Врачена честь Катаріни Блум - Белль Генріх

Атож. І, звісно, про Людвіга. Потім я вийшла з церкви й зайшла до першого по дорозі кінотеатру, але не зосталась там і знов повернулась до церкви, бо в карнавальну неділю це було єдине місце, де можна було посидіти спокійно. Я думала, певна річ, і про застреленого там у моїй квартирі. Без каяття, без жалю. Він-бо хотів розважитись, і я його розважила, еге ж? У мене промайнула думка, чи не той це молодик, який телефонував мені серед ночі й набридав також бідній Ельзі. Я подумала: таж це той самий голос, треба було дати йому змогу потеревенити ще трохи, щоб пересвідчитися, тільки ж що б це мені дало? Далі мені захотілося міцної кави, і я подалася до кав'ярні Бекерінга, не до зали, а на кухню, бо я знаю Кете Бекерінг, хазяїнову дружину, ще з школи домоведення. Кете була дуже люб'язна зі мною, хоч її дожидало багато справ. Вона дала мені чашку власної кави, яку заварюють правильно, геть як у старовину, заливаючи розмелені зерна окропом. Але потім вона повела зі мною мову про всі оті нісенітниці з ГАЗЕТИ, приязно, але так, ніби все ж трошки вірить їм, та й звідки людям знати, що то все брехня. Я була спробувала пояснити їй це, але вона не зрозуміла, а лише підморгнула й сказала: "А ти, виходить, і справді любиш цього хлопця",— і я сказала "так*. Потім я подякувала за каву, а на вулиці взяла таксі та й поїхала до цього Медінга, який тоді так гарно обійшовся зі мною".