Воно - Кінг Стівен

Раптом запахи в його підсобці (запахи рецептурних ліків і сухих порошків, зігрівальних мазей "Мастеролу" та "Віксу", сиропу від кашлю "Робітуссін"), раптом усі ці запахи стали удушливими… але я б скоріше помер, затамувавши подих, ніж пішов.

— Скільком чоловікам Лал устиг розповісти? — перепитав містер Кін.

Я кивнув.

— Точно не знаю, — відповів містер Кін. — Я там не стояв на варті. Гадаю, він передав це всім, кому довіряв.

— Кому довіряв, — задумливо повторив я. Мій голос прозвучав трохи хрипко.

— Ага, містянам. Не всім же корів доїти, сам розумієш, — сказав містер Кін і зареготав зі свого власного жарту. — Я зайшов приблизно о десятій, на наступний день після того, як Бредлі завітав до Лала. Він переповів мені свою історію, а потім спитав, чим може мені допомогти. Я просто зазирнув дізнатися, чи готові мої фотографії, бо тоді Макен мав справу з усіма плівками та фотоапаратами "Кодак", але коли я отримав світлини, то попросив іще набоїв для свого вінчестера. Лал видав мені набої та поцікавився, чи не хочу я підстрелити якусь дичину. Я відповів, що полюватиму на хижаків, і ми обидва пирснули.

Містер Кін сміявся й ляскав себе по худорлявій нозі, наче то був кращий жарт за все його життя. Тоді він нахилився вперед і постукав мене пальцем по коліну.

— Кажу тобі, синку, кому треба було, той дізнався. Деррі — маленьке місто, сам розумієш. Якщо хочеш пустити слово, то просто маєш сказати підхожим людям, і слово саме піде в народ… розумієш? Хочеш іще соломки?

Я взяв одну млявими пальцями.

— Від неї гладшають, — зауважив містер Кін і загиготів. Він виглядав таким старим… безкінечно старим. Двофокусні скельця раз у раз з'їжджали по худому й гострому, як лезо, носі, а тонка шкіра так щільно прилягала до щік, що навіть зморшок не було.

— Наступного дня я прийшов до аптеки зі своєю ґвинтівкою, а Боб Таннер, найстаранніший помічник на моїй пам'яті, приніс рушницю свого татка. Близько одинадцятої того ж дня зайшов Грегорі Коул, купити гідрокарбонатів для содової, і нехай мене грім поб'є, якщо він не мав кольта.45 калібру за поясом.

"Не відстрель собі яйця, Грегу", — сказав я тоді.

"З цієї нагоди я вибрався з лісу, що аж під Мілфордом, а ще маю просто гаспидське похмілля. Тож я напевне відстрелю комусь яйця до заходу сонця", — відповів Грег.

Десь о пів на другу я почепив на двері маленьку табличку зі словами "СКОРО ПОВЕРНУСЯ, ДЯКУЮ ЗА ТЕРПІННЯ", узяв ґвинтівку та вийшов через чорний хід у Провулок Річарда. Я спитав Боба Таннера, чи він не хоче піти зі мною, а він відповів, що краще позбирає рецепти для місіс Емерсон і зустрінеться зі мною пізніше. Він попросив залишити йому хоч одного жевжика, проте я нічого не міг обіцяти.

Канал-стрит була майже безлюдною — ні пішоходів, ні автомобілів. Час від часу проїжджала вантажівка, та й по всьому. Я побачив, як Джейк Піннет перейшов вулицю, тримаючи по ґвинтівці в кожній руці. Він зустрівся з Енді Крісом, і вони попрямували до лав, що колись стояли біля пам'ятника загиблим солдатам, там, де Канал іде під землю.

Піті Веннес, Ал Нелл і Джиммі Гордон сиділи на сходинках перед судом, їли сандвічі та фрукти зі своїх кошиків і вимінювали один в одного кращі шматки, наче школярі під час перерви. Усі троє були озброєні. Джиммі Гордон мав при собі ґвинтівку "Спрінгфілд" часів Першої світової, то вона була більшою за нього самого.

Тут я бачу малого, який іде в напрямку Горбатого Пагорба. Гадаю, то був Зак Денбро, батько твого старого приятеля — того, що став письменником. Так от, Кенні Бортон гукає до малого з вікна зали-читальні Християнських наук: "Краще вшивайся звідси, синку, зараз тут буде стрілянина". Зак глянув на нього, а потім припустив так, наче за ним чорти гналися.

Скрізь були озброєні чоловіки. Вони стояли у дверних прорізах, сиділи на сходинках, визирали з вікон. Трохи далі по вулиці розташувався Грег Коул. Він присів у дверях на порозі, тримаючи на колінах ствол .45 калібру, а перед ним, наче олов'яні зольдатики, вишикувалися рядочком дві дюжини набоїв. Брюс Єгермейер і той швед, Олаф Тераменіус, стояли в тіні під навісом "Перлини".

Містер Кін дивився на мене, дивився крізь мене. Його погляд став неуважним, затуманеним від спогадів і м'яким, як у чоловіка, який згадує найкращі часи свого життя: як забив перший хоум-ран, як упіймав першу форель, таку велику, що її можна було пустити в їжу, як уперше ліг із охочою жінкою.

— Я пам'ятаю, синку, що тоді здійнявся вітер, — замріяно сказав він. — Я чув завивання вітру, чув, як годинник на будівлі суду пробив другу. Боб Таннер підійшов до мене зі спини, а я вже був такий напружений, що мало не відстрелив йому голову. А він лиш кивнув мені та пішов до бакалії "Веннок", тягнучи за собою довгу тінь.

У десять хвилин на третю Бредлі так і не з'явився. Потім — п'ятнадцять, двадцять хвилин на третю, і нічого не відбувалося. Можна припустити, що чоловіки встали та пішли собі, атож? Нічого подібного. Люди стояли по своїх місцях, бо…

— Бо знали, що вони все одно приїдуть, так? — спитав я. — Жодного сумніву не було.

Він просяяв усім обличчям, наче вчитель, якому учень щойно на відмінно прочитав вірша.

— Точно! — сказав він. — Ми знали. Ніхто не говорив про це, ніхто не казав: "Що ж, давайте почекаємо до двадцяти хвилин, і якщо вони не з'являться, мені треба вертатися до роботи". Ми просто сиділи нишком, і в двадцять п'ять хвилин на третю на вершечку Горбатого Пагорба показалися два автомобілі, червоний і темно-синій. Вони спустилися з гори та виїхали на перехрестя. Перший — "ласаль"[620], другий — "шевроле". У "шевроле" сиділи брати Конкліни, Патрік Коді та Марі Гозер. Обидва Бредлі, Меллой і Кітті Донаг'ю їхали в "ласалі".

Вони рушили з перехрестя, і все було гаразд, аж раптом Ал Бредлі так вдарив по гальмах того "ласаля", що Коді замалим у нього не врізався. На вулиці було надто тихо, і Бредлі це відчув. Він був хижим звіром, а звір завжди тримає носа по вітру, коли за ним, наче за ласицею в кукурудзі, ганяються вже цілих чотири роки.

Він відкрив двері "ласаля", став на підніжку, роздивився, а потім махнув Коді рукою, щоб той здавав назад. Коді спитав: "У чому річ, командире?" Я чув його так само ясно, як тебе зараз, і то була єдина фраза, яку я почув від них у той день. Також, пам'ятаю, блимнув сонячний зайчик від дзеркальця — Гозер пудрила свого носика.

Саме тоді Лал Макен та його помічник, Біфф Марлоу, вибігли зі своєї крамниці. Лал загорлав: "Руки вгору, Бредлі, ми тебе оточили", і, перш ніж Бредлі встиг повернути голову, Лал почав стріляти. Спочатку кулі пролітали мимо, але потім він поцілив Бредлі в плече. З дірки одразу побігла темно-червона юшка. Бредлі вхопився за одвірок "ласаля" й ковзнув назад в автомобіль. Він спробував завести двигун, і тоді люди почали палити з усіх стволів.

Усе скінчилося хвилини за чотири, може за п'ять, але у вирі подій час тягнувся набагато довше. Піті, Ал і Джиммі Гордон так і сиділи на сходинках перед судом і поливали кулями задній бампер "шевроле". Я бачив, як Боб Таннер став на одне коліно й стріляв, як навіжений, раз у раз смикаючи затвор на ґвинтівці. Єгермейер і Тераменіус обстрілювали правий бік "ласаля" з-під навісу кінотеатру, а Грег Коул стояв у канаві, тримав обома руками автоматичний пістолет.45 калібру й натискав на спусковий гачок так часто, як тільки міг.

Одночасно стріляли чоловік п'ятдесят чи шістдесят. Коли все скінчилося, Лал Макен видобув тридцять шість куль із цегляної стіни своєї крамниці. І то вже сталося через три дні, коли там побували всі охочі до сувенірів містяни та наколупали собі куль розкладними ножами. У самому розпалі стрілянини стояв такий тріск, наче при битві на Марні[621]. У крамниці Макена вогнем повибивало шибки.

Бредлі вдалося розвернути "ласаль" на півоберта, і хоча рушив він доволі швидко, на спущених шинах далеко не, від'їдеш. Обидві фари та вітрове скло були розбиті. Повзучий Ісус Меллой і Джордж Бредлі прилаштувалися біля заднього віконця й відстрілювалися з пістолетів. Я бачив, як куля полоснула Меллоя по щоці, розірвавши її навпіл. Він зробив ще два постріли, а потім упав, звісивши руки з вікна.

Коді намагався розвернути свій "шевроле", але натомість Врізався в "ласаль". Тоді їм і прийшов кінець, синку. "Шевроле" вчепився з заднім бампером "ласаля", і банда Бредлі втратила будь-які шанси на втечу.

Джо Конклін вибрався з заднього сидіння, став просто серед перехрестя і, тримаючи по пістолю в кожній руці, почав стріляти направо і наліво. Він цілився у Джейка Піннета й Енді Кріса. Вони вдвох покотилися з лави та приземлилися на траву, а Енді Кріс усе кричав: "Мене вбили! Мене вбили!", хоча насправді куля пролетіла мимо. Жодного не зачепило.

Джо Конклін устиг випустити обидві обойми, перш ніж його вдарила хоч одна куля. Його плащ розвівався на вітру, а штани тріпотіли так, наче їх латала невидима ткаля. Солом'яний капелюх зірвався з його голови, виставивши напоказ рівний проділ волосся по центру. Він засунув одного пістоля під пахву й намагався перезарядити другий, коли хтось поцілив йому в ноги, і Джо повалився на землю. Кенні Бортон потім хвалився, що то був його постріл, але непевне вже не скажеш. То міг бути будь-хто.

Кел, брат Конкліна, вийшов із машини одразу, як пристрелили Джо, але також упав, мов підкошений, з діркою в голові.

Потім вийшла Марі Гозер. Може, вона хотіла здатися, хто її знає. У правій руці вона досі стискала дзеркальце, в яке дивилася кілька хвилин тому, щоб припудрити носика. Здається, вона щось кричала, але слів було не розібрати. Навколо свистіли кулі. Дзеркальце вибухнуло прямо в її руці. Вона позадкувала до автомобілю, і по дорозі їй прострелили стегно. Але вона все одно спромоглася залізти в машину.

Ал Бредлі рвав педаль газу в "ласалі", і зрештою йому вдалося завести двигун. "Шевроле" проповз за ним футів десять, поки бампер не відвалився.

Хлопці поливали його свинцем. Усі вікна було вибито. Один підкрилок валявся на землі. Мертвий Меллой звисав із вікна, але обидва Бредлі були й досі живі. Джордж стріляв із заднього сидіння. Поруч лежав труп його жінки з простреленим оком.

Ал Бредлі дістався великого перехрестя, а потім його автомобіль виїхав на бровку та зупинився.