Тарзан та його звірі - Барроуз Едгар Райс

Ці люди розповіли тубільцям про страшного білого диявола, який женеться за ними, і застерегли місцевих мешканців, що з тим демоном у спілці йде ще ціла зграя інших страшних демонів.

Юнак розпізнав у Тарзанові саме того диявола, якого йому змальовували білі та їхні чорношкірі слуги, й нажахано чекав, що ось-ось з'являться інші демони у вигляді мавп і пантер.

Тарзан добачив у цьому підступну руку Рокова. Росіянин намагався зробити для нього мандрівку якомога важчою, залякуючи тубільців і наставляючи їх проти Тарзана.

Тубілець також розповів Тарзанові, що той білий, котрий верховодив, пообіцяв неграм величезну винагороду, якщо вони заб'ють білого демона. Отож загалом повторю, —валося усе те, що вже трапилось раніше; але щойно чорношкірі побачили Тарзана, як їхня кров стала водою — саме про це й попереджали їх носії з команди білого.

Зрозумівши, що мавполюд не збирається кривдити його, тубілець урешті зміцнів духом і, на прохання Тарзана, повів його в селище, згукуючи своїх одноплемінців, бо "білий диявол пообіцяв не робити вам кривди, якщо ви негайно повернетеся і відповісте на його запитання".

Один по одному чорношкірі поверталися до селища, але переляк у них ще не минувся, про що свідчили їхні вирячені очі й перекривлені обличчя.

Вождь одним із перших повернувся до селища, і саме його Тарзан найбільше хотів розпитати, не бажаючи тратити час на балачки з багатьма чорношкірими.

Цей чоловік був низенький і гладкий, із довгими, як у мавпи, руками. Увесь його вигляд не віщував нічого доброго.

Лише несамовитий переляк, що засів у ньому від історій, переказаних чорношкірими й білими з групи росіянина, втримував його від того, щоб зі своїми воїнами негайно накинутися на Тарзана й розправитись з ним, бо ж він і його люди були затятими людожерами. Тільки страх, що Тарзан демон, може, справжній, а там ще десь в джунглях чигають інші демони, втримував М'ганвазама від негайного здійснення своїх планів.

Тарзан докладно розпитав вождя і, співставляючи його свідчення з тим, що розповів молодий воїн, виснував, що Роков та його сафарі — носії, пойняті страхом, утекли в напрямку далекого Східного Берега.

Багато хто з носіїв Рокова утік від нього. Саме в цьому селі він повісив п'ятьох за крадіжку й намір дезертирувати. Судячи з того, що плем'я ваганвазам довідалося від чорношкірих носіїв росіянина, які були не настільки залякані брутальним Роковим, аби не говорити про свої плани, виходило, що він не міг зайти дуже далеко, адже решта його носіїв, кухарів, тих, що ставлять намети й носять за білими рушниці, і навіть їхній старший, намірялися чкурнути в джунглі, полишивши бвану на ласку невблаганних джунглів.

М'ганвазам сказав, що з цією групою білих не було ніякої білої жінки чи дитини; але з того, як вождь це говорив, Тарзан виснував, що той бреше. Кілька разів мавполюд заторкнув цю тему з різних боків, та жодного разу йому не вдалося спіймати хитрого людожера на брехні; той і далі твердив: ні, в тій групі не було жодної жінки чи хлопчика.

Тарзан попросив у вождя поїсти, і після вагань та переговорів правитель згодився нагодувати його. Під час їди Тарзан намагався розговорити інших членів племені, особливо хлопця, якого був полонив у джунглях, але присутність М'ганвазама запечатала їм вуста.

Врешті, пересвідчившись, що ці люди знають набагато більше, ніж говорять йому про росіянина, про долю Джейн і дитини, Тарзан вирішив переночувати в селищі, сподіваючись дізнатись щось суттєве.

Коли він повідомив вождя про своє рішення, то був дуже здивований — так раптово змінилося ставлення до нього. З попереднього недовірливого недоброзичливця М'ганвазам перетворився на улесливого й запобігливого господаря.

Зразу ж мавполюд дістав найкращу хатину в селищі, звідки вигнали найстаршу дружину М'ганвазама, а вождь тимчасово переселився до своєї наймолодшої втіхи.

Коли б Тарзан згадав, що чорношкірим обіцяно велику нагороду, якщо вони вб'ють його, то швидше зрозумів би, чому М'ганвазам так несподівано подобрішав.

Білий велетень спатиме в одній з його власних хатин — так М'ганвазам легше здобуде свою винагороду. Вождь сподівався, що Тарзан, дуже втомлений мандрівкою, не забариться скористатися з вигод його "палацу".

Хоча мавполюд звичайно уникав ночувати в хатинах тубільців, цього разу він вирішив зробити виняток — аби розбалакати когось із молодших воїнів біля вогню, що палає посеред курної хатини, й вивідати якомога більше правди. Тому Тарзан прийняв запрошення старого М'ганвазама, але зауважив, що воліє заночувати в іншій хатині з кимось із молодших хлопців, а не виганяти стару жінку вождя на холод.

Беззуба стара потороча, почувши таке, аж заусміхалася на радощах. Ця Тарзанова пропозиція ще краще влаштовувала вождя: гадаючи оточити Тарзана гуртом підібраних убивць, той радо погодився і розмістив його в хатині недалеко від селищних воріт.

Оскільки цієї ночі мали відбутися танці-на честь мисливців, які повернулися з полювання, Тарзан залишився сам у хатині, бо М'ганвазам наказав молодикам іти на святкування.

Щойно мавполюда зручно розташували в призначеній для нього пастці, М'ганвазам закликав до себе тих молодих воїнів, яких він відібрав ночувати з білим дияволом.

Жоден з них не зрадів такій перспективі, бо глибоко в їхніх сповнених забобонами серцях гніздився страх перед дивним білим велетнем. Але слово М'ганвазама було законом для його людей, тож жоден не смів відмовитися від доручення, яке йому дали.

У той час як М'ганвазам пошепки розповідав свій план воїнам, що з'юрмилися довкола нього, стара беззуба карга, яка завдяки Тарзанові зосталась на ніч у своїй хатині, сновигала довкола змовників, начебто щоб підкинути дров у вогнище, а насправді всотувала кожне слово з їхніх розмов.

Тарзан уже спав годину чи й дві, не зважаючи на оглушливий гамір дикунів, коли це відчув, що в хатину хтось зайшов. Вогнище згасло, тільки головешки жевріли, і це жевріння зовсім не розганяло напоєної смородом темряви. Але треновані чуття мавполюда підказали йому, що хтось потемки скрадається до нього!

Він подумав, що це хтось із мешканців хатини повертається з учти, бо й далі чув дикі вигуки танцюристів і гуркіт тамтамів, що долинали від селищної вулиці. Чому ж той "хтось" так старанно приховує свою появу?

Коли "хтось" наблизився, мавполюд легко відстрибнув до протилежної стіни хатини, наставивши перед себе списа.

— Хто там, — спитав він, — крадеться до Тарзана з племені великих мавп, як голодний лев у темряві?

— Тихіше, бвано! — почув він старечий деренчливий голос. — Це Тамбуджа — та, чиєї хатини ти не зайняв, не вигнав стару жінку в холодну ніч.

— Що ж хоче Тамбуджа від Тарзана з племені великих мавп? — спитав мавполюд.

— Ти був такий добрий до мене, як ніхто, і я хочу віддячити тобі за добро, застерегти тебе! — відповіла стара.

— Застерегти? Від чого?

— М'ганвазам закликав молодих людей, які мали ночувати з тобою в хатині, — відповіла Тамбуджа. — Я була поблизу, коли вони розмовляли, й чула, як вождь напучував їх. Удосвіта, коли танок закінчиться, вони вб'ють тебе! Якщо ти не спатимеш, то вони прикинуться, ніби прийшли спати, але якщо ти спатимеш, за наказом М'ганвазама вони тебе вб'ють. Якщо ти не спатимеш, вони чекатимуть поруч, доки ти заснеш, і тоді всі разом накинуться на тебе; М'ганвазам неодмінно хоче отримати винагороду, яку обіцяв білий.

— Я забув про винагороду, — сказав Тарзан, більше до самого себе. А потім додав: — Але як М'ганвазам сподівається отримати нагороду, якщо білий, мій ворог, залишив, цей край і пішов не знати куди?

— О, він не пішов далеко, — відповіла Тамбуджа. — М'ганвазам знає, де його табір. Його посланці швидко наздоженуть білого — той рухається повільно.

— Де ж вони? — спитав Тарзан.

— Ти хочеш піти до них? — напівспитала-напівствердила Тамбуджа.

Тарзан кивнув головою.

— Я не можу тобі сказати, де вони стоять, щоб ти міг дістатись на те місце сам, але я можу провести тебе туди, бвано!

Зайняті розмовою, обоє не помітили маленької постаті, яка прокралася в хатину позад них і за хвилину так само непоміченою вислизнула геть.

Це був хлопчик Булао, син вождя від однієї з молодших дружин, — малий дурнуватий капосник, який ненавидів Тамбуджу і завжди шукав нагоди пошпигувати за нею та донести про її найменшу провинність своєму батькові.

— Якщо так, то рушаймо! — швидко сказав Тарзан.

Цього Булао, син вождя від котроїсь із молодших жінок, вже не почув, бо чимдуж біг вулицею селища, туди, де його лютий батько дудлив тубільне пиво, спостерігаючи, як його розцяцьковані танцюристи високо підстрибують і дико кружляють, викидаючи якісь несамовиті колінця.

Коли Тарзан і Тамбуджа тихо вибралися з селища й розчинилися в суцільній темряві джунглів, двоє прудких гінців рушили в тому ж напрямку, лише іншою стежкою.

Достатньо віддалившись від селища, щоб почуватися безпечно й не розмовляти пошепки, Тарзан запитав стару жінку, чи не чула вона про білу жінку й малу дитину.

— Так, бвано, — відповіла Тамбуджа. — З ними була жінка й мала дитина — маленьке біле маля. Воно померло від лихоманки тут, у нашому селі, і ми поховали його!

12. ЧОРНИЙ НЕГІДНИК

Коли Джейн Клейтон опритомніла, то побачила біля себе Андерссена з дитиною на руках. Туга і жах були на обличчі сердешної жінки.

— Що таке? — спитав швед. — Ви хвора?

— Де моя дитина? — закричала вона, не зважаючи на його запитання.

Андерссен простяг згорток із немовлям, але Джейн заперечливо похитала головою.

— Це не моя дитина, — сказала вона. — Ви ж знали, що це не моя! Ви такий самий диявол, як і Рокові

Голубі очиці Андерссена витріщилися від подиву.

— Не ваша?! — вигукнув він. — Ви казати: дитина на "Кінкеді" — ваша дитина.

— Але не ця, — сумно відповіла Джейн. — Інша! Де інша? Там мусило бути дві. Я не знала про цю.

— Там не було ніякої іншої дитини. Я думати, це є ваша. Я дуже прошу вибачення.

Андерссен знічено тупцював, переминаючись з ноги на ногу. Було цілком очевидно для Джейн, що він мав щирі наміри, та не знав, як насправді виглядає її дитина.

Дитина заплакала, заворушилась у шведових руках і водночас потяглася маленькими рученятами до молодої жінки.

Джейн Клейтон не могла опиратися тому закликові — схлипуючи, звелася на ноги й притисла дитину до своїх грудей.

Кілька хвилин вона стояла тихо, ховаючи обличчя в брудній одежі дитини.