Таємниця Зірка - Олуїч Гроздана

Печера зненацька розкрилася, і він полетів усе вище й вище, аж доки побачив, як з горба котиться золотий кавун, а на ньому верхи сидить баба — Риб'яча Голова.

— Дожени мене, якщо зможеш! — засміялася вона.

— Зараз дожену! — гукнув хлопчак і спробував пришвидшити свій політ, але відчув, що крила його маліють і він падає на берег якогось озера. "Звідки тут вода? — здивувався хлопчак.— Адже щойно її тут не було!"

А Риб'яча Голова була вже на другому березі озера. Розчарований хлопчак затужив:

— Ніколи мені не наздогнати її! Ніколи не добуду Срібну троянду!

— І не добудеш! Якщо будеш сидіти й плакати, звичайно не добудеш! — 3 води вистрибували маленькі рибки і всміхалися йому. Одна з них підпливла до берега та й каже:— Сідай мені на спину. Одного разу ти мені допоміг вернутися у воду. А зараз я тобі допоможу. Сідай!

Малий чистильник жалісно глянув на рибку і невесело всміхнувся:

— Не треба, рибко! Ти ж дуже маленька!

— Я маленька? — гукнула рибка і стала на очах рости, аж поки виросла до розмірів човна. Хлопчак стрибнув їй на спину, і вони попливли. Не встиг він отямитися від подиву, як перед ним уже був золотий кавун, а на ньому — Риб'яча Голова. Хлопчак простягнув руку, щоб дістати золотого кавуна, але той умить зник, а замість нього з'явився на воді золотий обруч. Стара з риб'ячою головою сиділа на ньому, як на престолі, й під'юджувала:

— Наздожени мене, якщо зможеш!

Ще не скінчила Риб'яча Голова говорити, як риба, на котрій хлопчак плив, широко відкрила рота і проковтнула її. Зосталося на воді лише коло сяйва, а з нього піднялася Срібна троянда. Хлопчина, скрикнувши від подиву, невідривно дивився на неї. Ніжна, вся срібляста, квітка випромінювала таке сяйво, що і небо, і земля заблищали. Маленький чистильник простягнув руку, щоб дістати її, але квітка, мов срібний птах, злетіла у височінь.

— Я тобі не потрібна, Золотовустий! — Срібна троянда ніжно торкнулася обличчя хлопчака.— Повертайся до людей!

Срібна троянда зникла, а малий чистильник радісно всміхнувся. Відтоді й пішов по світу поголос про хлоп'я, від слів якого квітне каміння, зникають хворощі й туга. Люди його зустрічають з великою радістю. Вони знають, що на тому, кого торкнеться Золотовустий, довго ще сяятиме золоте сяйво.

Хтозна, може, так і було? А може, то людям лише так здається? Одне відомо достеменно: Золотовустий мандрував світом, і слава про нього множилася. І здавалося, що вічно так буде! А й було б, але раз Золотовустий не знайшов ліків для дитини, яка паленіла в пропасниці. Все, що він пробував, не допомагало! Дитя на очах жовкло, марніло. Що ж діяти?

— Безпомічні тут і мої трави, і мої слова,— з розпачем шепотів Золотовустий.— Може, Зірко зарадив би лиху?

Слово за словом розповів він усе хворому малюку про зоряного хлопчика, погладив його по голові й насамкінець сказав:

— Думай про нього, і він допоможе!

Як тільки вимовив Золотовустий ті слова, щось зблиснуло.

— І допоможе,— долинув чийсь голос.— Але тільки тоді, коли ти перетворишся в Зірка, а хворій дитині віддаси своє життя.

Золотовустий зауважив у кутку кімнати непомітну для інших Риб'ячу Голову. Потім замість неї з'явилася зірка, трохи згодом знову Риб'яча Голова, відтак Срібна троянда... Тоді він збагнув, що то Риб'яча Голова так міняється, як хоче, і зітхнув:

— Невже не можна якось інакше?

— Ні, не можна!

— Нехай буде так.— Золотовустий схилив голову і відчув, як усе маліє його тіло, стає легеньким і прозорим...

— Як я впізнаю Зірка, коли він прийде? — ще почув він голосок хворої дитини і всміхнувся їй:

— Не бійся, упізнаєш його відразу, бо він маленький, ясноокий, ясноволосий і зовсім прозорий. Подивишся у вікно і побачиш, як він стрибає із зірки на зірку, все небо на ніч обстрибає... А тепер спи! Мусиш бути здоровим, коли він прийде...

— Уже прийшов! — Дитя щасливо всміхнулося й заснуло, а Золотовустий зник за вікном. Більше його ніхто не бачив, ніхто не чув більше і його чудодійного голосу...

Відтоді всі діти, коли важко занедужають, бачать, як із зірки на зірку стрибає хлопчак, зовсім прозорий, ясноволосий і ясноокий, але малюсінький і жвавий, як іскринка. Носильники і чистильники називають його Золотовустим і стверджують, що й він колись був маленьким чистильником. Діти ж переконані, що то Зірко. Хто з них має рацію, того нікому не дано знати. Та й навіщо? Хай це залишиться таємницею Зірка.