимий.
АҐАВА
Скаменілий спруте.
Ти впускаєш ці сірі пальці
в гірські черева,
розриваючи цілі скелі
шпарами.
Скаменілий спруте.
ХРЕСТ
Хрест.
(Тут
кінчається шлях)
Зазирає в воду каналу
(Тут
три крапки)
ПРИГОДА ЛЕЙТЕНАНТ-ПОЛКОВНИКА ЦИВІЛЬНОЇ ҐВАРДІЇ
У ЗНАМЕНОВІЙ КІМНАТІ
Лейтенант-полковник. Я лейтенант-полковник цивільної ґвардії.
Сержант. Так.
Л.-п. Ніхто не скаже, що ні.
С. Ні.
Л.-п. Маю три зірки та двадцять хрестів.
С. Так.
Л.-п. Сам арцибіскуп мене вітає, з усіма його відзнаками.
С. Так.
Л.-п. Я лейтенант. Я лейтенант. Я лейтенант. Я лейтенант-полковник цивільної ґвардії.
(Ромео та Джульєтта, в білім, блакиті й золоті, кохаються в тютюновім садку сиґарної скриньки. Вояк голубить цівку рушниці, повну підводного мороку. Далекий голос)
Місяць, місяць, місяць
на цю пору оливну
над Касорлою вийшов,
над Бенамехі не зійде.
Місяць, місяць, місяць.
Кукурікає півень.
Дівчатка, алькальдові доньки,
задивились на місяць.
Л.-п. Що там таке?
С. Циган.
(Від молодого віслючого погляду цигана тьмяніють і ростуть очиці лейтенант-полковника цивільної ґвардії)
Л.-п. Я лейтенат-полковник цивільної ґвардії.
Циган. Так.
Л.-п. А ти хто?
Ц. Циган.
Л.-п. Що таке циган?
Ц. Будь-що.
Л.-п. Як тебе звуть?
Ц. Ось так.
Л.-п. Що?
Ц. Циган.
С. Я здибав його і привів.
Л.-п. Де ти був?
Ц. На мості через річки.
Л.-п. Через які річки?
Ц. Всі.
Л.-п. І що ти там робив?
Ц. Вежу мережив.
Л.-п. Сержанте!
С. Слухаю, пане лейтенант-полковнику!
Ц. Я винайшов крила, щоби літати, й літаю. Сірку й троянду маю на вустах.
Л.-п. Ах!
Ц. Хоча й не потрібні крила, бо літаю без них. Хмари й каблучки маю в крові.
Л.-п. Ой!
Ц. В січні збираю лимонові квіти.
Л.-п. (Скоцюрбився) Ох! Ох! Ох!
Ц. І помаранчі в снігу.
Л.-п. Ох-ох-ох! Ой-ой-ой! (Падає мертвий)
(Тютюново-кавна душа лейтенант-полковника цивільної ґвардії відлітає у вікно)
С. На поміч!
(У дворі казарми чотири ґвардійці цівільної ґвардії лупцюють цигана)
ПІСНЯ ПОБИТОГО ЦИГАНА
Двадцять чотири удари.
Двадцять чотири удари.
Мене друкували вночі
на срібнім папері, мамо.
Мене перестріли жандарми,
Водички посьорбати дали.
Кораблики й рибку срібну
Носила та срібна вода.
Ой, командире жандармів,
що там, у високій залі,
дайте-но хусточку срібну
втерти потьоки криваві.
ДІАЛОГ АМАРҐО*
* Амарґо — гіркий, терпкий, а ще суголосить дієслову "любити" (Прим. перекл.)
ПОЛЕ
ГОЛОС
Амарґо!
Олеандри двору мого.
Серце мигдалю гіркого.
Амарґо!
(Три юнаки в широких брилях)
1-й. Будемо пізно.
2-й. Ніч накриває.
1-й. Що той?
2-й. Плентається позаду.
1-й. (Гучно) Амарґо!
Амарґо. (Здалеку) Я йду!
2-й. (Іще гучніше) Амарґо!
А. (Спокійно) Я йду!
(Павза)
1-й. Який гарний гай!
2-й. Еге ж.
(Тривала тиша)
1-й. Не люблю блукати вночі.
2-й. Я так само.
1-й. Ніч для спання.
2-й. То так.
(Жаби та цвіркуни врочисто будують альтанки й майдани андалуської спеки. Амарґо з'являється руки в боки)
А. Ой-ой-ой.
Запитай у смерті.
Ой-ой-ой.
(Зойк його співу йотує серця слухачів)
1-й. (Десь іздалеку) Амарґо!
2-й. (Геть далеко) Амарґо!
(Тиша)
(Амарґо сам посеред дороги. Мружить круглі зелені очі й оперізує м'який жакет по стану. Високі гори його обступають. Важкий срібний годинник щокроку темно б'є йому в кишені)
(Вершник чвалом по дорозі)
Вершник. (Збивши коня) Добраніч!
А. Мир вам Божий!
В. Вам до Ґранади?
А. До Ґранади я йду.
В. То нам по дорозі.
А. Скидається на те.
В. То чом би вам не сісти на крижі?
А. Бо не болять мені ноги.
В. Я від Малаґи.
А. Гаразд.
В. Маю там братів.
А. (Не дуже ґречно) Скількох?
В. Їх троє. Продають ножі. То така їхня справа.
А. На здоров'я.
В. Срібні й золоті.
А. Ніж не мусить бути чимсь іще, крім ножа.
В. Помиляєтесь.
А. Дякую.
В. Золоті самі йдуть у серце. Срібні ріжуть горло як стеблину.
А. Непридатні краяти хліб?
В. Чоловіки ламають хліб руками.
А. То так.
(Кінь сполошився)
В. Кінь!
А. То ніч.
(Химерна дорога грається тінню коня)
В. Хочеш ніж?
А. Ні.
В. Я ж дарую.
А. Та я не беру.
В. Не матимеш іншої нагоди.
А. Хтозна…
В. Решта ножів непридатні. Решта ножів боязкі й жахаються крові. Ті, що їх ми продаємо, холодні. Збагнув? Входять, де найгарячіше, і там стають.
(Амарґо мовчить. Правиця йому холоне, ніби вхопивши щось золоте)
В. Гарний ніж.
А. Багато вартий?
В. Оцей хочеш?
(Виймає золотого ножа. Лезо сяє мов полум'я свічки)
А. Казав же: ні.
В. Хлопче, гайда, сідай до мене!
А. Ще не втомився.
(Кінь знову сполошився)
В. (Смикає поводи) Дурний кінь!
А. Це через морок.
(Павза)
В. Як я вже казав, у Малазі троє моїх братів. А як продаються ножі! У соборі купили дві тисячі на оздобу до вівтарів і завінчати вежу. А на скількох імена кораблів! Найбідніші рибалки з узбережжя світять вночі сяйвом цих гострених лез.
А. Чудово!
В. Хто ж заперечить!
(Ніч гусне мов вікове вино. Груба гадюка Півдня розплющила очі світанку, й усім оспалим безмежно кортить ринути за балкон у юродиві чари пахощів і простору)
А. Здається, ми заблукали.
В. (Спинивши коня) Невже?
А. За розмовою.
В. Хіба ті вогні не Ґранада?
А. Не знаю.
В. Світ великий.
А. Ніби знелюднів.
В. Ти не помилився.
А. Мене долає розпач! Ой! Ой-ой-ой!
В. Нащо тобі туди? Що маєш робити?
А. Що робити?
В. А якщо залишаєшся, навіщо хочеш залишитися?
А. Навіщо?
В. Я сідаю на цього коня, а якби ні, що б сталося?
А. Що б сталося?
(Павза)
В. Ми вже близько Ґранади.
А. Може таке бути?
В. Поглянь, як блищать веранди.
А. Справді.
В. Зараз ти вже не відмовишся сісти до мене.
А. Зачекай…
В. Гайда, мерщій! Треба там бути ще вдосвіта... А ніж візьми. Я ж бо дарую!
А. Ой! Ой-ой-ой!
(Вершник забирає до себе Амарґо. Двоє рушають до Ґранади. Гори поростають вехом і кропивою)
ПІСНЯ АМАРҐОВОЇ МАТЕРІ
Принесли в моєму савані,
в моїх олеандрах і пальмах.
У день двадцять сьомого серпня
з ножем золотим біля серця.
Хрест! Ми далеко блукали!
Він був гіркий і смаглявий.
Сусідки, сюди несіть
гіркого лимона сік.
Хрест! І не голосіть:
я на місяці бачила сина.
щось ніби море вночі
і чавлені помаранчі.
КАФЕ КАНТАНТЕ
Скляні ліхтарі
та люстра зелені.
На тьмяному кОні
Паррала зі смертю
веде перемови.
Пломінь
не йде.
Заклика його знову.
Люди довкола
вдихають зойки.
У дзеркалах зелених
довгі хвости шовкові
ходять.
СМЕРТНИЙ ЛЕМЕНТ
На чорному небі
жовті гадючки.
Я з очима в цей світ прийшов,
а без них піду.
Пане найбільшого болю!
А потім —
свічка й опона
долі.
Хотів був піти, куди
приходять добрі.
Я прийшов туди, Боже!
Та потім —
свічка й опона
долі.
Жовтий лимон,
дерево.
Кидайте лимони
вітру.
Знаєте що? Потім —
свічка й опона
долі.
На чорному небі
гадючки жовті.
ВОРОЖБА
Судомно рука,
немовби медуза
сліпить око болюче
лампади.
Ножиці й туз —
усе це хрести.
Над білим димом
ладану нібито
кріт невидющий
і нерішучий метелик.
Ножиці й туз —
усе це хрести.
Тисне серце
невидиме. Бачите?
Серце
відбилось у вітрі.
Ножиці й туз —
усе це хрести.
MEMENTO
Коли я помру,
поховайте мене з ґітарою
у піску.
Коли я помру,
покладіть мене серед дерев,
у траву.
Коли я помру,
почепіть прапорцем тріпотіти
на даху.
Коли я помру.
ТРИ МІСТА
МАЛАҐЕНЬЯ
Смерть
смикає двері
таверни.
Люди непевні,
чорні коні
шляхами ґітари
ходять.
Нарди при морі
жіночою кров'ю
і чимось солоним
пахнуть.
Смерть
вийде й поверне.
Смерть
із таверни.
КОРДОВСЬКИЙ КВАРТАЛ
Нічний закуток
Ховаються в дім
від зір.
Валиться ніч.
Всередині мертва дівчинка
ховає червону квітку
в чорній косі.
Голосіння шести солов'їв,
що на решітку сіли.
В домі зітхають усі.
Ґітара висить.
ТАНОК
Кармен усе танцює
по вулицях у Севільї.
Блиском беруться зіниці.
Коси у Кармен білі.
Дівчата,
мовчіть!
Жовта гадюка звилась
на Кармениній голові.
Танцюючи, Кармен марить
кавалерами, що були.
Дівчата,
мовчіть!
Всі вулиці спорожніли,
та чути глухе биття:
то щепи старої шукають
андалусійські серця.
Мовчіть же,
дівчата!
ШІСТЬ КАПРИЧЧІВ
ЗАГАДКА ПРО ҐІТАРУ
На тих шляхах,
що схрестились у колі,
шести шляхтянок
танечні скоки.
Трьох щиро срібних
і трьох, що м'язи з кров'ю.
Їх шукають вчорашні сни,
та тримає в руках
той Поліфем, що з золота.
Ґітара!
СВІЧКА
Ой, як тяжко замислене
полум'я свічки!
Як індійський факір
зазирає в золото нутрощів
і щезає, мріючи,
в повітрі без вітру.
Лелека розпалений
тіні густі клює
зі свойого гнізда
і, тремтючи, ввижається
мертвому циганчуку
в його круглих очах.
КАСТАНЬЄТА
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Жук лункий.
У павутинні руки
пружиш повітря
гаряче,
задихається голос тремкий
дерев'яний.
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Кастаньєто!
Жук лункий.
КАКТУС ЧУМБЕРА
Лаокооне дикий.
Який ти гарний, коли
місяць у половині!
Багаторукий гравцю.
Який ти гарний, коли
загрожуєш вітру!
Знають Атіс і Дафна
твій біль
незглибимий.
АҐАВА
Скаменілий спруте.
Ти впускаєш ці сірі пальці
в гірські черева,
розриваючи цілі скелі
шпарами.
Скаменілий спруте.
ХРЕСТ
Хрест.
(Тут
кінчається шлях)
Зазирає в воду каналу
(Тут
три крапки)
ПРИГОДА ЛЕЙТЕНАНТ-ПОЛКОВНИКА ЦИВІЛЬНОЇ ҐВАРДІЇ
У ЗНАМЕНОВІЙ КІМНАТІ
Лейтенант-полковник. Я лейтенант-полковник цивільної ґвардії.
Сержант. Так.
Л.-п. Ніхто не скаже, що ні.
С. Ні.
Л.-п. Маю три зірки та двадцять хрестів.
С. Так.
Л.-п. Сам арцибіскуп мене вітає, з усіма його відзнаками.
С. Так.
Л.-п. Я лейтенант. Я лейтенант. Я лейтенант. Я лейтенант-полковник цивільної ґвардії.
(Ромео та Джульєтта, в білім, блакиті й золоті, кохаються в тютюновім садку сиґарної скриньки. Вояк голубить цівку рушниці, повну підводного мороку. Далекий голос)
Місяць, місяць, місяць
на цю пору оливну
над Касорлою вийшов,
над Бенамехі не зійде.
Місяць, місяць, місяць.
Кукурікає півень.
Дівчатка, алькальдові доньки,
задивились на місяць.
Л.-п. Що там таке?
С. Циган.
(Від молодого віслючого погляду цигана тьмяніють і ростуть очиці лейтенант-полковника цивільної ґвардії)
Л.-п. Я лейтенат-полковник цивільної ґвардії.
Циган. Так.
Л.-п. А ти хто?
Ц. Циган.
Л.-п. Що таке циган?
Ц. Будь-що.
Л.-п. Як тебе звуть?
Ц. Ось так.
Л.-п. Що?
Ц. Циган.
С. Я здибав його і привів.
Л.-п. Де ти був?
Ц. На мості через річки.
Л.-п. Через які річки?
Ц. Всі.
Л.-п. І що ти там робив?
Ц. Вежу мережив.
Л.-п. Сержанте!
С. Слухаю, пане лейтенант-полковнику!
Ц. Я винайшов крила, щоби літати, й літаю. Сірку й троянду маю на вустах.
Л.-п. Ах!
Ц. Хоча й не потрібні крила, бо літаю без них. Хмари й каблучки маю в крові.
Л.-п. Ой!
Ц. В січні збираю лимонові квіти.
Л.-п. (Скоцюрбився) Ох! Ох! Ох!
Ц. І помаранчі в снігу.
Л.-п. Ох-ох-ох! Ой-ой-ой! (Падає мертвий)
(Тютюново-кавна душа лейтенант-полковника цивільної ґвардії відлітає у вікно)
С. На поміч!
(У дворі казарми чотири ґвардійці цівільної ґвардії лупцюють цигана)
ПІСНЯ ПОБИТОГО ЦИГАНА
Двадцять чотири удари.
Двадцять чотири удари.
Мене друкували вночі
на срібнім папері, мамо.
Мене перестріли жандарми,
Водички посьорбати дали.
Кораблики й рибку срібну
Носила та срібна вода.
Ой, командире жандармів,
що там, у високій залі,
дайте-но хусточку срібну
втерти потьоки криваві.
ДІАЛОГ АМАРҐО*
* Амарґо — гіркий, терпкий, а ще суголосить дієслову "любити" (Прим. перекл.)
ПОЛЕ
ГОЛОС
Амарґо!
Олеандри двору мого.
Серце мигдалю гіркого.
Амарґо!
(Три юнаки в широких брилях)
1-й. Будемо пізно.
2-й. Ніч накриває.
1-й. Що той?
2-й. Плентається позаду.
1-й. (Гучно) Амарґо!
Амарґо. (Здалеку) Я йду!
2-й. (Іще гучніше) Амарґо!
А. (Спокійно) Я йду!
(Павза)
1-й. Який гарний гай!
2-й. Еге ж.
(Тривала тиша)
1-й. Не люблю блукати вночі.
2-й. Я так само.
1-й. Ніч для спання.
2-й. То так.
(Жаби та цвіркуни врочисто будують альтанки й майдани андалуської спеки. Амарґо з'являється руки в боки)
А. Ой-ой-ой.
Запитай у смерті.
Ой-ой-ой.
(Зойк його співу йотує серця слухачів)
1-й. (Десь іздалеку) Амарґо!
2-й. (Геть далеко) Амарґо!
(Тиша)
(Амарґо сам посеред дороги. Мружить круглі зелені очі й оперізує м'який жакет по стану. Високі гори його обступають. Важкий срібний годинник щокроку темно б'є йому в кишені)
(Вершник чвалом по дорозі)
Вершник. (Збивши коня) Добраніч!
А. Мир вам Божий!
В. Вам до Ґранади?
А. До Ґранади я йду.
В. То нам по дорозі.
А. Скидається на те.
В. То чом би вам не сісти на крижі?
А. Бо не болять мені ноги.
В. Я від Малаґи.
А. Гаразд.
В. Маю там братів.
А. (Не дуже ґречно) Скількох?
В. Їх троє. Продають ножі. То така їхня справа.
А. На здоров'я.
В. Срібні й золоті.
А. Ніж не мусить бути чимсь іще, крім ножа.
В. Помиляєтесь.
А. Дякую.
В. Золоті самі йдуть у серце. Срібні ріжуть горло як стеблину.
А. Непридатні краяти хліб?
В. Чоловіки ламають хліб руками.
А. То так.
(Кінь сполошився)
В. Кінь!
А. То ніч.
(Химерна дорога грається тінню коня)
В. Хочеш ніж?
А. Ні.
В. Я ж дарую.
А. Та я не беру.
В. Не матимеш іншої нагоди.
А. Хтозна…
В. Решта ножів непридатні. Решта ножів боязкі й жахаються крові. Ті, що їх ми продаємо, холодні. Збагнув? Входять, де найгарячіше, і там стають.
(Амарґо мовчить. Правиця йому холоне, ніби вхопивши щось золоте)
В. Гарний ніж.
А. Багато вартий?
В. Оцей хочеш?
(Виймає золотого ножа. Лезо сяє мов полум'я свічки)
А. Казав же: ні.
В. Хлопче, гайда, сідай до мене!
А. Ще не втомився.
(Кінь знову сполошився)
В. (Смикає поводи) Дурний кінь!
А. Це через морок.
(Павза)
В. Як я вже казав, у Малазі троє моїх братів. А як продаються ножі! У соборі купили дві тисячі на оздобу до вівтарів і завінчати вежу. А на скількох імена кораблів! Найбідніші рибалки з узбережжя світять вночі сяйвом цих гострених лез.
А. Чудово!
В. Хто ж заперечить!
(Ніч гусне мов вікове вино. Груба гадюка Півдня розплющила очі світанку, й усім оспалим безмежно кортить ринути за балкон у юродиві чари пахощів і простору)
А. Здається, ми заблукали.
В. (Спинивши коня) Невже?
А. За розмовою.
В. Хіба ті вогні не Ґранада?
А. Не знаю.
В. Світ великий.
А. Ніби знелюднів.
В. Ти не помилився.
А. Мене долає розпач! Ой! Ой-ой-ой!
В. Нащо тобі туди? Що маєш робити?
А. Що робити?
В. А якщо залишаєшся, навіщо хочеш залишитися?
А. Навіщо?
В. Я сідаю на цього коня, а якби ні, що б сталося?
А. Що б сталося?
(Павза)
В. Ми вже близько Ґранади.
А. Може таке бути?
В. Поглянь, як блищать веранди.
А. Справді.
В. Зараз ти вже не відмовишся сісти до мене.
А. Зачекай…
В. Гайда, мерщій! Треба там бути ще вдосвіта... А ніж візьми. Я ж бо дарую!
А. Ой! Ой-ой-ой!
(Вершник забирає до себе Амарґо. Двоє рушають до Ґранади. Гори поростають вехом і кропивою)
ПІСНЯ АМАРҐОВОЇ МАТЕРІ
Принесли в моєму савані,
в моїх олеандрах і пальмах.
У день двадцять сьомого серпня
з ножем золотим біля серця.
Хрест! Ми далеко блукали!
Він був гіркий і смаглявий.
Сусідки, сюди несіть
гіркого лимона сік.
Хрест! І не голосіть:
я на місяці бачила сина.
Відгуки про книгу Поема про Канте Хондо - Лорка Федеріко Гарсія (0)
