Байки життя - Биков Василь

Триптих

1.СТРАХ

Найбільш шанованою святинею в тій країні з часів незапам'ятної давнини був невеличкий, прикрашений барвистим розписом та інкрустацією керамічний горщичок, у якому зберігався Страх.

Страху того із простих смертних не бачив ніхто. Вдень та вночі його охороняли п'ятеро священиків і п'ятеро вояків, і всі знали про його незвичайну страховиту силу. Саме з цієї причини людей того краю і називали страховитами. Колись за цей керамічний горщичок бились у двобої головний жрець племені й головний його воїн. Звісно, що переміг жрець, бо він уже володів страхом, а його супротивник — тільки мечем. Але меч — слабкий засіб проти всемогутнього Страху.

Ім'я головного жерця, який узяв на себе всю владу в країні, було Галабурдахам. Після своєї перемоги він іще більше ніж раніше почав зміцнювати культ Страху. За його наказом у самому центрі головного поселення збудували мармуровий палац — для нього самого й для Страху. Було створено спеціальну сотню з вояків, жерців і таємних співробітників, які дбали про безпеку Страху й Володаря водночас.

Між владою і підданими на той час запанували мир і злагода, ніхто не наважувався виступити проти Галабурдахама. Ніхто не міг про це навіть подумати — такою великою була переконлива сила Страху. Коли траплялися якісь заворушення у провінціях, наприклад, недостатньо збирали там податків, тоді туди скеровувалась озброєна команда, звичайно ж, у супроводі всемогутнього Страху, і податків збирали навіть більше, ніж було потрібно. Якось виник був прикордонний конфлікт із сусідньою державою, і розпочались переговори, які тривали чотирнадцять тижнів поспіль. Та все безрезультатно. Тоді Володар Галабурдахам надіслав туди свого силового міністра за Страхом на візочку. Переговори швидко закінчилися — швидко й успішно для страховитів.

Керівники країни на чолі з Галабурдахам ом вирішили збудувати для Страху ще більший, надзвичайний архітектурний ансамбль поряд зі старим, який тепер увесь займав Володар. У день перенесення Страху до нової шикарної будівлі дали салют зі 101 гармати. Той день був названий Днем Державного Страху і став головним офіційним святом країни.

З плином часу сама собою склалася хитромудра державна ідеологія, котра базувалася на доктрині Страху. Всі явища і вчинки сприймалися й оцінювались тепер згідно зі стародавніми законами Страху. У філософії запанував напрям страхології, який невдовзі поступився місцем страхофілії. Ідеальним громадянином ставав заляканий громадянин, що всього боявся. Саме такий образ запанував у теологічній літературі й у мистецтві графіті. Релігія страхолюдства зробилася надзвичайно популярною поміж вірними й займалася розвитком їх у дусі безмежного, богоданного Страху. Було збудовано безліч храмів, капличок і навіть упорядкованих на мальовничому лоні природи літніх молілень-скитів із саунами. Ці останні з названих заклади були дуже популярними поміж вірних усіх верств, а особливо — між ієрархами. Казали, це тому, що найповніше відповідали вимогам ідеї Страху.

Поміж тим державне життя тривало; один за одним проминули роки владарювання династії Галабурдахама. Так само пролетіли династії Парастурфуджина І, II і III. Парастурфуджин IV перейменував себе на Страхолюда Першого, так було природніше, а країну нарік Страхолюдією. І слушно зробив, бо за багато років існування під егідою страху люди майже втратили свої попередні антропологічні риси й набули зовсім нових. По-перше, у країні вже давно ніхто не сміявся, навіть перестали усміхатися; веселість сприймалась як блюзнірство. Найпривабливішим виразом дівочого обличчя став вираз переляку. Старші ж люди за своє довге життя виховали на своїх обличчях такий жахливий вираз, що він аж викликав дрижаки. Саме цього й вимагалося. Найкращих у цьому ділі всіляко винагороджували й шанували. Виникло й успішно розвивалося музичне й пісенне мистецтво у стилі страх-модерн — коли від музики зі співом у слухачів підіймалось дибки волосся на головах. Це дуже подобалося владі й ветеранам-довгожителям.

Наука також не стояла на місці, плідно розвиваючись під впливом животворних страхолюдних ідей. Писалися монографії про сакральну структуру Страху, його метафізичну сутність. Учені вперто досліджували таємничий вплив славетного горщичка на стан атмосфери і стратосфери, зв'язок його невидимого випромінювання з періодичністю виникнення плям на Сонці. Аграрії дуже точно встановили, як благотворно впливає Страх на вегетацію рослин, особливо таких, як кукурудза й картопля. Політологи вивели залежність політики Володаря від сакрального впливу Страху. Було переконливо доведено, що всі переможні акції у внутрішній та зовнішній політиці тісно пов'язані з інфернальним випромінюванням Страху. Однак весь секрет полягав у тому, що зміст цієї інформації був доступний тільки Володареві, у якого був спеціально для цього маленький чорний саквояжик. У країні набули широкого розвитку різноманітні науки: парапсихологія, кабалістика, а особливо — астрологія. Саме вона першою вивчила астральну природу Страху й почала робити найдетальніші прогнози в усіх без винятку сферах життя. Прогнози ці завжди були сприятливими для країни й особливо для її Володаря, якому було напророковано володарювати сорок сороків літ. Володар був дуже задоволений і призначив Астролога президентом Академії паранаук, яка того року була заснована. Першою працею Академії стала розробка нової конституції — Конституції Великого Страху, яку й було прийнято 996 року.

Але для того, щоб відчуття страху перемогло у масах остаточно, потрібно було викорінити протилежне почуття. Тож був прийнятий новий карний кодекс зі статтями про відповідальність громадян за ненормативну поведінку — сміх, усмішки, безпідставні жарти. А також за ганебні прояви сміливості, відваги. За відвагу при захисті товариша від диких звірів давали три роки тюрми, від жінки — п'ять років. Але особливо сувора кара призначалась тим, хто наважувався боронити кого б то не було від замаху влади. Такі підлягали пожиттєвому позбавленню волі. А за образу Його Величності Страху, звісно ж, присуджувалася смертна кара.

Воно, звичайно, не все йшло гладко, часом у великій країні виникали народні збурення, непослух і навіть єресь. А в середині сторіччя ледь не стався розкол. Це було, коли певна частина жерців-священиків раптом запропонувала поширити ідею страху на стосунки з домашніми тваринами. Щоб щенят, ягнят, лошат виховувати жорсткими способами кари й обмежень, в атмосфері животворного страху. Але невдовзі з'ясувалося, що у такій атмосфері кози, віслюки й собаки або здихають, або втікають до темного лісу, де їх важко потім знайти. Мабуть, і справді тварини — не люди, їх важко перевиховати страхом. Окремі господарі й великі ферми страждали від цього, терпіли збитки, деякі провінції навіть охопив голод. Це вимагало від верховної влади радикальних заходів. До провінції Страх-Пут виїхав володар Страхолюд XII з великим військовим підрозділом. Він також узяв із собою Страх. Страх везли на пишно прикрашеній колісниці, в яку було запряжено 12 чорних коней під золотими накидками. І після того, як бунтівників оточило військо, і перед них винесли Страх, й вони капітулювали. Страхолюд ХІІ повернувся до столиці переможцем і був урочисто зустрінутий вдячним народом. Звісно, громадяни шанували свого Володаря, його розум і силу, але й розуміли, що своєю перемогою він передусім повинен завдячувати Страхові.

Іще одну велику перемогу було здобуто державою в її задавненому конфлікті з сусідами — дурними сміховитами, релігією яких були веселощі. Страхолюди нарешті швидко завоювали ту невелику, слабко організовану країну. Та невдовзі було помічено, що переможені не надто тим переймаються, бо живуть набагато краще за переможців. І грошей у них більше, і хліба, і домашніх тварин. Вони навіть п'ють вино, що було вже зовсім незрозуміло. І ніхто в них нікого не примушує з дитинства напускати на обличчя переляканий вираз, кожен сміється, скільки заманеться. Навіть має право голосно реготатися.

Не завжди в житті все складається так, як хочеться навіть Володареві. Якби Страхолюд XII знав про це, він би не завойовував тієї безладної країни. Сталося так, що аморальні ідеї переможених сміховитів почали потрохи потрапляти й до країни страхолюдів — спершу через військові, а пізніше — через торгівельні зв'язки. їх підхопила найбільш морально нестійка частина суспільства — недостатньо вихована у страхові молодь. Раптом декотрим із молодих сподобалися веселі пісні сусідів, і вони навіть почали їх співати. А потім в ужиток увійшли вино й тютюн, що взагалі було жахливо. І хоча на боротьбу з цими вадами було скеровано всі державні сили — від війська й до громадських помічників — сексотів, стукачів і топтунів — користі було мало. Незважаючи на суди, затримання, арешти й судові вироки, ці жахливі порушення правовірної суспільної моралі й етики не припинялися. Потрібно було іще вище піднести роль Страху, його животворних ідей. Наблизити їх до народу.

Тоді Володар країни за короткий термін вибудував посеред столиці величезний, у 50 сажнів заввишки архітектурний ансамбль, який угорі завершувався мармуровим портиком із розміщеним у ньому позолоченим горщичком Страху. У погожий сонячний день його відблиск можна було побачити далеко за межами Страхолюдії. Було встановлено сотню премій музикантам, художникам і письменникам, які, не шкодуючи творчих сил, взялися втілювати у своїх шедеврах золотий образ Страху. Вже за півроку рівно сотню творців було нагороджено преміями, а їхні мармурові бюсти виставлено вздовж алеї у столичному міському паркові культури і страхолюдства. Кордон зі сміховитами зміцнили сталевою завісою дванадцять метрів заввишки. Перетинати той кордон мали право лише особливо сміхостійкі люди, яким перед поїздкою ще й робилися ін'єкції сироватки суму. І тим не менш, підривна ідеологія та її матеріальна культура широко проникали до країни суму і страху. Через недогляд цензорів у друку з'явилися публікації одного економіста про те, що нібито веселий працівник продуктивніший за сумного — подібної єресі в країні не траплялося вже майже два сторіччя. Автора публікації, звичайно ж, вислали за кордон, де його невдовзі вбили його ж власні однодумці.