Навала Джунглів - Кіплінг Редьярд

А Мессуа з чоловіком, батьки чаклуна, сидять замкнені у власній хаті, і скоро їх почнуть катувати, щоб вони зізналися в чаклунстві, а потім спалять на вогнищі.

– Коли? – спитали вуглярі, що дуже хотіли побачити це видовисько.

Балдео сказав, що до його повернення нічого робити не будуть: селяни хочуть, щоб він спершу вбив лісового хлопця. Потім вони стратять Мессуа і її чоловіка і розділять між собою їхню землю та буйволів. До речі, буйволи в чоловіка Мессуа просто чудові. Відьом і відьмаків треба карати на смерть, патякав Балдео, а такі люди, що беруть у приймаки вовкулак із лісу, – то справжнє відьомське кодло.

Але вуглярі перелякалися: а ну як про це дізнаються англійці? Вони чули, що англійці всі несповна розуму – отже, не дозволять чесним селянам тихо мирно стратити відьмаків!

Та ні, чого ж, заперечив Балдео. Сільський староста доповість англійцям, що Мессуа і її чоловік померли від зміїного укусу. Усе влаштовано, лишається тільки вбити вовче дитя. Чи вони, часом, його не бачили?

Вуглярі перелякано озиралися довкола, дякуючи богові за те, що їм не довелося стрітися з вовкулакою; проте вони були певні, що такий хоробрий мисливець, як Балдео, відшукає його швидше, ніж будь хто. Сонце вже стояло над самим лісом, і вуглярі вирішили піти до селища, де жив Балдео, щоб подивитися на відьму та відьмака. Балдео сказав, що він, звісно, мусить застрелити хлопця вовкулаку, проте не може дозволити, щоб неозброєні люди йшли лісом, де щохвилі на них чигає небезпека. Він проведе їх сам, і якщо їм назустріч трапиться син відьми, то вони побачать, як найкращий з тутешніх мисливців його порішить на місці. З таким амулетом проти нечистої сили, який дав йому жрець, можна нічого не боятись.

– Що він каже? Про що йдеться? – раз у раз питали вовки. І Мауглі пояснював, поки мова не зайшла про чаклунство, бо цього він не міг збагнути. Тоді він сказав, що чоловік і жінка, які зробили йому стільки добра, втрапили в пастку.

– Хіба люди полюють на людей? – спитав Сірий Брат.

– Це він так каже. Я щось не втямлю. Мабуть, вони всі показилися. Нащо ловити в пастку Мессуа та її чоловіка, і до чого тут я? А до чого всі ці слова про Червону Квітку? Треба подумати. Та хоч би що вони збиралися робити з Мессуа, вони не почнуть, поки не повернеться Балдео. А тоді… – І Мауглі замислився, погладжуючи пальцями руків'я мисливського ножа. А Балдео й вуглярі хоробро рушили далі, ховаючись один за одного.

– Я йду до людської зграї, – сказав Мауглі.

– А вони? – спитав Сірий Брат, жадібно дивлячись на засмаглі спини вуглярів.

– А їх проведіть із піснею, – сказав Мауглі усміхнувшись. – Я не хочу, щоб вони опинилися біля сільських воріт раніше, ніж стемніє. Ви зможете їх затримати?

Сірий Брат зневажливо вишкірився:

– Наскільки я знаю людей – ми зможемо водити їх по колу, мов кіз на припоні!

– Ні, цього не треба. Просто заспівайте їм, щоб вони не нудьгували дорогою, а як пісня вийде не дуже весела, Сірий Брате, то й краще. І ти, Багіро, теж іди з ними й підспівуй. А коли настане ніч, зустрічайте мене біля селища – Сірий Брат знає де.

– Оце робота – заганяти здобич для малого! Коли ж я висплюся? – сказала Багіра, позіхнувши, хоча з її вигляду було видно, як її тішить така забавка. – Мені співати для оцих голошкірих? Ну то почнімо!

Пантера нахилила голову, щоб її голос було чутно у всьому лісі, і пролунало довге "Доброго полювання!" – нічний поклик серед ясного дня, що було само по собі досить моторошно. Мауглі послухав, як цей поклик котиться Джунглями, то гучнішає, то слабшає, і вщухає десь далеко позаду на протяжній тужливій ноті; і усміхнувся на бігу, коли побачив, як вуглярі туляться один до одного, а рушниця старого Балдео тремтить, наче банановий листок під вітром. А потім Сірий Брат завив: "Йа ла хі і! Йа ла ха!" – це був мисливський поклик Зграї, коли вона переслідує нільгау – велику сіру антилопу Цей поклик, здавалося, лунав зусібіч і все наближався, поки не завмер зовсім поруч, на довгій пронизливій ноті. Троє вовків підхопили його, і навіть сам Мауглі ладен був повірити, що Зграя мчить за здобиччю по п'ятах. А потім усі четверо заспівали прекрасну Ранкову пісню Джунглів, найгарнішу мелодію, яку тільки здатне передати вовче горло. Це її приблизний переклад, та лишень уявіть, як звучить ця пісня в полуденній тиші джунглів:

Ніч подруга ховала нас

Під покровом імли.

Та ось прийшов ранковий час,

І тіні за нами пішли.

Туман пливе по темній горі,

а вдома чекає сон.

Хай спиться спокійно усім до зорі,

Усім, хто шанує Закон!

Від світла, мов тіні, ховаємось ми,

І кожен у рідній печері

Хай спить, поки прийде година пітьми

І час здобувати вечерю.

А поки людина виходить в поля,

Биків запрягає у плуг –

бо вже червоніє ранкова зоря,

І світло та ясно навкруг.

Хо! Бачиш, світлий день спішить

До нас, у темні хащі.

Бамбук сторожко шелестить –

Свій шлях пильнуйте краще!

Пильнуйте, мисливці нічної пори!

Та бійтеся світлої днини,

бо поклик пташиний віщує згори,

що день – то пора для Людини.

Вже сохне під сонцем духмяна трава,

Що нас умивала росою,

І росяна стежка, що нас привела

На берег ріки лісової.

Ніч подруга вдосвіта зраджує нас

І наші сліди викриває.

Додому пора, бо спочити нам час –

Усім, хто Закон поважає!

Але ніякими словами не можна передати враження від цієї пісні й насмішку, що звучала в кожній ноті, коли вовки почули, як вуглярі з тріском та шумом видерлися на дерева, а Балдео почав бубоніти замовляння та молитви. Потім вовки лягли спати, бо вели здоровий спосіб життя, як усі, хто сам добуває собі їжу: коли не виспишся, то й працювати не зможеш.

А Мауглі тим часом пробіг багато миль – по дев'ять миль за годину – і радів, що анітрохи не втратив сили, проживши стільки місяців серед людей. Тепер у нього була лише одна думка: врятувати Мессуа та її чоловіка з пастки, хоч яка б вона була, – він боявся людських хитрощів. А потім, пообіцяв собі Мауглі, він розквитається і з усім селищем.

Уже звечоріло, коли він нарешті побачив знайоме пасовисько й дерево дхак, під яким чекав його Сірий Брат того ранку, коли Мауглі вбив Шер Хана. І хоч як він гнівався на людське поріддя, при першому погляді на сільські стріхи в нього защеміло серце. Він побачив, що всі повернулися з полів раніше, ніж зазвичай, і замість сісти вечеряти зібралися під шовковицею, звідки долинали галас та крики.

– Люди не можуть без того, щоб не засадити в пастку інших людей, а інакше їм чогось бракує, – сказав Мауглі. – Вони ловили Мауглі дві ночі тому, а зараз мені здається, ніби від тієї ночі пройшло вже багато дощів. Сьогодні прийшла черга Мессуа з чоловіком. А завтра і багато ночей опісля знову настане черга Мауглі.

Він прослизнув під огорожею і, добігши до хати Мессуа, зазирнув у вікно. Мессуа лежала в кімнаті із зв'язаними руками й ногами і стогнала, ледве дихаючи; її чоловік був прив'язаний ременями до фарбованого ліжка. Двері хати, що виходили на вулицю, були щільно зачинені, і троє чи четверо чоловіків сиділи, підпираючи їх спиною.

Мауглі уже добре знав звичаї селян. Він був певен, що поки люди їдять, курять і розмовляють, вони не робитимуть нічого іншого; а от коли поїдять, їх треба остерігатися. Скоро повернеться Балдео, і якщо його проводирі зробили все як належить, йому буде про що розповісти. Хлопець вліз у вікно і, схилившись над чоловіком і жінкою, розрізав їхні пута, вийняв затички з рота і пошукав, чи немає в хаті молока.

Мессуа ледь не збожеволіла від болю та страху (вранці її побили й закидали камінням), і Мауглі ледве встиг притулити руку до її вуст, щоб стримати крик. Її чоловік, переляканий і злий, сидів і вибирав сміття зі своєї скуйовдженої бороди.

– Я знала, знала, що ти прийдеш! – плакала Мессуа. – Тепер я знаю – це справді мій син! – І вона пригорнула Мауглі до себе.

Досі Мауглі був цілком спокійний, але зараз він затремтів усім тілом і сам здивувався з того.

– Нащо ці ремені? Навіщо вони тебе зв'язали? – спитав він, трохи помовчавши.

– У покару за те, що ми прийняли тебе як сина, а чого ж іще, по твоєму? – розлючено промовив чоловік. – Поглянь, я весь у крові!

Мессуа не сказала нічого, але Мауглі побачив її рани, і обоє почули, як він скреготнув зубами.

– Хто це зробив? – спитав він. – Вони про це пожалкують!

– Завинило все селище. Мене вважали багачем. У мене було багато худоби. А тепер нас називають чаклунами, бо ми дали тобі притулок.

– Я не розумію! Нехай Мессуа пояснить.

– Я годувала тебе молоком, Натху, ти пам'ятаєш? – боязко спитала Мессуа. – Адже ти мій син, якого вкрав тигр, і я тебе дуже люблю. Вони кажуть, що я твоя мати, мати вовкулаки, і за це повинна нести покару.

– А що таке вовкулака? – спитав Мауглі. – Смерть я вже бачив.

Чоловік похмуро зиркнув на нього спідлоба, але Мессуа засміялася.

– Ось бачиш? – мовила вона до чоловіка. – Я ж казала тобі, який він чаклун? Він мій син, мій любий синочок!

– Син чи чаклун – нам що до того? – відказав чоловік. – Нам з тобою вже однаково капець.

– Отам дорога крізь джунглі, – і Мауглі показав на вікно. – Руки й ноги у вас вільні. Біжіть!

– Ми не знаємо джунглів так, як їх знаєш ти, синку, – сказала Мессуа. – Нам далеко не втекти.

– А люди кинуться за нами слідом і знову приведуть сюди, – додав її чоловік.

– Хм! – сказав Мауглі, провівши лезом ножа по своїй долоні. – Досі я нікому в цім селі не бажав лиха. Та не думаю, що вас зупинять… Ще трохи – і їм буде досить клопотів. О! – він підвів голову і прислухався до галасу й тупоту за дверима. – Нарешті вони відпустили Балдео додому!

– Вранці його посилали вбити тебе, – сказала Мессуа. – Хіба ти його не зустрів?

– Так, ми… я його зустрів. Він може про це дещо розповісти. А поки він розказуватиме, ми можемо щось зробити. Та спершу треба довідатись, чого вони хочуть. Подумайте, куди вам краще піти, і скажіть мені, коли я повернуся.

Він вискочив у вікно і знову кинувся бігти, ховаючись під сільською огорожею, поки не почув гомін натовпу, що зібрався під шовковицею. Балдео кректав і стогнав, лежачи на землі, а селяни оточили його юрмою й розпитували. Волосся в нього було скуйовджене, він подряпав собі руки й ноги, коли дерся на дерево, а зараз ледь ворушив язиком, проте чудово розумів своє виняткове становище.