Дивовижна подорож Нільса Хольгерсона з дикими гусаками Швецією (Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми) - Лагерлеф Сельма

А Нільс впав.

"Де ж я?" — подумав він, зводячись на ноги.

Навкруги було темно, як уночі. Потім Нільсові очі призвичаїлися до темряви. Він побачив під ногами голе коріння дерев, а над головою — клаптик неба. Нільс зрозумів, що провалився до якоїсь глибокої ями.

Позаду нього щось вовтузилося, сопіло, пихкотіло.

Нільс обернувся і побачив якусь брилу, порослу довгим коричневим мохом. Ось вона заворушилася, підвелася. У темряві виблискували два вогники…

Ведмедиця! Кошлата бура ведмедиця!

Ну, тепер уже йому лиха не уникнути!

А ведмедиця підняла лапу і ніби жартома доторкнулася до Нільса.

Ледь доторкнулася, — і Нільс уже лежав на землі. Ведмедиця перевальцем обійшла навколо Нільса, обнюхала його, перевернула з боку на бік.

Потім вона сіла на задні лапи і, підчепивши Нільса за сорочку, піднесла до самої морди. Вона збиралася тільки трохи краще роздивитися, що за дивне створіння так неждано-негадано звідкись із неба звалилось у барліг. А Нільс вирішив — ось зараз, за мить, ведмедиця проковтне його.

Нільс хотів крикнути, але крик застиг на устах. Ніколи в житті йому не було так лячно.

Але ведмедиця обережно поклала Нільса на землю і, повернувши голову, покликала когось лагідним голосом:

— Мурре! Брумме! Йдіть сюди! Я тут дещо знайшла для вас.

З темного кутка викотилися два ведмежатка. Це були зовсім маленькі ведмежатка. Вони навіть на ногах трималися ще непевно, а шерсть у них була пухнаста і м'яка, як у щойно народжених щенят.

— Що, що ти знайшла для нас, мурлико? Це смачно? Це нам на вечерю? — заговорили навперебій Мурре і Брумме.

Ведмедиця мордою підштовхнула нещасного Нільса до своїх дитинчат.

Мурре підскочив першим. Не довго вагаючись, він схопив Нільса зубами за комір і відволік його в куток.

Але й Брумме не зволікав. Він кинувся на брата, щоб відняти у нього Нільса. Обидва ведмежатка заходилися дубасити один одного. Вони каталися, борсалися, кусалися, пихкотіли й гарчали.

А Нільс тим часом вислизнув з-під ведмежат і подерся по стіні ями.

— Зважай, утече! — закричав Брумме, якому вже неабияк перепало від брата.

Мурре на мить зупинився. Потім віддав Брумме останнього ляпаса і поліз за Нільсом. За мить він наздогнав його і, піднявши лапу, скинув униз, як ялинову шишку.

Тепер Нільс попав прямо в кігті Брумме. Правда, ненадовго. Мурре налетів на брата і знову відбив у нього Нільса. Брумме, звичайно, не стерпів і заходився дубасити Мурре. А Мурре теж умів за себе постояти — і дав Брумме здачу.

Нільсу було однаково — у Брумме він у лапах чи в Мурре. І так, і інак зле. Найкраще і від того і від іншого поскоріше накивати. І поки брати билися, Нільс знову поліз угору.

Але кожного разу це закінчувалося однаково. Мурре і Брумме наздоганяли його — й усе починалося спочатку.

Скоро Нільс так утомився, що не міг поворухнути ні рукою, ні ногою.

"Будь що буде!" — подумав він і ліг посеред барлогу.

Ведмежатка підштовхували його лапами і кричали:

— Утікай, утікай! А ми тебе наздоганятимемо!

— Не втікатиму! Кроку більше не ступлю! — сказав Нільс. Мурре і Брумме дуже здивувалися.

— Мурлико! Мурлико! — закричали вони. — Він більше не хоче з нами гратися!

— Не хоче гратися? — сказала ведмедиця і підійшла ближче. Вона подивилася на Нільса, обнюхала його й сказала:

— Ех, діти, діти! Яка вже тут гра! Ви його геть замучили. Дайте йому відпочити. Та й вам самим пора спати. Вже пізно.

Ведмедиця уляглася. Біля неї задрімали втомлені Мурре і Брумме. Нільса вони вклали між собою.

Нільс намагався не ворушитися. Він чекав, поки вся ведмежа родина засне. Тоді він неодмінно утече з барлогу. Доволі з нього, награвся з ведмежатками!

Ведмедиця та її сини й справді скоро заснули.

У темному барлозі почулося хропіння на різні голоси. Ведмедиця хропла голосно, розкотисто, наче у неї в горлі прокочувалося каміння. Присвистуючи, хропів Мурре, прицмокуючи, хропів Брумме.

Вони хропли так солодко, що очі у Нільса заплющилися самі й він теж заснув.

2

Прокинувся Нільс тому, що зі стін барлогу посипалися камінці та земля. Хтось великий і важкий спускався до ями.

Нільс просунув голову між лапами Брумме і Мурре.

На далекому небі зійшов місяць. Місячне сяйво проникло в барліг. І прямо в сяйві місячного круга Нільс побачив ведмедя. Він був величезний. Лапи — товсті, кожна наче пень. Вічка малесенькі, злющі. З роззявленої червоної пащі стирчать два гострі білі ікла.

— Тут пахне людиною! — заревів ведмідь.

— Не вигадуй! — пробурчала ведмедиця. — Звідки тут узятися людині? Лягай спати, а то розбудиш дітей.

Ведмідь іще раз потягнув носом, похитав кошлатою головою і важко опустився на землю.

Нільс поквапом сховався між ведмежатками. І треба ж такому статися! Якась шерстинка — чи то від шубки Мурре, чи від шубки Брумме — потрапила йому в ніс. Нільс голосно чхнув.

Господар барлогу спохопився і підбіг до своїх дитинчат. Один удар могутньої лапи — і Мурре полетів управо. Другий удар — Брумме відкотився вліво. А посередині залишився лежати маленький Нільс Хольгерсон.

— Ось! Ось вона, людина! — заричав ведмідь.

— Не займай його! — крикнула ведмедиця. — Не займай! Мурре і Брумме так славно з ним гралися. Вони плакатимуть, якщо ти його проковтнеш. Та й яка це людина! Ніколи не бачила, щоб людина була такою маленькою.

— А чому в нього руки й ноги, як у людини? — сказав ведмідь. — Чому на ньому замість шерсті штани та сорочка? Ну гаразд, почекаємо до ранку. Вранці подумаємо, що з ним робити.

І ведмідь знов улігся.

Знову стало тихо в барлозі.

Спали ведмідь і ведмедиця, спали їх дитинчата — волохаті ведмежатка Брумме і Мурре. Лише Нільсові було не до сну.

"Ви ж можете чекати до ранку, — думав він. — А мені чого сподіватися. Якщо ведмідь не з'їсть, так ведмежата замордують!"

Поволі й обережно він вибрався з-під ведмежат і, чіпляючись за траву та коріння, поліз угору. Раз у раз він зупинявся, озирався, прислухався. Але ведмежатка мирно спали, і поки вони дивились уві сні, як граються з Нільсом, Нільс вибрався з ями.

Довкола був густий ліс, дерево до дерева, стовбур до стовбура.

Куди йти? Як знайти зграю? Далеко ж гуси відлетіти не могли. Нільс знав — ні Мартін, ані Акка його не покинуть. Треба тільки подалі відійти від ведмеджого барлогу.

Нільс подивився навколо. Зліва дерева стоять неначе поріділе. Можливо, там ліс закінчується? І Нільс пішов ліворуч.

Він ішов швидко, але обережно — чи ж мало небезпек чатує на нього в лісі! Про всяк випадок він далеко обходив коріння дерев — адже під корінням звірі люблять облаштовувати свої нори. А Нільсові зовсім не хотілося з ведмедячих лап потрапити до лап куниці або вовка.

Але мешканці лісу міцно спали цієї глупої ночі. Було зовсім тихо. Тільки зрідка поскрипували гілки, наче щулячись од нічної вогкості, та десь угорі час від часу щось злегка шурхотіло. Мабуть, це якась птаха, відсидівши уві сні лапку, влаштовувалася позручніше.

Нільс заспокоївся.

І раптом він почув якесь шелестіння і хрускіт. Так могло шарудіти листя під лапами великого звіра. З таким хрускотом могли ламатися сухі сучки, коли на них важко наступають…

Ведмідь! Ведмідь прокинувся і йде по його сліду.

Нільс притиснувся до стовбура ялини.

Ні, це не ведмідь. У ведмедя не буває рук і ніг. Ведмідь не ходить у болотяних чоботях. Це ж людина! Навіть двоє людей! Вони йшли по лісовій стежині прямо до того місця, де причаївся Нільс. За плечима в кожного була рушниця.

"Мисливці! — подумав Нільс з тривогою. — Може, нашу зграю вистежили…"

Майже біля самісінької ялини мисливці зупинилися.

— Ось тут і влаштуємо засідку, — сказав один. — Я їх учора неподалік бачив.

"Та це ж вони про гусей, — подумав Нільс і похолодів зі страху. — Гуси, мабуть, шукали мене, кружляли над лісом, а мисливці їх помітили…"

Цієї миті мисливець знову заговорив:

— У них барліг тут близько. Ціле сімейство в ньому живе — ведмідь, ведмедиця і двоє ведмежат.

Нільс так і роззявив рота.

"Он воно що! Вони вистежили моїх ведмедів! Треба швидше попередити їх! Треба їм усе розповісти!"

Рачки, намагаючись не висовуватися з трави, Нільс відповз від ялини, а потім кинувся бігти назад, до барлогу.

Тепер він не думав ні про куницю, ні про вовків. Він думав тільки про те, як би швидше дістатися до ведмежого барлогу. І біг, біг щодуху

Біля входу в барліг він зупинився і перевів дух. Потім нахилився. Зазирнув униз. Тихо. Темно.

Тут Нільс пригадав про сердитого господаря барлогу. Якби не ведмедиця, він неодмінно з'їв би Нільса. Ох, до чого ж не хочеться самому лізти у ведмедячу пащу!

На мить Нільс зачекав. Утекти? А що буде з веселими ведмежатками Мурре і Брумме? Невже він дозволить, щоб мисливці їх убили? І їх мурлику, і навіть їх батька! Дізналася б Акка Кебнекайсе, що Нільс міг урятувати ведмежу родину і злякався, дуже б розсердилася, розмовляти б з ним не стала. Та й що зробить йому ведмідь? Відразу не проковтнув, то тепер поготів — кігтем не зачепить.

І Нільс рішуче став спускатися у ведмедячий барліг.

Ведмежата спали, збившись у клубок. Годі розібрати, де Мурре, а де Брумме. Ось ведмедиця. Хропе щосили. А ось і господар барлогу.

Нільс підійшов до самісінького його вуха і вигукнув:

— Прокинься, ведмедю! Вставай! Ведмідь глухо заричав і схопився.

— Що? Хто?.. Хто сміє мене будити? А, це ти? Я ж казав, що тебе треба попросту проковтнути!

І ведмідь широко роззявив червону пащеку.

Але Нільс навіть не відступив.

— Не кваптеся так, пан ведмідь, — хоробро заговорив він. — Звичайно, проковтнути мене вам завиграшки. Але я вам не раджу. У мене для вас важливі новини.

Ведмідь сів на задні лапи.

— Ну, кажи, — пробурчав він.

— У лісі мисливці засіли, — сказав Нільс. — Я чув, як вони про ведмежий барліг говорили. На вас, напевно, чатують.

— Так, — сказав ведмідь. — Добре, що я тебе не з'їв. Буди швидше Мурре і Брумме! А дружину я сам розбуджу. Вона зі сну ще зліша за мене.

Він насилу розштовхав ведмедицю й одразу закомандував:

— Швидко збирайся! Досиділися, поки мисливці прийшли. Я ж давно казав: іти треба! І печеру приглянув хорошу подалі в горах. А ти за своє: "Шкода покидати обжиту місцинку. Почекаємо ще. Хай діти підростуть!" От і дочекалися! Вже й не знаю, як тепер ноги понесемо.

Нільс і отямитися не встиг, як ведмідь схопив його зубами за сорочку і поліз із ями.