Повернення Тарзана - Барроуз Едгар Райс

Кілька кілометрів дорога була добра, і мандрівники швидко просувалися вперед, але невдовзі на шляху їм трапилася смуга піску, і коні грузли з кожним кроком по коліна.

Окрім Тарзана, Абдула, шейха з дочкою, з ними їхало ще четверо чоловіків із племені шейха, які супроводжували його до Сіді-Аїси. Семеро озброєних чоловіків не боялися денного нападу, і вони розраховували безпечно дістатися до Бу-Саади, доки почне смеркати.

Пориви вітру жбурляли їм в обличчя хмари піску, губи Тарзана пошерхли і потріскались. Те, що він бачив довкола, не радувало його очей: велика порожня рівнина, з маленькими голими пагорбами, на яких де-не-де росли кущики.

Далеко на півдні невиразно виднілося пасмо пустельних гір. "Який контраст з розкішними теренами моєї Африки", — подумав Тарзан.

Абдул постійно пильнував і озирався назад так само часто, як і роздивлявся, що попереду. Коли вони переїжджали пагорб, Абдул зупиняв коня на вершечку і подовгу вдивлявся назад, на пройдений відтинок шляху. Врешті його пильність принесла успіх.

— Дивіться! — вигукнув він. — За нами їде шестеро вершників.

— Напевне, ваші вчорашні друзі, пане, — зауважив Кадур бен Саден, звертаючись до Тарзана.

— Авжеж, — відповів Тарзан. — Мені було б дуже прикро, якби ви в дорозі мали через мене якісь клопоти. В дальшому селищі я зупинюсь і розпитаю цих джентльменів, а ви їдьте далі. Мені не так уже й важливо бути в БуСааді нині ввечері, а вам треба уникнути непотрібного ризику.

— Якщо ви залишитесь, то ми теж залишимося разом з вами, — сказав Кадур бен Саден. — Ми не залишимо вас, аж доки ви не будете в безпеці, в оточенні друзів, або доки ваших ворогів і слід прохолоне. І не сперечайтесь зі мною.

Тарзан лише хитнув головою. Він взагалі не був балакучий і, можливо, саме цією рисою так припав до душі Кадур бен Саденові.

Араб нікого не зневажає так, як базіку. Упродовж дня Абдул спостерігав вершників, що їхали далеко позаду.

Вони трималися на тій самій відстані. Під час коротких зупинок і привалу на обід вони не наближалися.

— Чекають темряви, — сказав Кадур бен Саден.

І морок запанував раніше, аніж вони дісталися до Бу-Саади. Абдул востаннє подивився на лиховісні, закутані в біле постаті переслідувачів, перш ніж вони зникли в темряві, і помітив, що відстань між ними й бажаною для них здобиччю швидко скорочується. Він пошепки сказав про це Тарзанові, щоб не стривожити дівчину.

— Абдул, їдьте вперед разом з усіма, — сказав Тарзан. — Це лише моя справа. Біля першого зручного місця я зупинюся і побалакаю з цими типами.

— Абдул тоді також чекатиме з вами разом, — сказав молодий араб, не слухаючи далі ані погроз, ані наказів.

— Гаразд, — сказав Тарзан врешті. — Ось тут зручна для нас місцина. На вершечку цього пагорба я бачу скелі. Ми сховаємося за ними і, щойно ці джентльмени з'являться, дамо їм про себе знати.

Вони виїхали на пагорб і злізли з коней, їхні супутники вже від'їхали і зникли з очей. Спереду мерехтіли вогники Бу-Саади. Тарзан дістав з чохла гвинтівку і витяг з кобури револьвер. Він наказав Абдулові взяти коней і залишитися разом з ними за скелею, щоби коней не зачепило під час стрілянини. Молодий араб нічого не відповів, натомість після того, як міцно прив'язав коней до низеньких кущів, він поповз назад і заліг позаду Тарзана.

Тарзан стояв просто посеред дороги, очікуючи. Чекати довелося недовго. З мороку знизу долинув кінський галоп, а ще за хвилину він вже розрізняв на суцільному чорному тлі білі плями, що погойдувалися в темряві.

— Стій, — вигукнув він. — Бо будемо стріляти!

Білі постаті враз зупинилися, і на мить запала тиша.

Відтак нарада пошепки — і таємничі вершники розсипалися довкола, мов привиди.

В пустелі знову запанувала тиша, але цього разу вона вже зловісно віщувала біду.

Абдул підвівся і став на одне коліно. Тарзан напружив свій тренований у джунглях слух і вловив звук повільної кінської ходи. Їх оточували зівсебіч — із заходу, сходу, півдня й півцочі. Потім пролунав постріл. Стріляли з того боку, в який дивився Тарзан. Куля свиснула над головою, і він вистрілив, цілячись у місце рушничного спалаху.

В ту саму мить знялася рушнична стрілянина, нападники стріляли всі разом. Тарзан і Абдул відстрілювались на спалах, але самих ворогів не бачили. Було зрозуміло, що нападники звужують коло і підступають щораз ближче.

Певне, вони переконалися, що тих, на кого вони напали, дуже мало.

Один з них під'їхав надто близько, а очі Тарзана вже звикли до нічної темноти джунглів, з якою може позмагатися лише чорнота могили. Пролунав постріл, і вершник із жалібним зойком вилетів з сідла.

— Абдуле, шанси зрівнюються, — тихо сміючись, сказав Тарзан.

Але шанси були ще далеко не рівні. Зрозуміло було, що цим двом буде непереливки під перехресним вогнем п'ятьох гвинтівок. Тарзан і Абдул відступили до скель, щоб ворог був лише попереду. Стукіт кінських копит, стрілянина обабіч свідчили, що араби також відступили, щоб повторити свій маневр. Але їх уже залишилося четверо проти двох.

На кілька хвилин все затихло, жодного звуку не долинало з навколишнього мороку. Тарзан не міг зрозуміти, що сталося. Може, араби відмовилися від бою, вважаючи, що годі втрат? А може, вони від'їхали далі, щоб улаштувати нову засідку на них з Абдулом по дорозі до Бу-Саади.

Думав він недовго. Пролунав зали. потім другий: по них били чотири гвинтівки.

Але щойно пролунав другий залп, як в тилу у нападників загриміли постріли, з боку Бу-Саади з дикими криками в бій вступила нова група.

Араби не стали з'ясовувати, хто це. Вистріливши востаннє в бік Тарзана й Абдула, вони вихором промчали повз них у бік Сіді-Аїси. До місця події під'їхали Кадур бен Саден зі своїми людьми. Старому стало легше на душі, коли він довідався, що Тарзан і Абдул лишилися неушкоджені.

Коней також не зачепило. Люди шейха знайшли двох негідників, яких поцілив Тарзан, переконалися, що обоє мертві, і кинули їх.

— Чого ви не сказали, що збираєтесь зробити засідку на цих бандитів? — ображено спитав шейх. — Якби ми зустріли їх всі разом, вони були б у наших руках.

— Тоді взагалі не варто було б зупинятись. — заперечив Тарзан. — Якби мий далі їхали до Бу-Саади, то вони б наздогнали нас у темряві й усім довелося б брати участь у бою. Ми з Абдулом відстали саме для того, щоб не втягувати в мою особисту сварку непричетних до неї людей. Хіба я міг дозволити собі, щоб через мене ваша дочка потрапила під кулі?

Кадур бен Саден знизав плечима. Йому не сподобалось, що в бою обійшлися без нього.

Цей короткий бій біля самої Бу-Саади привернув увагу солдатів. Тарзана і його товаришів зустрів загін біля самого в'їзду до міста. Офіцер зупинив їх і спитав, що спричинило стрілянину.

— Жменька грабіжників, — відповів Кадур бен Саден. — Вони напали на двох наших, що відстали, але коли ми вернулися, нападників слід прохолов. Двоє з них убито. Мої люди неушкоджені.

Офіцера це пояснення, напевне, влаштувало, він записав імена мандрівників і вирушив зі своїми солдатами до місця сутички, щоб забрати вбитих і, якщо вдасться, розпізнати їх.

Двома днями пізніше Кадур бен Саден зі своєю донькою та почтом виїхали додому, на південь, у далеку дику пустелю. Шейх дуже просив Тарзана поїхати разом з ними, а дівчина просто благала його про це. Але Тарзан, зважаючи на останні події, зрозумів, що його обов'язки стають дедалі важливіші, і гнав від себе думку про те, щоб поїхати кудись хоч і ненадовго. Проте обіцяв шейхові, що провідає його, як тільки випаде нагода. Довелося шейхові та його дочці з ним погодитися.

Два останні дні Тарзан увесь час був у товаристві Кадур бен Садена та його доньки. Його дуже зацікавила ця раса, войовнича, сильна, свідома себе, і він користався нагодою, щоб познайомитися з місцевими звичаями. Навіть почав учити арабську мову під керівництвом милої темноокої дівчини. Йому було шкода розлучатися, коли настав час, з друзями арабами,! він провів їх до ущелини. Коли вони від'їхали, Тарзан ще довго дивився їм услід, не злізаючи з коня, поки вони зникли з очей.

Ось такі люди йому до серця. Їхнє напружене дике життя, сповнене труднощів і небезпек, подобалось Тарзанові. Ось де б він почував себе вільно, навіть краще, ніж в джунглях.

У нього було б товариство справжніх людей, яких він міг би шанувати й поважати, і, перебуваючи серед людей, він водночас жив би одним життям з дикою природою, яку так любив. Він почав думати про те, щоб після закінчення свого завдання звільнитися з посади й поселитися в Африці разом з племенем Кадур бен Садена.

Тарзан повернув коня і повільно поїхав назад до БуСаади.

Готель "Мала Сахара", де він зупинився, у тій частині, що виходила на вулицю, мав бар, дві їдальні і кухню.

Обидві їдальні сполучалися з баром, одна з їдалень була виключно для офіцерів гарнізону. З бару можна було зазирнути до будь-якої з їдалень. Тарзан пішов до бару.

Ранок ще тільки починався — Кадур бен Саден вирушив у свою далеку дорогу вдосвіта, і Тарзан застав у барі відвідувачів за сніданком.

Кинувши байдужий погляд на офіцерську залу, Тарзан раптом помітив там щось варте уваги. У їдальні сидів поручник Жернуа. Якраз тоді, коли Тарзан позирнув на нього, до Жернуа наблизився араб у білому, нахилився і прошепотів офіцерові на вухо кілька слів. Потім через інші двері вийшов з готелю.

В цьому начебто не було нічого дивного, але коли араб схилився до офіцера, поли його бурнуса розійшлися і Тарзан помітив, що в чоловіка ліва рука підв'язана.

9

НУМА ЕЛЬ-АДРЕА

У день від'їзду Кадура бен Садена на південь диліжанс з півночі привіз Тарзанові листа від Д'Арно, якого переслали до Сіді-бель-Абеса. Він роз'ятрив стару рану, яку Тарзанові так хотілося забути. Одначе він не пошкодував, що Д'Арно написав його, бо принаймні одна з тем, яку той заторкнув у листі, і далі цікавила Тарзана. Ось цей лист.

"Любий Жане.

Відтоді, як я писав вам востаннє, я вже встиг побувати в справах у Лондоні. Був там лише три дні. В перший день цілком випадково зустрів на Генрієта-стріт одного вашого давнього знайомого, вам нізащо не вгадати кого. Це був Самуель Т. Філандер власною персоною. Присягаю, що це правда, тому що звідси бачу ваш недовірливий погляд.

І це ще не все. Він наполіг на тому, щоб я пішов з ним до готелю, і там я зустрів інших — професора Архімеда К.