Хліб по воді - Шоу Ірвін

Елінор перевдяглась у світло-голубі штани та кашеміровий светр. Джіммі скинув краватку, яку пов'язав, певне, гадаючи, що саме так і треба вдягатися для виїзду на природу. Леслі рідко ходила в штанях, хоча й мала гарні ноги, і надягла довгу спідницю з вибивного ситцю та блузку без рукавів. Добре вимившись у ванній, Керолайн, як здалось Алленові, набула вигляду самозакоханої ляльки. Тепер Стренд сидів на чолі столу, і власна сім'я являла йому картину добропристойності й завидного здоров'я, а Леслі у відблисках вогню з каміна та у світлі свічок скидалася на вродливу й не набагато старшу сестру двох дівчат, що сиділи обабіч нього.

— Хочеш вір, хочеш не вір,— прошепотіла йому дружина, спустившись у їдальню,—а в нас у кімнаті висить картина Ренуара. Гола жінка! Ти собі уявляєш? У спальні!..

Вечеря була розкішна. Містер Кетлі подав молюски й рибу. Він налив білого французького вина, і всі випили, навіть Керолайн. А щоб якось пояснити такий сміливий свій вчинок, вона заявила:

— То й що? Я ж оце вперше вечеряю біля каміна. Хіба не спокуса?

Джіммі підніс келих.

— За багатих! — виголосив він.

Керолайн, відпиваючи вино, на думку Аллена, якось негарно захихотіла, а сам він непомітно позирнув на містера Кетлі — як той поставиться до такого тосту на честь його господаря? Але містер Кетлі саме обгортав серветкою другу пляшку вина і, здавалося, зовсім не чув, про що розмовляли за столом. Одначе Аллен про всяк випадок підніс келих і проказав:

— За щиру гостинність нашого відсутнього господаря!

З того, як йому підморгнув Джіммі, Аллен здогадався, що син зрозумів батьків намір. Треба буде побалакати з сином і нагадати йому, щоб стежив тут за своїми манерами.

Після вечері містер Кетлі прийшов з коробкою сигар. Аллен спершу похитав головою, але потім усе ж таки взяв одну. Містер Кетлі подав ножички, і, коли Аллен відрізав кінчик сигари, Леслі підозріливо подивилась на нього.

— Ти певен, що тобі хочеться? —спитала вона.

— Коли Керолайн у свої роки вирішила, що пора їй випити першу склянку вина,— сказав Аллен,— то її батько, гадаю, вже досить дорослий для того, щоб закурити свою першу сигару!

Містер Кетлі підніс йому запальничку. Він старанно затягся й випустив дим. Дим був навдивовижу приємний і запашний.

— Містере Кетлі,— озвався Джіммі,— я б теж не проти!

— Джіммі! — вигукнула Леслі.

— Мені сподобалось, як це виходить у тата,— сказав Джіммі,— Може, це надасть мені поважнішого вигляду.— Він узяв з коробки сигару і схвально її оглянув.— Гаванська! Проскочила до Штатів контрабандою під дулами автоматів імперіалістів-янкі! Роблю свій внесок у світову революцію!

"Неодмінно,— подумав Аллен, коли Джіммі припалив сигару і хвацько затис її в зубах,— неодмінно треба буде поговорити з ним про те, що можна і чого не можна казати в цьому домі". Він аж зрадів, коли після кількох затяжок Джіммі відвів від рота руку з сигарою й покручував її в пальцях, посмоктуючи тільки для того, щоб вона не погасла. Не скуривши сигари й наполовину, Джіммі розтовк її в попільниці. Потім вони з Елінор сказали всім на добраніч і пішли до фургончика, щоб поїхати у Бріджхемптон. Як запевнила Елінор, там затишний бар, де завжди збирається багато приємних людей і вечорами господар непогано грає на піаніно джазову музику.

Керолайн сказала, що хоче подивитися телевізор, і вмостилась перед екраном у невеличкій бібліотеці, а Аллен з Леслі вирішили прогулятися берегом, Вечір був прохолодний, і обоє вдяглися тепло.

Побравшись за руки, вони неквапом пішли по затверділому після відпливу піску. Час від часу хвилі, пінячись, накочувалися на берег і обсипали їхні обличчя дрібними солоними бризками. Високо в чистому небі світив місяць, повівав вітрець, а на обрії виднілися вогні пароплава, що йшов на схід.

Леслі стисла чоловікові руку.

— Як гарно! — прошепотіла вона.

Аллен сидів в одному з крісел перед каміном у вітальні. Вогонь ледве жеврів. У будинку стояла тиша. Аллен був сам. Леслі готувалася нагорі до сну — накладала на обличчя крем, розчісувалася. Цей ритуал вона любила виконувати сама. Джіммі з Елінор ще не повернулись, а Кетлі давно пішли до своєї кімнати в задній частині будинку. Аллен задоволено зітхнув, дивлячись на язички полум'я, що вихоплювалися з купки вугілля. Згодом він почув, як до будинку під'їхала машина й зупинилась.

За хвилину до вітальні увійшли Хейзен з Конроєм, і Стренд підвівся, щоб привітати господаря.

— Добрий ве... — почав Аллен і затнувся.

З Хейзеном було щось негаразд. З-під темного фетрового капелюха, що рівно сидів у нього на голові, невидющим поглядом дивилися перед себе очі. Хейзен ступав повільно, якось напружено й дуже обережно— так, ніби боявся заточитись, якщо піде швидше. Конрой — змучений, вичавлений—ішов поруч з випростаними руками, готовий підхопити господаря, якщо той падатиме. Коли Хейзен підійшов ближче, не помічаючи, здавалось, перед собою Стренда, той відчув міцний запах віскі. Хейзен був п'яний як ніч. Коли, не скидаючи капелюха, він недбало розсівся в глибокому кріслі, Конрой скривив перед Алленом вибачливу гримасу.

— Конрой, я хочу віскі,— сказав Хейзен неквапно, стримано.— І прихопіть пляшку содової. Я розбавлю сам. Я не хочу, щоб ви зіпсували мені к бісу шотландське віскі!

— Гаразд, сер,— відповів Конрой і пішов до серванта, що правив за бар.

— Чудовий секретар, цей Конрой,— сказав Хейзен, усе ще не дивлячись на Стренда.— Чудовий шофер. Тільки не... ненадійний, коли йдеться про випивку. Щасливий ви чоловік, Стренд,— мовив він, не повертаючи голови.— Ви не маєте справи з негідниками. А я навпаки — маю справу майже з самими негідниками, день у день. День у день! Не любов, як ото кажуть, править світом, Стренд, а жадоба — гола, не...нездоланна, злочинна жадоба! Повірте, Стренд, якби в нашій країні запроваджували в життя всі закони, то три чверті наших най... найповажніших громадян уже сиділи б за гратами... Бога ради, Конрой, мені що — всю цю розтрикляту ніч ждати віскі?!

— Іду, сер! — Конрой, тепер до всього ще й виночерпій, поспішив від серванта зі склянкою і пляшкою содової.

Хейзен, не підводячи погляду, виставив руку, і Конрой вклав у неї склянку.

— А тепер наливайте содової! — звелів Хейзен. — Не так багато! Годі! — Конрой, уже й бармен, ледве встиг капнути у віскі наперсток содової.— Конрой не п'є і не схвалює, коли п'ють інші,— Хейзен втупився у свого секретаря.— Я правильно кажу, сер?

— Майже правильно, сер,— відповів Конрой, ледь уклонившись.

— Гм, майже...— Хейзен бундючно кивнув головою.— Конрой майже мужчина. Сам непитущий, а всім питущим віщує страшний суд. Збоченець. Бійтеся непитущих, Стренд, вони нам ще за все відплатять. — Він хрипко засміявся, потім обережно, скуто, мов робот, підніс до губів склянку й випив.

— Яка полегкість! — сказав він.— Конрой, я вам вельми вдячний! — І знову хрипко засміявся.— Стренд, я зайшов у безвихідь. Ви вірите в бога?

— Так.

— Конрой,— мовив Хейзен,— забирайтеся к бісу спати!

— Я гадав, що можу вам знадобитися,— нерішуче відповів Конрой,, смертельно блідий від утоми, проте щомиті ладний прислужитись.

— Я стомився,— сказав Хейзен.— Ви мене стомили. Йдіть звідси. Я сам дістанусь до ліжка. У моїх снах ви мені не потрібні. Йдіть собі,

:чоловіче. Йдіть.

— Слухаюся, сер,— мовив Конрой.— На добраніч, сер! На добраніч, містере Стренд! — Він рушив до вхідних дверей — цепний пес можновладця, пойнятий вічним страхом, що його проженуть зі служби.

— Для нього є кімната над гаражем,— пояснив Хейзен.— Для Конроя. Я не хочу, щоб він спав в одному домі зі мною. Це ж зрозуміло, правда, Стренд?

— Та... — розгублено буркнув Аллен.— Я не знаю його, і...

— Зрозуміло. Я вас уже питав, чи ви вірите в бога?

— Питали.

— І що ви відповіли?

— Сказав, що вірю.

— Ви йдете не в ногу з часом, Стренд. А в десять заповідей вїрите?

— Мабуть, що вірю,— промовив Стренд, почуваючи себе ні в сих ні в тих від цього п'яного катехізису серед ночі.

— Одна зустріч з моїми кол...колегами,— проказав Хейзен,— і вашу віру наче вітром змете. "Шануй батька свого і матір свою"... Вже пізно, Стренд. У цей пізній час я хотів би посидіти тут сам — трохи випити, поміркувати... Поміркувати! Пам'ятаєте, коли ми з вами прогулювались, я згадував про своє захоплення Бестером Кітоном?

— Згадували.— "Ну то й що?" — подумав Аллен, шкодуючи, що не пішов з Леслі, поки не приїхав Хейзен.

— Він розуміє, що життя — всесвітній фарс. Наші плани летять шкереберть, наші успіхи смі...сміховинні, нам на кожному кроці чинять перешкоди, ми приречені посковзуватись на кожній банановій лушпайці, а він сприймає все стоїчно, зі спокійною гідністю і не звертає ніякісінької уваги на сміх з небес. Урок для нас усіх! — Хейзен хрипко засміявся, і його сміх був схожий на зойк від болю. — Я хочу поміркувати,— провадив він.— А вам, мабуть, краще піти до своєї чарівної дружини нагору... священні узи шлюбу і таке інше... ніж вислуховувати отут мої про...просто...просторікування на релігійні теми.

Зі мною все гаразд, сер.— Хейзен уперше повернув голову й глянув на Стренда. На його обличчі застиг вираз розпачу. — Хоч сьогоднішній мій стан і свідчить проти мене, я не п'яниця. "Не твори собі ідолів"... А я оточений ідолами. Оплакуйте наш час, Стренд, і спіть спокійно. Добраніч, сер!

Стренд не знав, що сказати. На душі було тривожно. Що криється за п'яним, одначе владним спокоєм господаря? Як погамувати його сум'яття, чим йому допомогти цієї розгульної ночі? Аллен струснув головою. Ні, краще не втручатися.

— На добраніч,— промовив він і вийшов, сповнений глибокої непевності, геть розгублений. Підіймаючись сходами, Аллен вирішив, що не скаже дружині про Хейзена нічого. Бо коли він розповість про те, що сталося, Леслі побіжить униз, почне заспокоювати Хейзена, вкладати в ліжко, а Аллен розумів, що це нічого, анічогісінько не зарадить.

Коли він ліг, вона пригорнулася до нього, сонна й тепла.

— Я стомився,— сказав він. Уперше Аллен не відповів на її порив. "Усе коли-небудь має статися вперше",— подумав він, намагаючись заснути.

Вранці, зійшовши вниз, Аллен застав Хейзена за сніданком. Той читав "Тайме". Одягнений він був як для гри в теніс, а зверху ще натяг старий светр — ранок був прохолодний.