Мій перший роман - Шолом-Алейхем

Не тільки тричі на день, а навіть хоч би один раз. Я мало не щодня спостерігав здаля, як викидають шматки м'яса, як горщиками виливають молоко — і це тоді, коли я майже непритомнів, не маючи у себе в кімнаті шматка хліба. Ті дні, коли хазяїна не було вдома, я просто вмирав з голоду. Щастя моє, що я вчасно заприятелював з моїм учнем.

Вчитель з учнем зав'язали опілну й живуть — не бідують

— Якщо ви хочете тут залишитись і щоб ми не сварилися,— так звернулася якось уранці до мене "дитина", коли ми сиділи вдвох у нашій окремій кімнаті перед відчиненим вікном, що виходило в сад,— якщо ви хочете, щоб ми не сварилися і залишитися в нас, закиньте книжки й підручники геть під стіл і нумо краще грати в шашки, або в шістдесят шість, або ж зовсім лягаймо на ліжко, щоб зручніше було плювати у стелю.

І не гаючи часу, мій учень шпурляє книжки під стіл, кидається на ліжко догори лицем і цвіркає крізь зуби так майстерно, так спритно, що влучив у самісіньку стелю, і ми обидва почали голосно реготати.

Відтоді почалося в нас життя, не життя, а раювання. Учень навчив учителя грати в шашки і в шістдесят шість (одверто визнаю, що до того я навіть не бачив карт, але коли познайомився з цією грою, я дуже захопився нею). Зав'язавши спілку з учнем, учитель закинув зовсім книжки й підручники, грав з учнем у шашки чи в шістдесят шість, лежав і плював у стелю або ж їв разом з ним, куштував потроху всіх наїдків, і добре підгодовувався. Через кілька місяців, проходячи повз дзеркало, вчитель глянув у нього, побачив пухкі щоки і сам себе не впізнав!,,

До нашої кімнати ніхто не заходив, крім служниці з їжею. Мій хазяїн рідко коли бував дома, а хазяйка з ключами поралася вдень і вночі біля молочного та горщиків і носа не показувала до нас. Ми розкошували, були .як вільні пташки, не мали жодних обов'язків, ні перед ким не звітували — справжнісінький рай земний!

Тільки один раз запитав мене хазяїн:

— Ну, як він вчиться?

— Чудово! — відповів я, навіть бровою не повівши.

— Правда? А що я вам казав? — переможно мовив він, а я сам собі дивуюсь, як безсоромно дивлюсь йому у вічі. В цьому домі, де всі лукавили, дурили одне одного, де брехня панувала на кожному кроці, линула й дзвеніла в повітрі,— у цім домі можна було навчитися брехати.

Розділ VI

Перші любовні лиоти між нареченими, опалахує перший вогнин

Одна робота, проте, була в нас: одержувати пошту й відповідати на листи. А листи ми одержували мало не щодня; я кажу "ми", бо ми обидва повинні були писати на них відповіді. Листи були адресовані до мого учня від його вельми коханої нареченої, хоч він мені й признався, що не дуже-то любить її.

Напочатку листи прибували не так уже й часто — один на два тижні або один на тиждень, але відколи я приїхав, листування полегшилось, і листи почали надходити частіше.

— Візьміть прочитайте листа й відпишіть їй. Чого вона мені морочить голову! — так сказав мені якось мій учень, кинувши мені просто в лице листа своєї вельми коханої нареченої.

Я прочитав листа, і мені сподобалось те, що вона пише:

"Мій любий, дорогий наречений! Знаєш, мені трохи набридли твої привітання, що подібні одне до одного, як дві краплі води з однієї річки, ніби одна мати їх породила. Я хочу почути від тебе яке-небудь свіже слово, таке слово, що зігріло б моє серце, освітило б мені душу. Надто холодно на серці, надто темно в душі...

Від твоєї вірної нареченої".

Я не довго міркував і відповів від імені мого учня таким листом:

"Моя люба, дорога наречена! Ти пишеш мені, що мої слова подібні одне до одного, ніби одна мати їх породила. Як може бути інакше, коли їх породило одне почуття? Ти кажеш, що вони як дві краплі води з однієї річки. Як може бути інакше, коли вони виходять з одного джерела, з одного серця? Ти просиш у мене свіжого слова. Чи ж може бути щось свіжіше, ніж слово "кохання"? Чи ж може бути темно на душі, коли згадаю про тебе, моя люба?!"

На цей лист ми незабаром одержали таку відповідь: "Любий мій, дорогий наречений!

Твої ніжні слова цього разу мене освіжили й зігріли. Відразу посвітлішало в усіх закутках моєї душі. Можу побожитися, що я почула новий спів, райську мелодію дорогої, світлої душі і я неначе ожила, відчула, як виростають у мене крила, я лину, ширяю в повітрі й безліч янголів оточують мене, вітають, розповідають мені про мого любого, дорогого нареченого, що пише такі ніжні листи, від яких моє серце, моя душа зовсім, цілковито віддані йому на все життя.

Твоя навіки вірна тобі наречена".

"Люба й мила, ненаглядна наречена, серденько моє!

Ні, ти не помилилася, моя дорога наречена! То були не прості холодні слова, а почуття, що ллються з глибин одного серця у друге серце; нитки, що тягнуться з душі, притягують до себе, міцно зв'язують дві молоді душі назавжди, навіки. Оті самі янголи, що передали привіт тобі, принесли мені від тебе ще щиріше вітання, а я з цими янголами пересилаю тепер тобі, моє любе серденько, палкий поцілунок, святий поцілунок від твого вічного, вічного друга, що ховає твій світлий образ у своєму серці наяву й уві сні.

Від твого палко закоханого в тебе нареченого".

Розділ VII

Матеріал для нового письмовника

Іскра зненацька падає на солом'яну стріху, запалює її й перетворюється у невеличкий вогник; вітер роздмухує вогник у сліпуче полум'я, і зчиняється пожежа, пожежа!

Перші листи були першою іскрою, що розжеврілась, загорілася і спалахнула справжнім полум'ям. Листи дедалі ставали палкіші. Полум'я зростало чимраз більше і яскравіше. Вибухнула велика страшенна пожежа в моєму серці. Полум'я охопило мене цілком, запалило мої нерви, довело до кипіння мою кров; я захворів, зовсім змучився. Я втратив апетит, перестав спати, блукав як навіжений. Моя душа була там, у листах, і в них була моя єдина втіха, єдина радість.

Коли надходив лист, це було для мене святом. Я розкривав його, читав і сідав писати відповідь. Мій учень мав лише переписувати цю відповідь своєю рукою, а мені доводилось його підганяти.

І скільки це мені коштувало крові, коли я мусив глибоко-глибоко в серці тамувати свій біль, ховатись у найдальшій кімнаті, зануривши голову в подушку, тихенько виплакатися, потім, набравши веселого вигляду, братися з моїм милим учнем до роботи — грати в шашки чи в шістдесят шість.

Єдине моє щастя, що ніхто, дивлячись на мене, не помічав, як я мучусь, як тану, мов свічка. Щастя, що й мій учень не дуже придивлявся до мене, інакше-бо він напевне спіймав би мене. Уявляю собі, якої думки він був би про свого учителя, коли б побачив, як я цілую листи його нареченої... Та і як не цілувати таких листів? Послухайте самі, що вона мені пише:

"Мій янголе, серце моє, моя втіхо! Мушу сказати тобі всю правду. Признаюся тобі, мій дорогий, що я тебе досі пе знала. Я ніколи собі не уявляла, що знайду в тобі таке невичерпне джерело найніжнішого почуття, найвеличні-ших думок, найглибшого розуміння і такі скарби знань. З твоїх мудрих слів я переконуюсь, який ти начитаний, який обізнаний з усім!

Мене тільки дуже дивує, чому я цього раніше не знала. Це доводить мені лише твою скромність, твою простоту, що ще більш возвеличує тебе в моїх очах. Чому ж мені не вважати себе найщасливішою в світі, коли доля зв'язала мене з людиною, що втілює в собі найкращі якості: красу, розум, знання, скромність і лагідність. Твоя добрість проступає з твоїх ніжних, мудрих слів. Ти щедрою рукою обдаровуєш мене любими листами. Я тисячу разів тобі вдячна і прошу мене не забувати й надалі.

Твоя вірна, яка навіки тебе кохає, наречена".

На це я відповів трохи двозначно і таємниче:

"Моя дорога, моя люба, моя розумна, моя славнаї Ти не знала мене тому, що не бачила мене. Той, кого ти бачила,— це був не я, а тільки моя тінь. Уяви собі, що ми оце тільки познайомились, що ми ще не бачились, що ми новонароджені, і — ах! які щасливі ми, що не знаємо світу, фальшивого, огидного світу з його фальшивими, огидними людьми.

Від мене, до смерті закоханого нареченого". Відповіла вона мені так:

"Мій любий, мій дорогий, мій небесний янголе! Твій ніжний лист, якого я одержала, для мене запечатана книга, загадка. Ти пишеш так туманно, що мені довелося довго сушити собі голову, щоб зрозуміти тебе, і, здається, я можу пишатись і сказати, що я тебе зрозуміла як слід. Ти кажеш, що нам треба вважати себе щасливими, тому що не знаємо фальшивого огидного світу з його фальшивими огидними людьми. Очевидно, тільки я сама така нещасна, бо вже взнала цей фальшивий огидний світ, з його фальшивими огидними людьми! І як мені приємно знати, тішитись думкою, що є хоч одна порядна, чесна, розумна, добра і справжня людина і що цей єдиний — ти, мій суджений. Бувай здоровий, мій любий! Пиши, що зараз ти читаєш і які книжки радиш мені прочитати? Тисну твою руку з великою любов'ю і лишаюсь назавжди твоя вірна, віддана наречена".

Я відповів їй на це ось що: "Життя моє, серденько, мій раю!

Коли ти дивуєшся мені, то яким чудом, якою загадкою повинна бути для мене ти? Я ніколи не уявляв собі навіть уві сні, що одержуватиму від тебе такі листи. З окремих стародавніх єврейських слів, що прохоплюються у твоїх листах, я бачу, що тобі не чужа наша стара мова. О, за це одне я ціную тебе так високо, що побоююсь, чи вартий я згадувати твоє ім'я! Я дивлюсь на твій портрет і кажу сам собі: "Ось вона, справжня єврейська дівчина! Оце мій ідеал!" За тебе я ладен офірувати усім своїм життям! Ти розпитуєш мене, що тобі слід читати? Надсилаю тобі цілий список найкращих російських і закордонних класиків, як-от: Гоголь, Тургенев, Толстой, Достоєвський, Пушкін, Лєрмонтов, Шекспір, Гете, Шіллер, Гейне, Берне. Сподіваюся, що будеш з них задоволена. Прошу мені зараз відповісти. Той день, коли я одержую твого листа, для мене свято. Живи щаслива, моя дорога, як того бажає від щирого серця

твій закоханий і вірний тобі наречений". У відповідь на це вона мені написала так:

"Щастя моє, моя гордість, моя втіхо, серденько моє! Мені дивно навіть, що ти так захопився тими кількома староєврейськими словами, що натрапив на них у моїх листах. Мова — це наш скарб. На яку ж подяку заслуговує єврейська дівчина лише тому, що розуміє по-єврейському? Соромно тій дівчині, яка не знає бодай кілька віршів з Єгу-ди Галеві *; ганьба й сором всім нам, коли єврейська дівчина, скінчивши гімназію, не знає, хто такі Мапу, Левін-зон, Смоленській, Гордон * та інші наші класики.