Тріумфальна арка - Ремарк Еріх Марія

Про Англію. Про Італію. Про Чемберлена… Слоса, слова. Єдині, хто діяв, це ті інші. Вони були не дужчі, тільки рішучіші. Вони були не відважніші, тільки знали, що їм не чинитимуть опору. Відтягнення війни… І на що ж вони той час використовували? Може, озброювалися, надолужували прогаяне, збиралися на силі? Ні. Дивилися, як інші озброюються… і, нічого не роблячи, чекали, сподівалися на нове відтягнення війни. Давня пригода стада моржів. їх було на березі сотні, а між ними — єдиний мисливець, що вбивав їх палицею одного за одним. Об'єднавшись, моржі б його легко розчавили, та вони лежали, дивилися, як мисливець ішов, орудуючи палицею, і не ворушилися: адже він убивав сусідів, одного за одним, але сусідів. Історія європейських моржів. Вечірня заграва цивілізації. Присмерк стомлених, млявих богів. Збляклі стяги прав людини. Розпродаж континенту. Дедалі ближчий потоп. Крамарська метушня навколо останніх цін. Давній скорботний танець на вулкані. Народи, яких знов поволі ведуть на жертовний вівтар. Вівцю принесуть у жертву, а блохи врятуються. Як завжди.

Равік погасив сигарету й оглянувся. Навіщо все це? Хіба вечір щойно не був такий лагідний, як голуб, як м'який сірий голуб? Поховай мертвих і хапай зубами життя. Час спливає швидко. Головне — вистояти. Колись ти будеш потрібний. Бережи себе і будь готовий. Він покликав офіціанта й розрахувався.

У "Шехерезаді", коли Равік зайшов туди, було темно. Грав циганський оркестр, і тільки на столик біля музикантів, де сиділа Джоан Маду, падав промінь прожектора.

Равік зупинився біля дверей. Підійшов офіціант і відсунув йому столик. Але Равік стояв далі й дивився на Джоан Маду.

— Горілки? — спитав офіціант.

— Так. Графинчик.

Равік сів до столика, налив чарку і швидко випив. Він хотів відігнати від себе все, про що думалось дорогою. Примару минулого й примару смерті, розпанаханий снарядом живіт і живіт, поточений раком. Він помітив, що сидить біля того самого столика, де сидів два дні тому з Кет Гегстрем. Поряд звільнився інший столик, проте Равік не пересів туди. Байдуже, чи він сидітиме тут, чи там, — Кет Гегстрем це не допоможе. Як сказав колись Вебер? Навіщо так перейматися, якщо випадок безнадійний? Робимо, що можемо, і спокійно йдемо додому. А то що б з нами сталося? Так, що 6 з нами сталося? Він слухав голос Джоан Маду, що долинав від оркестру. Кет правду казала, той голос хвилював. Равік узяв графинчик з прозорого горілкою. Бувають миті, коли барви розпадаються і життя сіріє під безсилими руками. Таємничий відплив. Німа цезура між двома віддихами. Черговий укус часу, що поволі з'їдає серце. Санта Лючія люнтана, співав той самий голос у супроводі оркестру. Він котився, ніби морська хвиля з другого, забутого берега, де щось цвіло.

— Подобається вона вам?

— Хто?

Равік стрепенувся. Біля нього стояв господар "Шехерезади". Він кивнув у бік Джоан Маду.

— Гарно. Дуже гарно.

— Звичайно, не сенсація. Але впереміш з іншими номерами може йти.

Господар нечутною ходою пішов далі. На мить у яскравому світлі прожектора майнула його гостра чорна борідка. Равік подивився йому вслід і сягнув рукою по чарку.

Прожектор погас. Оркестр заграв танго. Знову з темряви виринули освітлені круги столиків і невиразні обличчя над ними. Джоан Маду підвелася й пішла поміж столиками. Кілька разів їй довелось зупинятися, щоб пропустити пари, які йшли танцювати. Равік зустрівся з нею очима. На її обличчі не видно було й сліду здивування. Вона йшла просто до нього. Равік підвівся й відсунув столика. Офіціант кинувся допомагати йому.

— Дякую, — мовив Равік, — я впораюся сам. Ви тільки принесіть другу чарку.

Він поставив столик на місце, налив чарку, що її приніс офіціант, і сказав:

— Це горілка. Не знаю, чи ви п'єте її.

— П'ю. Ми з вами вже колись пили її. У "Бельорор".

— Справді.

Ми й тут уже раз були, подумав Равік. Відтоді минула вічність. Три тижні. Тоді ти сиділа тут, зіщулившись у дощовику, пучка горя, і більше нічого, жаринка життя в сутінку, яка от-от погасне. А тепер…

— Салют, — сказав він.

По її обличчю ніби майнув промінь світла. Вона не всміхнулася. тільки обличчя проясніло.

— Давно я не чула цього, — сказала вона. — Салют.

Равік випив чарку й глянув на Джоан. Високі брови, широко посаджені очі, губи — все, що тоді було невиразне, розрізнене, не з'єднане в одне, тепер раптом злилося в ясне таємниче обличчя. Таємничості йому надавала відвертість. Воно нічого не приховувало, але й нічого не виявляло. Як я цього не помітив раніше, подумав Равік. А може, тоді в ньому й не було нічого, крім розгубленості і страху.

— У вас є сигарети? — спитала Джоан.

— Тільки алжірські. З міцним, чорним тютюном.

Равік хотів покликати офіціанта.

— Не такі вони дуже й міцні,— сказала вона. — Ви вже мені колись одну давали. На мосту Альма.

— Правда.

Правда й неправда, подумав він. Тоді ти була зацькована істота з бляклим обличчям, була не ти, потім між нами багато чого відбулося, і раптом виявляється, що все те неправда.

— Я вже був тут. Позавчора.

— Знаю. Я бачила вас.

Джоан не спитала про Кет Гегстрем. Вона сиділа й курила в кутку, спокійно, без тіні напруження, і здавалося, що вся вона поглинута сигаретою. Потім вона почала пити, поволі, спокійно, і знов здавалося, що вся її увага зосереджена на чарці. Мабуть, її цілком поглинало те, що вона тієї хвилини робила, навіть коли то було щось другорядне й неважливе. Так само тоді вона була в цілковитому розпачі, подумав Равік, а тепер від нього не лишилося й сліду. Від неї раптом повіяло теплом і спокійною, незворушною впевненістю. Він не знав, чи це тому, що тепер її ніщо не хвилювало, тільки відчував тепло, що струменіло від неї.

Графинчик спорожнів.

— Будемо й далі пити горілку? — спитав Равік.

— А що ви мені тоді давали?

— Коли? Тут? Мабуть, ми пили багато всього впереміш.

— Ні. Не тут. Першого вечора.

Равік подумав.

— Не пригадаю… Може, коньяк?

— Ні. Схоже на коньяк, проте щось інше. Я хотіла його дістати, але не знайшла.

— Так сподобалося?

— Не тому. Просто зроду не пила нічого міцнішого.

— Де ми його пили?

— В невеличкому бістро поблизу Тріумфальної арки. Спускалися туди кількома східцями вниз. Там були самі водії і дві дівчини. А в офіціанта на руці була виколота жінка.

— Ага, знаю. Мабуть, кальвадос. Нормандська яблучна горілка. Ви його тут не питали?

— Начебто ні.

Равік підкликав офіціанта.

— У вас є кальвадос?

— Ні. На жаль, немає. Його ніхто не замовляє.

— Надто елегантна публіка. Отже, таки кальвадос. Шкода, що не можна визначити напевне. Найпростіше було б піти ще раз туди. Але ж тепер не можна.

— Чому?

— Вам же треба бути тут?

— Ні, я вже скінчила.

— Чудово. То ходімо?

— Ходімо.

Равік легко знайшов ту пивничку. Багато столиків були вільні. Офіціант із виколотою жінкою на руці мигцем глянув на них, вийшов, човгаючи підошвами, з-за прилавка й витер столика.

— Поступ, — сказав Равік. — Того разу він не витирав.

— Не цей столик, — мовила Джоан. — Он той.

Равік усміхнувся.

— Ви забобонні?

— Інколи.

Офіціант зупинився коло них.

— Правильно, — сказав він і напружив м'язи. Жінка на руці ворухнулася. — Того разу ви також тут сиділи.

— Ви пам'ятаєте?

— Пам'ятаю.

— З такою пам'яттю вам би треба було стати генералом, — сказав Равік.

— Я нічого не забуваю.

— То мені дивно, що ви й досі жизі. Може, ви також пам'ятаєте, що ми тоді пили?

— Кальвадос, — не задумуючись, відповів офіціант.

— Добре. Ми й тепер питимем його. — Равік обернувся до Джоан. — Як просто часом усе вирішується! Зараз побачимо, чи він і досі такий самий смачний.

Офіціант приніс чарки.

— Два подвійних. Тоді ви теж замовляли подвійні кальвадоси.

— Ви мене починаєте лякати, чоловіче. Може, ви ще скажете, як ми були одягнені?

— В дощовик. Дама була в береті.

— Шкода, що ви тут нидієте. Вам би треба було працювати у вар'єте.

— Я й працював там, — вражено відповів офіціант. — У цирку. Я ж вам казав. Невже забули?

— Забув. На свій сором, забув.

— Цей пан легко забуває,— мовила Джоан офіціантові.— Він майстер забувати. Так само, як ви — майстер пам'ятати.

Равік глянув на неї, зустрівся з нею очима й усміхнувся.

— Може, й не зовсім так, — сказав він. — А тепер покуштуймо кальвадос… Салют!

— Салюті

Офіціант і далі стояв біля них.

— Того, що забудеш, потім бракуватиме ціле життя, пане, — сказав він.

Для нього тема, видно, була ще не вичерпана.

— Правду кажете. А те, чого не забудеш, обертає життя в пекло.

— Моє ні. Те, що пам'ятаєш, уже ж минулося. Як воно може обернути життя в пекло?

Равік підвів очі.

— Дуже просто. Саме тому, що воно минулося, голубе. Але ви не тільки артист, а й щасливець. Ну як, той самий кальвадос? — звернувся він до Джоан.

— Кращий.

Равік подивився на неї. У голові в нього ледь запаморочилось. Він усе зрозумів, але її відвертість обеззброювала його. їй наче було зовсім байдуже, як він сприйме її натяк. В убогій пивничці вона почувала себе, ніби вдома. В безжальному світлі електричних лампочок без абажурів дві повії, що сиділи за кілька столиків від них, здавалися її бабусями. А їй воно не шкодило. Те, що йому бачилося недавно в присмерку нічного клубу, лишилося й тут, на світлі. Сміливе ясне обличчя, що нічого не питало, тільки було перед ним, тільки очікувало… Порожнє обличчя, подумав він, зміниться вітер, і воно теж стане інакше. Все йому можна навіяти. Воно як гарний порожній будинок, що чекає на картини й килими. Він може стати чим завгодно: і палацом, і борделем. Залежно від того, хто його опоряджатиме. Якими обмеженими у порівнянні з ним здаються обличчя вже з готовим, наче маска, виразом…

Равік помітив, що чарка в Джоан порожня.

— Скидаю перед вами шапку, — мовив він. — Як-не-як, а це подвійний кальвадос. Хочете ще один?

— Так. Якщо ви маєте час.

Равік здивувався — чого б це він не мав часу? Тоді згадав, що Джоан бачила його востаннє з Кет Гегстрем. Він глянув на неї. Її обличчя нічого не зраджувало.

— Я маю час, — відповів він. — Завтра о дев'ятій у мене операція, і це все.

— І ви можете оперувати, коли так допізна засиджуєтесь?

— Можу. Одне одному не заважає. Я звик. Та й операції в мене не щодня.

Офіціант знов налив чарки. З пляшкою він приніс пачку сигарет і поклав на столик. "Лоран", зелені.

— Ви ж бо й минулого разу їх замовляли, правда? — переможно спитав він Равіка.

— Геть забув.