Похорони Мами Ґранде - Маркес Габріель Гарсіа
Переклад Віктора Часника
Послухайте, маловіри всіх мастей, достеменну історію Мами Гранде, абсолютної правительці королівства Макондо, яка була при владі рівно дев'яносто дві роки і віддала богу душу на останній вівторок минулого вересня. Послухайте історію Великої Мами, на похорони якої завітав з Ватикану сам Верховний Понтифік.
Тепер, коли її вірнопіддані, вражені до самого нутра, прийшли нарешті в себе; тепер, коли дударі з Сан-Хасінто, контрабандисти з Гуахіра, збирачі рису з Сину, повії з Гуакаамайяля, чаклуни з Сіерпе і збирачі бананів з Аракатаки схаменулися і натягнули москітні сітки в надії відіспатися після стількох безсонних ночей; тепер, коли відновили душевну рівновагу і взялися за державні справи всі, кому належить — президент Республіки, та й ті, кому трапилася нагода представляти земну владу і сили небесні на самих пишних похоронах в історії людства; тепер, коли душа і тіло Верховного Понтифіка піднеслися на небо, а по вулицях Макондо не пройти ні проїхати, — де там! — коли гори консервних банок, порожніх пляшок, недопалків, обгризених кісток і підсохлих купок, залишених всюди збіговиськом людей, які прибули на поховання — саме час приставити до воріт лавочку і, поки не нагрянули ті, хто пише історію, з почуттям та до ладу розповісти про події, що розбурхали всю країну.
Чотирнадцять тижнів тому, після довгої низки болісних ночей з п'явками, гірчичниками і припарками Мама Гранде, зломлена передсмертною гарячкою, розпорядилася перенести себе в улюблене плетене крісло — гойдалку, бо захотіла нарешті обнародувати останню волю. Сім надумала вона завершити земні свої діяння.
Ще на зорі порозумілася вона по всіх справах, що стосуються її душі, з падре Антоніо Ісабель і слідом за тим взялася обговорити справи, що стосуються її скринь, з прямими спадкоємцями — дев'ятьма племінниками і племінницями, що невідлучно стирчали біля її ліжка. Поблизу знаходився і бурмотів щось незрозуміле падре Антоніо Ісабель, якому було років сто без малого. Десять рослих чоловіків заздалегідь внесли старезного священника на другий поверх прямо в спальню Мами Гранде і порішили залишити його там, щоб не тягатися з ним туди-сюди в останні хвилини.
Старший племінник Никанор — здоровенний і похмурий чолов'яга в чоботях зі шпорами, в хакі, з довгоствольним револьвером тридцять восьмого калібру під сорочкою — відправився за нотаріусом. Більше двох тижнів ціпенів в напруженому очікуванні двоповерховий панський маєток, пропахлий медовою патокою і материнкою, де в напівтемних покоях тіснилися рундуки, скрині і всякий непотріб чотирьох поколінь, чиї кістки давно зітліли. У довгому коридорі з гаками по стінах, де ще недавно висіли свинячі туші і в загуслій задусі серпневих неділь сльозились кров'ю убиті олені, тепер на мішках з сіллю і робочому інструменті спали покотом втомлені пеони, готові по першому знаку сідлати коней і нести сумну звістку в усі боку безмежного Макондо.
У залі зібралася вся рідня Мами Гранде. Жінки, землисто-бліді від нічного неспання, недокрівні по поганої спадковості, були, як завжди, в жалобі, в одвічній, безпросвітній жалобі, бо в клані їх володарки небіжчики не переводилися.
Велика Мама з матріархальною непохитністю обнесла своє родове ім'я і свої багатства неприступною стіною, і, не виходячи за її межі, кузени одружилися на рідних тітках, дядьки на племінницях, брати на кузинах, щоб сформувати такий хитромудрий інцестуальний клубок спорідненості, що саме продовження роду стало порочним колом. Лише Магдалені, наймолодшій з племінниць, вдалося подолати огорожу. Вона благала падре Антоніо вигнати з неї нечисту силу, що насилає нічні кошмари, обстриглася наголо і відреклася від земних радощів і всілякої суєти в одному з новіціїв Апостольської префектури.
Однак племінники, — гідні мужі! — старанно користувалися правом першої ночі, де трапиться — в селищі, на хуторі, під кущем при дорозі, і наплодили за межами законних сімей цілу прірву незаконнонароджених нащадків, які жили серед челяді Мами Гранде, користуючись її заступництвом.
Близькість смерті розбурхувала людей. Голос вмираючої старої, яка звикла до пошани і покори, був не голосніше приглушених басів органчика в закритій кімнаті, але він докотився до найдальших куточків Макондо. Жодна людина не залишилась байдужою до цієї смерті. Ціле століття Велика Мама була як би центром тяжіння всього Макондо, точно так же, як два століття до неї — її брати, її батьки та батьки її батьків.
Саме королівство Макондо розрослося навколо їх великого роду. Ніхто до ладу не знав ні про походження, ні про реальну вартість її майна, ні про розміри її володінь, бо всі давно вже звикли до того, що Великій Мамі підвладні всі води проточні і стоячі, дощі, що пролилися і проллються, всі дороги і стежки, кожен телеграфний стовп, кожен високосний рік, кожна посуха і по праву спадкування — всі землі і все живе. Коли Мама Гранде випливала на балкон подихати вечірнім повітрям і обрушувала на стару гойдалку всю невблаганну тяжкість свого розбухлого донезмоги тіла і своєї величі, то здавалася воістину найбагатшою і могутньою володаркою в світі.
Нікому з її вірнопідданих не спадало на думку, що вона смертна, як і всі люди. Нікому, крім близьких родичів і її самої в години, коли їй докучав провидінськими настановами старець Антоніо Ісабель. І все ж Мамі Гранде вірилося, що вона проживе більше ста років, як її бабця по материнській лінії, яка в 1875 році, окопавшись на власній кухні, дала рішучу відсіч солдатам Ауреліано Буендіа. Лише в квітні нинішнього року Велика Мама зрозуміла, що Бог не буде до неї милостивий і не дасть їй особисто у відкритому бою винищити всю банду федералістських масонів.
Коли Велика Мама остаточно злягла в ліжко, домашній лікар тиждень поспіль ставив їй гірчичники і наказав не знімати вовняних шкарпеток. Цей лікар, який перейшов до неї у спадок, був увінчаний дипломом в Монпельє і відкидав науковий прогрес по філософським переконанням. Велика Мама наділила його необмеженими повноваженнями, вигнавши з Макондо всіх, хто займався лікуванням. Був час, коли ескулап, який не знав суперників, об'їжджав верхи на коні весь край, щоб заглянути до найважчих хворих на кінець їхнього життя. Природа по щедроті своєї зробила дипломованого доктора батьком багатьох незаконнонароджених дітей, але одного разу в човні його раптом скував жорстокий артрит, і з тих пір лікування жителів Макондо йшло позаочі, за допомогою записочок, рад і припущень.
Тільки за покликом Мами Гранде доктор прошкандибав, спираючись на дві палиці, через площу і з'явився в піжамі прямо до неї в спальню.
Лише на восьмий день, зрозумівши, що його благодійниця помирає, він наказав принести скриньку, де зберігалися пляшечки і баночки з етикетками на латині, і три тижні поспіль дошкуляв вмираючу марними мікстурами, свічками і припарками, згідно з допотопними правилами. Не забув він про п'явки на поперек, а до самих болючих місць прикладав печених жаб. І все ж настав той світанковий час, коли дипломованого доктора взяв сумнів: чи то кликати цирульника, щоб пустити кров Великій Мамі, то чи падре Антоніо Ісабель, щоб очистити її душу перед переходом в інший світ. Ось тоді племінник її, Никанор, спорядив за священиком десять дужих молодців з прислуги, які і доставили підстаркуватого служителя церкви в спальню Мами Гранде — притягли його на скрипучому плетеному кріслі — гойдалці під балдахіном з линялого шовку.
Дзвін дзвіночка, що випереджав падре Антоніо, який поспішав з дарами до вмираючої, вразив тишу вересневого світанку і став першим віщим знаком для жителів Макондо. Зі сходом сонця майданчик перед будинком Великої Мами вже був схожий на яскравий сільський ярмарок.
Багатьом згадалися давні часи, пригадалося, який веселий ярмарок, яке гуляння влаштувала Велика Мама на своє сімдесятиріччя. Простому люду викочували на площу величезні обплетені бутлі з вином, тут же різали худобу, а на високому помості три доби поспіль наярював без продиху оркестр. Під рідкою тінню мигдалю, де на перший тиждень нинішнього століття стояв табір полковника Ауреліано Буендіа, йшла жвава торгівля хмільним массато, кров'яною ковбасою, пиріжками, пампушками, листковими булочками, маїсовими коржами, кокосовими горіхами. Люди юрмилися біля столів з лотереєю, біля загонів, де йшли півнячі бої; у всій цій штовханині, в вирі розбурханої юрби хвацьке збували скапулярії (нашийні іконки) і медальки із зображенням Великої Мами.
Зазвичай всі святкування у Макондо починалися за дві доби до терміну і після сімейного балу в панському маєтку влаштовувався пишний феєрверк. Вибрані гості і члени сім'ї, яким старанно прислуговували їх незаконнонароджені нащадки, весело танцювали під звуки модної музики, яку з хрипом викидала стара піанола.
Велика Мама, обкладена подушками в наволочках найтоншого полотна, сиділа в кріслі, і все підкорялось найменшому руху її правої руки з блискучими кільцями на всіх п'яти пальцях. У той день, часом в змові з закоханими, а частіше з раптового натхнення Велика Мама оголошувала про майбутні весілля на весь рік. В самому кінці гучного свята вона виходила на балкон, прикрашений гірляндами і китайськими ліхтариками, і кидала в натовп жменю монет.
Ці славні традиції давно відійшли в область переказів, почасти через хронічну жалобу, а більше через політичні заворушення, які потрясали Макондо.
Нові покоління лише з чуток знали про її колишню розкіш, їм не випало побачити Маму Гранде на святковій месі, де її обов'язково обмахував віялом хтось із представників цивільної влади, і тільки їй одній, коли підносили Святі Дари, дозволялося не схилялися колін, щоб не м'явся поділ її сукні в голландських мереживах і накрохмалені нижні спідниці. У пам'яті людей похилого віку примарним баченням юності закарбувалися ті двісті метрів килимової доріжки, що простяглася від старовинного особняка до Головного вівтаря, ті двісті метрів, по яких двадцятидвохрічна Марія дель Росаріо Кастаньеда і-Монтеро поверталася з похорону свого високоповажного батька в силі нового і ясновельможного титулу Мами Гранде. Це видовище, гідне середньовіччя, належало тепер не тільки історії її роду, а й історії всієї нації.
Посередником Великої Мами у всіх її найвищих справах був старший племінник Никанор.
