Українська література » Зарубіжна література » Пригоди Тома Сойєра - Твен Марк

Пригоди Тома Сойєра - Твен Марк

Читаємо онлайн Пригоди Тома Сойєра - Твен Марк

Чого ж не б՚єш?

— А ти думаєш — не поб՚ю? За два центи поб՚ю.

Чужий хлопець витяг із кишені дві мідні монети і, глузуючи, простяг їх Томові.

Том вибив їх з долоні на землю.

Ще мить — і обидва хлопці качалися в пилюці, зчепившись, наче два коти. Вони рвали один одному волосся та одяг, розбивали й дряпали один одному носи, вкриваючи себе курявою та славою. Нарешті з диму битви виринає постать Тома, який сидить верхи на чужому хлопцеві і гатить його кулаками.

— Кажи "більше не буду!" — вимагає він.

Але хлопець тільки пручається і плаче — більше від злості.

— Кажи "більше не буду"! — І Том знову його гамселить.

Нарешті чужий хлопець видушує з себе: "Більше не буду", і Том відпускає його, кажучи:

— Це тобі наука. Іншим разом знатимеш, до кого чіплятися.

Чужий хлопець пішов геть, обтрушуючи пил з костюма, схлипуючи, сопучи, час од часу обертаючись, похитуючи головою і загрожуючи, що він помститься Томові "наступного разу, коли спіймає його". Том відповідав сміхом і, сповнений гордості, подався додому. Але тільки-но він обернувся спиною до чужого хлопця, як той схопив каменюку, жбурнув її і, попавши Томові між лопатки, кинувся тікати, як антилопа. Том переслідував зрадника до самого його дому і таким чином довідався, де той живе. Постояв трохи біля хвіртки, викликаючи ворога на бій, але ворог тільки викривлявся у вікні, а вийти не схотів. Нарешті з՚явилася мати ворога, назвала Тома поганим, зіпсованим, грубим, хлопчиськом і веліла йти геть. Він пішов геть, але сказав, що бродитиме поблизу і підстереже її синочка.

Додому він повернувся пізно і, влізши обережно у вікно, опинився в засідці: перед ним стояла тітка. Коли вона побачила, що сталося з Томовими курткою й штаньми, її рішучість перетворити його свято в каторжну роботу стала твердою, як алмаз.

Розділ другий

Чудовий маляр

Настала субота. Ранок видався ясний і свіжий. Життя вирувало. Кожне серце співало і, якщо серце було молодим, то з уст проривалася пісня. Кожне лице всміхалося, кожен йшов веселою ходою. Акації цвіли, наповнюючи ароматом повітря.

Кардіфська гора, що височіла над містом, зазеленіла; на відстані вона здавалася чудовою, привабливою країною, повною миру і спокою.

Том вийшов на вулицю з відром вапна і з довгою щіткою. Він поглянув на паркан, і відразу навколишня природа стала похмурою, глибокий смуток оповив його душу. Тридцять ярдів2 дерев՚яного паркану в дев՚ять футів заввишки! Життя здалося йому безглуздям, і існування — важким тягарем. Зітхаючи, він умочив щітку в вапно і провів нею по верхній дошці. Знов умочив, знов помазав і спинивсь: яка мізерна ця біла смужка порівняно з неосяжним простором нефарбованого паркану. Безпорадно сів він на діжку.

Із воріт вийшов, підстрибуючи й наспівуючи пісеньку "Дівчата із Буффало", Джім з цеберкою. Носити воду з міського водопроводу завжди здавалося Томові ненависною працею, але тепер він з радістю взявся б за цю роботу. Він пригадав, що біля крана завжди збирається багато народу: білі, мулати і негри. Хлопці й дівчата, чекаючи своєї черги, відпочивали, обмінювались іграшками, сперечалися, билися, пустували. І він пригадав, що хоч кран був тільки за півтораста ярдів від їхнього будинку, але Джім ніколи не повертався з відром раніше ніж за годину. Та й то часто по нього треба було когось посилати.

Том сказав:

— Слухай, Джіме, хочеш я принесу води, а ти трохи пофарбуєш?

Джім похитав головою і відповів:

— Не можна, масса3 Томе! Стара пані веліла, щоб я йшов собі по воду і ні з ким не зупинявся й не розмовляв. Вона каже: "Я вже знаю, що масса Том попросить тебе білити паркан, то ти його не слухай, а йди за своїм ділом". Вона каже: "Я сама, каже, стежитиму, як він фарбуватиме".

— То дурниці! Ти не звертай уваги на те, що вона каже, Джіме! Вона завжди так каже. Давай сюди цеберку, я миттю повернуся. Вона й не знатиме.

— Ой, боюся, масса Томе, боюся старої пані! Вона мені голову одірве,— їй-богу, одірве!

— Вона? Та вона ніколи нікого не б՚є, хіба що вдарить легенько по голові наперстком. А кому це шкодить, хотів би я знати. Говорить вона, правда, страшні речі, але це ж нікого не вражає, принаймні коли вона не заплаче при цьому… Джіме, я дам тобі кульку. Я дам тобі мою білу мармурову кульку.

Джім завагався.

— Білу мармурову кульку, Джіме. Гарненьку мармурову кульку!

— Воно то так, це чудова річ! Але, масса Томе, я страшенно боюся старої місіс.

— А ще, коли хочеш, я покажу тобі свій хворий палець.

Джім був тільки людиною і не міг встояти проти спокуси. Він поставив уже цеберку на землю, взяв у руки мармурову кульку і, охоплений цікавістю, нахилився над хворим пальцем, поки Том розмотував бинт. Але за хвилину Джім прожогом мчав по вулиці з цеберкою у руці і чухав потилицю, Том узявся несамовито білити паркан, а тітка Поллі верталася з поля бою з пантофлею в руці і блиском перемоги в очах.

Але Томової енергії стало ненадовго. Він згадав, як весело збирався провести цей день, і смуток його побільшав. Незабаром інші хлопці, вільні від усякої праці, вийдуть на вулицю гуляти й розважатися. У них, звичайно, задумано різні веселі ігри, а як вони глузуватимуть з нього, що йому доводиться так важко працювати! Сама тільки думка про це палила його вогнем. Він витяг усі свої скарби і став оглядати їх: уламки іграшок, мармурові кульки, всякий мотлох — цього не вистачить і на те, щоб купити собі хоч півгодини цілковитої волі. Він засунув своє злиденне багатство в кишеню і відмовився від думки підкупити товаришів. У цю важку й безнадійну хвилину його раптом окрилило натхнення — не що інше, як натхнення, геніальна, блискуча думка.

Він узяв щітку і спокійно заходився працювати. Ось у далині з՚явився Бен Роджерс. Кепкувань цього хлопця Том боявся найбільше. Бен не йшов, а підстрибував і пританцьовував. Це означало, що на серці в нього було легко і що він багато чекав від майбутнього дня. Він гриз яблуко, а в проміжках протяжно гудів і дзвінко кричав: "Дін-дон-дон, дін-дон-дон", тому що вдавав пароплав. Наблизившись, Бен притишив хід, зупинився посеред вулиці, повільно завернув, нахилився і почав обережно повертатися, він-бо удавав пароплав "Велика Міссурі", що сидить на дев՚ять футів у воді. Він був одночасно судном, капітаном і сигнальним дзвоном і тому уявляв собі, ніби стоїть на власній палубі, віддає собі накази і сам виконує їх.

— Стоп, машина! Дзень-дзелень, дзень-дзелень-дзень! — Він загальмував хід і повільно наближався до тротуару.— Назад! Дзелень-дзелень-дзень! — Він став струнко.— Задній хід! Тримай ліворуч! Чшш-чшш-чшш! — Права рука його велично описувала великі кола, зображуючи собою сорокафутове колесо.— Лівим бортом! Завертай праворуч! Дзелень-дзень-дзень! Чшш-чшш-чшш!

Тепер він описував кола лівою рукою.

— Стоп, правий борт! Дзелень-дзень-дзень! Стоп, лівий борт! Тихий хід! Стоп, машина! Віддай канат! Стоп! Гей, там, жвавіше! Дзень-дзелень-дзень! Гей, ти, на березі! Чого стоїш? Приймай канат! Гей, жвавіше! Чого там забарилися? Намотуй його на цей стовп! Затяга-а-ай! Відпусти! Машини зупинені! Дзелень-дзень-дзень! Шт! Шт! Шт! (Машина випускала пару).

Том білив далі і не звертав ніякої уваги на пароплав. Бен сторопів на хвилинку, а потім сказав:

— Гі-гі! Таки спіймався!

Ніякої відповіді. Том кинув погляд митця на свій останній мазок. Потім він ще раз легенько торкнувся щіткою паркану і знов оглянув наслідки. Бен підійшов і став поряд. У Тома слинка потекла, коли побачив яблуко, але він знов поринув у роботу.

Нарешті Бен сказав:

— Що, голубе, змусили працювати?

— Га, це ти, Бене! Я й не помітив.

— Слухай, я йду купатися, так, купатись! Либонь, і тобі хочеться га! Але тобі, звичайно, не можна, доведеться працювати. Інакше ти пішов би купатися.

Том зневажливо глянув на хлопця і сказав:

— Що ти звеш роботою?

— А хіба це не робота?

Том оглянув паркан і промовив недбало:

— Може, робота, а може й ні. Одне тільки знаю: Тому Сойєру вона до вподоби.

— Ну, ти ж не збираєшся казати, що це діло приємне.

Щітка рухалася далі.

— Приємне? А що ж у ньому неприємного? Хіба хлопцям щодня щастить білити паркани?

Це обернуло всю справу по-новому. Бен перестав гризти яблуко. Том м՚яко водив щіткою взад і вперед, відходив трохи, щоб помилуватися ефектом, мазав іще там і тут, критичним оком знов оглядав зроблене. Бен стежив за кожним його рухом і дедалі більше зацікавлювався.

Нарешті Бен сказав:

— Слухай, Томе, дай мені трохи побілити!

Том задумався і, здавалося, ладен був погодитись, але потім змінив свій намір.

— Ні, Бене. Нічого не вийде. Бачиш, тітка Поллі надто вже піклується про цей паркан: адже він виходить на вулицю. Коли б це було в дворі — інша річ, але тут вона страшенно строга,— треба фарбувати дуже і дуже дбайливо. Я гадаю, навряд чи знайдеться один хлопець на тисячу, навіть на дві тисячі, який може це зробити так, як слід.

— Та ну? Дай мені тільки спробувати трошечки. Я б тобі дав, якби ти був на моєму місці. Дай, Томе!

— Бене, я б залюбки, слово честі. Але тітка Поллі… Знаєш, Джім теж хотів, але вона не дозволила йому. Сід теж просився — не пустила й Сіда. Тепер ти бачиш, що я не можу тобі довірити цю роботу. Почнеш ти фарбувати паркан, і що-небудь вийде не так…

— Та що ти, Томе! Я буду дуже старатись. Мені б тільки спробувати! Слухай: я дам тобі серединку ось цього яблука.

— Ну, гаразд! Проте ні, Бене, краще не треба. Я боюсь…

— Я дам тобі все яблуко. Все, що лишилось.

Том віддав щітку з неохотою на лиці, але з радістю в серці. І поки колишній пароплав "Велика Міссурі" працював і потів на осонні, відставлений художник сидів на діжці в холодку, дригав ногами, уминав яблуко і обмірковував, як ловити нових простаків. Цих простаків не бракувало: щохвилини з՚являлися хлопці; вони приходили поглузувати, але залишалися білити. Тим часом Бен утомився. Том продав наступну чергу Білі Фішеру за зовсім нового повітряного змія. А коли і Фішер вийшов із ладу, Джонні Міллер купив собі місце за дохлого пацюка з шворкою, щоб крутити його в повітрі. І так далі, і так далі, година за годиною. Опівдні Том, із злидаря, яким він був уранці, перетворився на багатія, що буквально купався в розкошах.

Відгуки про книгу Пригоди Тома Сойєра - Твен Марк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: