Розбійники - Шиллер Фрідріх
А ось і знов! Отаман!
За сценою співають: Не доведеться нюренбержцям На гак повісить нас.
Da capo! 1
Швейцер, Роллер (за сценою). Ого-го-го! Ого-го-го!
Рацман. Роллер! Роллер! Бодай чорти мене вхопили!
Ш вейцер, Роллер (за сценою). Рацман! Шварц! Шпігельберг! Рацман!
Рацман. Роллер! Швейцер! Грім і блискавка! (Біжить їм назустріч.)
Розбійник Моор, верхи. Швейцер, Роллер, Грімм, Шуфтерле і юрба розбійників входять у бруді і поросі.
Розбійник Моор (зіскакує з коня). Свобода! Свобода! Ти на суші, Роллер! Відведи мого вороного, Швейцер, і помий його вином... (Кидається на землю.) Ну й напарились!
Рацман (до Роллера). Клянуся горном Плутона2! Чи не воскрес ти після колесування?
Ш в а р ц. Ти дух його? Чи я дурнем став, чи це справді ти?
Роллер (задиханий). Це я. Живий. Здоровий. Як ти гадаєш, звідки я з'явився?
Ш в а р ц. А відьма тебе знає! Адже кат над тобою вже й палку зламав.
Роллер. Так воно й було, і навіть більше того. Я прийшов прямісінько з шибениці. Дай мені раніше віддихатись. Швейцер тобі все розкаже. Дайте мені склянку горілки!.. І ти знов тут, Моріце? А я вже гадав побачитись з тобою в зовсім іншому місці... Дайте ж мені склянку горілки! У мене всі кості пере^ биті.— О мій отамане! Де мій отаман?
Ш в а р ц. Зараз, зараз! Та говори ж, розказуй! Як ти втік звідти? Як ти знову з нами? Аж голова обертом іде. То прямо з шибениці, кажеш ти?
Роллер (випиває цілу пляшку горілки). А! От славно, от припікає! Кажу вам, прямісінько з шибениці. Чого ви стоїте, роти пороззявляли? Ви й уявити собі не можете — я був уже за три кроки до клятої драбини, по якій мав піднятися на лоно Авраамове,— так близько, так близько,— я вже був з усіма тельбухами запроданий в анатомку, і ти міг сторгувати моє життя за понюх табаку. Отаманові завдячую я повітрям, свободою й життям.
Швейцер. Оце була штука, варто послухати. Всього за день до того пронюхали ми через наших шпигунів, що Роллерові
1 Спочатку (італ.).
2 Плутон, за старогрецькою міфологією,— бог підземного світу.
непереливки і коли небо вчасно не оступиться, то завтра вдень,— отже, це було б сьогодні,— він піде в путь, уготовану всякій плоті... "Уставайте,— каже отаман.— Чого не зробиш для друга? Врятуємо його чи ні, але принаймні запалимо йому такий похоронний факел, який ще жодному королеві не світив,— факел, від якого задимують і обвугляться їхні спини". Вся ватага звелася на ноги. Виряджаємо до нього посланця, і він усе сповіщає Роллеру в записці, яку кинув йому в юшку. Роллер. Я вже не мав надії на успіх.
Швейцер. Ми переждали час, поки вулиці спустіють. Ціле місто ринуло на це видовище, вершники і пішоходи мішма з повозами, гомін і співи псалмів далеко лунали навкруги. "А тепер,— каже отаман,— паліть, паліть!" Хлопці кинулись, мов стріли, підпалили місто зразу з тридцяти трьох кінців, кинули запалені ґноти під порохові башти, в церкви і комори... Morbleu! 1 Не минуло й чверті години, як північно-східний вітер, що теж, очевидно, має зуб проти цього міста, чудово допоміг нам і роздув полум'я аж до найвищого гребеня дахів. А ми тим часом з вулиці на вулицю, як фурії,— "Пожар!.. Пожар!.." По всьому місту — крик, лемент, галас, дзвонять на сполох, летить у повітря порохова башта, наче земля розкололася навпіл, і небо лопнуло, і пекло провалилось на десять тисяч сажнів глибше.
Роллер. Тут і мій конвой озирнувся: місто гинуло, як Содом і Гомора2, увесь обрій був у полум'ї й сірчаному диму, в сорока горах навколо лунав цей пекельний жарт, панічний жах повалив усіх на землю... Тут я користаюся з хвилини і — раз! — став вільний, як вітер! А кінець же був зовсім близько... Вартові закам'яніли, мов Лотова дружина 3, і дивляться назад, а я рвонувся крізь натовп і — навтікача! Відбігши кроків із шістдесят, зриваю з себе одяг, кидаюсь у річку, пливу попід водою" поки, на мою думку, не зник їм з очей. Мій отаман уже напоготові з кіньми й одягом — я врятований! Моор! Моор! Коли б ти швидше в таку ж халепу вскочив, щоб я міг тим же віддячити тобі!
Рацман. Дике бажання, за яке тебе варто повісити. Але від цього жарту можна було із сміху луснути.
Роллер. Це була поміч — і в якій біді! Вам її не оцінити; Для цього треба — з мотузком на шиї — живцем до могили, як я, помарширувати. А ці пекельні готування, ці диявольські церемонії, причому, з кожним кроком тремтячих з перестраху ніг*
1 Чорт забирай (франц.). ^
2 Содом і Г о м о р р а, за біблійним переказом, були спалені вогняним дощем з неба за нечестиве життя їх мешканців.
3 Лотова дружина, за біблійним переказом, тікаючи з Содома* оглянулась, незважаючи на заборону, на палаюче місто, за що була обернена в соляний стовп.
клята машинерія, на якій я мав оселитися, ставала все ближче, зростаючи передо мною в страшному сяйві вранішнього сонця. А ці, готові кинутись на тебе, шкуродери, а ця мерзенна музика,— вона й досі ще гримить мені у вухах,— і каркання голодного вороння, що купами обсіло мого напівзогнилого попередника* і все... все... і поверх усього ще передчуття раювання, яке розцвітало передо мною.— Брате, брате! І раптом — поклик до свободи! Це був такий вибух, неначе в небесній бочці обруч лопнув.— Слухайте, каналії! Запевняю вас, якщо із розжареної печі скочити в льодову воду, то різницю не відчуєш сильніше, ніж я відчув, опинившись на тому березі.
Шпігельберг (сміється). Бідолашний!.. Ну, тепер усе це минуло. (П'є до нього.) З щасливим воскресінням!
Роллер (кидає склянку). Ні, клянусь усіма скарбами Маммони Ч Я не хотів би переживати це вдруге. Смерть — щось більше за стрибок арлекіна2, а страх смерті гірший за саму смерть.
Ш пігельберг. А висаджена в повітря порохова башта,— тепер ти розумієш, Рацман? Ось чому так довго в повітрі сіркою смерділо, неначе весь гардероб Молоха3 провітрювали під небесним склепінням... Це був, отамане, геніальний жарт! Я заздрю-тобі.
Швейцер. Якщо для цілого міста було розвагою дивитисьг як мого товариша добивають, немов зацькованого вепра, то чого ж нам, кат його бери, мучитись сумлінням, що ми з любові до товариша пожертвували містом? До того ж, наші хлопці мали там нагоду добре поживитись за рахунок державної скарбниці... Скажіть-но, що ви там поцупили?
Один з ватаги. Під час загальної метушні я пробрався в церкву святого Стефана і споров бахрому з напрестольного покрова! Господь бог, сказав я собі, багатий і без того і може напрясти собі золотих ниток з простого мотуззя.
Швейцер. І добре зробив,— навіщо цей мотлох у церкві? Зносять його творцеві, який сміється з цього дрантя, а його створіння хай голодують! А ти, Шпанглер, куди ти закинув свій невід?
Другий розбійник. Я і Бюгель обчистили крамницю і притягли сувоїв краму чоловік на п'ятдесят.
Третій. А я потяг два золоті годинники та дюжину срібних ложок на додачу.
Ш в е й ц ер. Гаразд, гаразд! А ми їм таке влаштували, що*
* Ма ммона — бог багатства й наживи у стародавніх єірійців та євреїв.
2 Арлекін — комічний персонаж італійської народної комедії. 8 Молох — бог сонця, вогню й війни у стародавніх фінікіян, в жертву якому приносили людей. Тут Шіллер має на увазі одне а ілден диявола.
їм два тижні гасити доведеться. Якщо вони схочуть зупинити вогонь, то їм доведеться залити водою ціле місто... Ти не знаєш, Шуфтерле, скільки загинуло?
Шуфтерле. Кажуть, вісімдесят три. Сама лише порохова башта роздушила чоловік шістдесят.
Розбійник Моор (дуже серйозно). Роллер, за тебе дорого заплачено.
Шуфтерле. Ото біда! Якби ж то хоч були чоловіки, а то немовлята, що золотять свої пелюшки, дрімливі бабуні, що відганяли від них комарів, геть висохлі старигані, що їм і до дверей не дійти, пацієнти, що скиглили за лікарем, який тим часом поважно чимчикував у загальній метушні... Все, що могло рухатись, вибігло подивитись на комедію, і тільки покидьки міста залишились стерегти свої оселі.
Розбійник Моор. Бідні створіння! Хворі, кажеш ти, старі і діти?..
Шуфтерле. Так, чорт би їх забрав! До того ще й породіллі, і вагітні жінки, що боялися скинути перед шибеницею, і молоді жінки, що старались не дивитися на цю шкуродерню, щоб не відпечатати шибениці на спині своєї дитини ще в материнській утробі... Бідні поети, в яких не було в що взутися, бо єдину свою пару черевиків вони віддали лагодити, і багато всякої іншої погані; та не варто про неї й говорити. Проходжу я повз одну халупу, коли чую з неї якийсь писк,— заглядаю туди, і що ж я там бачу при світлі полум'я? Немовля, таке свіже й здорове, лежить на підлозі під столом, а стіл уже займається. "Бідне звірятко,— сказав я.—Ти тут замерзнеш!" — і кинув тіого в полум'я.
Моор. Справді, Шуфтерле?.. То нехай же це полум'я горить у тебе в грудях, поки сама вічність не посивіє! Геть, недолюдку, щоб я більше не бачив тебе у своїй ватазі!... Ви ремствуєте? Міркуєте? Хто сміє міркувати, коли я наказую?.. Геть його звідси, кажу я... Є ще й інші поміж вас, що визріли для мого гніву. Я знаю тебе, Шпігельберг. Незабаром я з'явлюсь серед вас і влаштую вам страшливу перевірку.
Усі виходять у трепеті.
Моор (сам, швидко ходить вперед і назад). Не слухай їх, Меснику небесний! Хіба я винен у цьому? Хіба винен ти, коли послані від тебе моровиці, голод і потопи гублять праведного разом з неправедним? Хто заборонить полум'ю, якому належить винищити гнізда шершнів, бушувати і на благословенних жнивах? Але вбивство дітей! Убивство жінок! Убивство хворих! Як гнітять мене ці злочини! Вони отруїли кращі мої діла!.. І от перед очима неба стоїть червоний від сорому, осміяний хлопчик,— він посмів гратися Юпітеровою палицею і подолав пігмеїв, тоді як повинен був титанів розтрощити... Іди, йди геть! Не тобі правувати караючим мечем Всевишнього судді*—Ти впав у першій же сутичці... Віднині я зрікаюсь зухвалого задуму,— піду сховаюсь в якій-небудь ущелині підземній, дё світло дня назавжди відступить перед моєю ганьбою. (Хоче тікати.)
Кілька розбійників (квапливо вбігаючи). Стережись, отамане! Тут щось не гаразд! Богемська кіннота цілими ескадронами гарцює по лісі. Якась пекельна ябеда виказала нас.
Нова група розбійників. Отамане, отамане! Вони напали на наш слід, кілька тисяч чоловік оточили звідусіль лісову гущавину.
Ще кілька розбійників. Біда, біда, біда! Нас впіймано, нас колесують, нас четвертують! Кілька тисяч гусарів, драгунів та єгерів скачуть навколо височини і займають усі проходи.
Моор ВИХОДИТЬ.
Швейцер, Грімм, Роллер, Шварц, Шуфтерле, Шпігельберг, Рацман.
