Марні зусилля кохання - Шекспір Вільям

Однак це лише початок еволюції молодих придворних, майбутній шлюб винесено за межі п'єси.
Комедія пронизана духом святкової свободи. Це один з найбільш карнавальних творів Шекспіра. Ігрові засади визначають ставлення автора до героїв, персонажів — до засвоюваної ними дійсності. Гра, кількість учасників якої все зростає, передає особливий настрій Ренесансу, що випробовує нові людські взаємини, відкриваючи невідомі досі можливості людської природи. В комедії сміються всі над усім: висміюється неприродний аскетизм наваррців, галантно-претензійні вияви їх кохання, модні захоплення, педантизм учених і ін. Виникає атмосфера загального жарту, взаємного пародіювання. Цікава в цьому відношенні інтермедія "Дев'ять героїв", що дає приклад подвійного пародіювання. Саме по собі внесення "театру в театр" опозиційне щодо основної дії. Кумедні виконавці ролей "героїв старовини". Комізм ситуації випливає з невідповідності реальних можливостей і прагнень героїв. Та не менш смішні глядачі цього спектаклю — наваррські вельможі, їхні спроби убити в собі людську природу сприяють успіхові не більше, ніж спроба сільського блазня Довбешки зіграти роль Помпея.
Принцип гри визначає й надмірність жартівливих дебатів у художній канві твору. Дотепні відповіді й запитання, що змінюють одне одного у прискореному темпі, створюють атмосферу святкової невимушеності, нагадують традиційні карнавальні дискусії Води й Вина, Весни та Зими тощо. Фамільярно-еротичний гумор, переповнюючи галантну гру персонажів, ще більше підсилює почуття карнавальної свободи. Однак другий план, сповнений балаганно-фарсовими сценами, дивертисментними номерами, функціонує лише в тісному зв'язку з основною лінією дії. Пародіюючи часом романтичну лінію сюжета, власне комедійний план, проте, не існує поза нею. Звідси багатомірність емоційного плану комедії. Зіткнення реального й ідеального нерідко породжує певну внутрішню напруженість, що призводить до ослаблення комедійної основи й посилення драматичного звучання. Весна змінюється Зимою, традиційна весільна плутанина витісняється темою смерті.
Літературний контекст "Марних зусиль кохання" надзвичайно різноманітний. До традиції англійської народної драми, зокрема до традиції мораліте з його двоплановістю дії, внутрішньою сюжетною симетрією, що визначається необхідністю розв'язання проблеми морального вибору, відноситься значною мірою архітектоніка комедії. Своєю будовою п'єса наближається і до так званих "масок" — галантно-любовних алегоричних вистав, що стали особливо відомі як окремий театральний жанр під кінець XVI ст. Вплив цього жанру визначив, наприклад, внесення до IV--V дій розважальних номерів. Використовує автор і типовий для маски сценічний прийом оточення центрального мотиву різноманітними епізодами, що наче вдруге програють його.
Звертається драматург і до досвіду своїх попередників, чия творчість визначила розквіт англійської ренесансної комедії ще з 80-х pp. XVI сторіччя (Р. Грін, Дж. Лілі та ін.). Особливо відчутний в п'єсі вплив евфуїстської поетики Джона Лілі. Від автора "Евфуеса" у Шекспіра вміння розкривати комічне в високому, створювати комедійні характери, комічні не за своєю природою, а за створеною ситуацією, захоплення мовними експериментами тощо. Однак в комедії претензійність та манірність евфуїстського стилю поступово стають і об'єктом пародії.
В комедії "Марні зусилля кохання" відображений певний етап розвитку творчої манери драматурга, визначається потяг до життєвої правди, характерний для всієї творчості Шекспіра, інтерес до людської природи.
Комедія на виставі в сезон 1597/98 р. мала певний успіх. Знаменитий актор Річард Бербедж, виконавець ролі короля Фердінанда, захоплювався її дотепністю. Вдруге була поставлена 1604 року при дворі за ініціативою Шекспірового покровителя графа Саутгемптона. Однак згодом вона стала однією з найменш популярних вистав.

С. 230. Фердінанд, король Наварри.— Ім'я короля в тексті не згадується. Існує припущення, що мається на увазі популярний в епоху Шекспіра Генріх Наваррський, 1589 р. коронований тіід ім'ям Генріха IV. Бірон, Лонгвіль, Дюмен — імена прибічників короля Фердінанда належать реальним історичним особам. Маршал Бірон і герцог Лонгвіль разом з Генріхом Наваррським брали на боці протестантів участь у так званих "релігійних війнах", що спалахнули у Франції між католиками та протестантами у другій половині XVI ст. Герцог Дюмен (de Mayenne) належав до католицької ліги. Маршал Бірон разом з графом Ессексом навіть очолив англійські війська під час наступу на Руан у жовтні 1591 р.
С. 231. Нехай же слава, що в житті нас вабить...— В словах короля відчуваються відголоски дуже популярної в епоху Відродження концепції знання. Вчені заняття мають універсальну здатність надавати людському життю значення, звеличувати його. Знання веде до слави, тобто до земного безсмертя. ...в академію малу...— "Академії" або "придворні гуртки" набули надзвичайної популярності в епоху Відродження. Так, наприкінці XV ст. у Флоренції була заснована славнозвісна Платонівська академія, виникли придворні гуртки в Урбіно та інших містах Італії. На зборах члени академій обговорювали різноманітні проблеми, здебільшого морально-філософського плану, складали вірші. Уявлення про це дає, наприклад, книжка Бальдассаре Кастільоне "Придворний" (1528; англ. переклад 1561), яку було написано при дворі Єлизавети Гонзага в Урбіно. В Англії особливою популярністю користувались гуртки Уолтера Ролі, графа
Саутгемптона, графа Ессекса, на зборах яких нерідко обговорювались проблеми кохання. Є свідчення, що граф Нортемберленд створив навіть етюд про несумісність кохання і науки.
С. 233. Світ прагне світла й світло краде а світу,— Зразок евфуїстського стилю з його тяжінням, до жонглювання словами, гри співзвуччямн.
С. 235. Армадо на ім'я...— Прототипом образу дона Адріаио де Армадо є персонаж італійської комедії del arte — Капітан. Хоч дон Армадо — іспанець, Шекспір часто оздоблює його репліки італійськими словами, здебільшого батального змісту. Герой не позбавлений рис іншого персонажа італійської комедії — Доктора, уславленого своїм велемовним педантизмом. Ім'я героя набуває особливого значення в період суперництва Англії та Іспанії. "Непереможну Армаду" було розгромлено в 1588 році.
Довбешка — виступає як "клоун". Спершу слово "клоун" в англійській мові мало значення селюк, пізніше перейшло в сценічне амплуа. На сцені клоун з'являвся здебільшого в червонувато-брунатній куртці селянина. Селянський хлопець-простак, який збагачує комедію дотепним народним гумором.
Тупак — другий комедійний персонаж. Комізм цього персонажа виникає з обігрування професійних рис стражника. Власне ім'я замінено прізвиськом. Образи Довбешки й Тупака надають умовній атмосфері наваррського парку несподівано англійського колориту.
С. 236. "Великий покровителю, наміснику неба..." — Блискучий приклад пародійного використання преціозної манери висловлювання.
С. 239. Метелик — прототип цього образу зустрічається в комедії Джона Лілі "Ендеміон".
С. 240. ...коняка, що танцює на базарному майдані.— Натяк на яр" марковий атракціон, що його неодноразово пригадують Шекспірові сучасники: дресированого коня Марокко.
С. 241. Купідон — у римській міфології бог кохання.
Геркулес— герой античної міфології, син Зевса та Алкмени. Відомий своєю надзвичайною силою та мужністю.
Самсон — в біблійній міфології герой, якому приписували надприродну силу й відвагу. Здійснив численні подвиги в боротьбі з філістимлянами (винищив тисячу ворогів, викрав ворота міста Гази тощо). Попав до ворожих рук унаслідок підступності філістимлянки Даліли, яка зрізала Самсонові волосся, що нібито містило в собі чарівну силу.
Якого ж кольору?..— Всіх чотирьох...— Давні меднцинські теорії (напр. Гіппократа) стверджували наявність у людському організмі чотирьох відмінних соків тіла (червона кров, жовч, чорна жовч та флегма), які визначають чотири типи темпераменту: сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний.
С. 242. Балада про короля та жебрачку — народна балада про короля Кофетуа та жебрачку Зенелофон, що її неодноразово згадує Шекспір.
.. Жакнета — жіночий відповідник образові Довбешки. Один з найбільш національних за колоритом типів у комедії Шекспіра.
С. 244. Соломон (р. н. невід.— 928 до н. є.) — цар Ізраїльсько-іудейського царства. Згідно з біблійного традицією, Соломон уславився надзвичайною мудрістю. Традиція приписує Соломонові авторство 17-ї книги Біблії ("Пісні Пісень"), темою якої є палке чуттєве кохання.
Французька принцеса.— Прототипом французької принцеси є, очевидно, Маргарита Валуа, перша дружина Генріха Наваррського. Епізод у наваррському парку, нагадує приїзд 1578 р. Маргарити Валуа до містечка Нейрак, де на самоті лише = серед своїх прибічників перебуває Генріх Наваррський. Прибуття Маргарити Валуа було відзначене бучним святкуванням.
С. 254. Невже цей неук сприймає мазь за посилку?..— Цей обмін репліками побудовано на комедійному ефекті невідповідностей: кожна фраза суперечить попередній, породжуючи нову нісенітницю.
Обігруються три різні значення слова "посилка": 1) поштове відправлення; 2) вихідне судження в логіці і 3) остання строфа вірша, призначена для звеличення адресата.
С. 255. А ось тобі компенсація! — Зразок мовної гри персонажа буфона з незрозумілим для нього виразом "високого стилю".
С. 257. Аргус — у грецькій міфології стоокий велетень, якому ревнива Гера наказала вартувати Зевсову коханку Іо, що її вона обернула на корову. Переносно — пильний сторож.
С. 260. "Іменем неба свідчу..." — Поняття "нерозумне" і "смішне" майже синонімічні в епоху Ренесансу. Нерозумним і безглуздим є все те, що не вдовольняє вимог нового напрямку думок. Тому комічну ситуацію досить часто побудовано на перекручуванні логічної послідовності думок персонажів. Освідчення закоханого дона Армадо — яскравий взірець цього художнього засобу.
...ричить немейський лев? — Згадка про перший подвиг Геракла. Немейський лев — чудовисько, переможене Гераклом. Іронічне порівняння дона Армадо з немейським левом підкреслює комізм його любовного шалу.
Монарко брат — тобто шаленець.