Артеміс Фаул: Місія в Арктику - Колфер Йон

Переклад Олександра Мокровольського

Присвячується Бетті

Артеміс Фаул: ПСИХОЛОГІЧНИЙ НАЧЕРК

Витяг із опису його підліткових років

Уже в тринадцять років об'єкт нашого дослідження, себто Артеміс Фаул, демонстрував ознаки такого високого інтелекту, якого не траплялося поміж людей від часів Вольфґанґа Амадея Моцарта. В онлайновому турнірі з шахів Артеміс легко взяв гору над чемпіоном Європи Еваном Кашоґі, запатентував понад двадцять сім винаходів і здобув перемогу в конкурсі на найкращий архітектурний проект нового оперного театру в Дубліні. Й це далеко не все. Бо ще він створив таку комп'ютерну програму, за допомогою якої перевів кілька мільйонів доларів з рахунків одного швейцарського банку на свій власний рахунок, підробив добрий десяток імпресіоністських полотен і видурив у Чарівного Народу чималу кількість золота.

Але тут постає цілком закономірне запитання: звідки все це? Що саме штовхнуло Артеміса на злочинні витівки? Відповідь слід шукати в долі, що спіткала його батька.

Артеміс Фаул-старший очолював справжню злочинну імперію, що простиралася від дублінських доків до токійських завулків, але останнім часом він заповзявся утвердитись як законослухняний підприємець. Тож він купив собі вантажний корабель, повантажив на нього 250 000 барил кока-коли й узяв курс на Мурманськ, порт на півночі Росії. Оборудка, яку він уклав, обіцяла чималі прибутки, й не на одне десятиріччя.

Однак, йому на лихо, російська мафія не зраділа появі такого конкурента. Вона ж бо зовсім не бажала втрачати через якогось там ірландського магната добрячий шмат свого власного ринку. І вона взяла й потопила "Фаул-зорю" з її кока-колою в Кольській затоці. Оголосили, ніби Артеміс Фаул Перший пропав безвісти, а насправді вважалося, що він загинув.

Отак Артеміс-менший опинився на чолі імперії, що відчутно підупала. Аби якось відновити родинні статки, він обрав собі такий злочинний шлях, котрий менше ніж за два роки приніс йому понад п'ятнадцять мільйонів фунтів прибутку.

Утім, більшу частину цього здобутку він витратив на спорядження рятувальних експедицій, котрі мали розшукати й врятувати загубленого в Росії батька. Артеміс відмовлявся вірити в його загибель, хоча кожний новий день дедалі переконливіше свідчив, що так воно й сталось.

Артеміс уникав спілкування зі своїми однолітками й страх як не любив ходити до школи, воліючи збувати час за розробками нових і нових підступних задумів.

Отож, хоча його участь — на чотирнадцятому році життя — у придушенні гоблінського повстання і виявилася жахливим, небезпечним досвідом, що міг згубно відбитися на незміцнілому отроцькому розумі, це, можливо, було й краще з усього, що могло трапитися. Принаймні Артеміс не пронидів того часу за робочим столом, розважився й дістав змогу з деким познайомитися.

Шкода тільки, що майже всі ці нові знайомці намагалися його знищити…

Звіт склав: доктор психнаук Ж. Аргон.

Для архіву Академії Легіону Підземної поліції.

ПРОЛОГ

Мурманськ

Північ Росії два роки тому

У бочці палахкотіло вогнище. Двоє росіян мерзлякувато тулилися до цього єдиного джерела тепла, марно сподіваючись відборонитися таким чином від арктичного холоду. Кольська затока — зовсім не те місце, куди хотілося би потрапити після вересня. А що вже казати про Мурманськ. Там навіть білі ведмеді кутаються в шарфи. Холодніше буває хіба що в Норильську.

Хто ж були ті мерзляки? Бійці російської мафії, більш звичні проводити вечори в теплих салонах крадених BMW. Огрядніший з них, Михаїл Васікін, закотив рукав шуби й подивився на циферблат підробленого "Ролекса".

— Чи не замерзла ця штука? — мовив він, стукаючи по згаслому віконечку годинника. — І що тепер — викинути?

— Годі тобі скиглити, — урвав його миршавий товариш, якого чомусь звали Камар (хоча мав би бути Комар). — Мусив би знати, що це ж через тебе ми тут стирчимо.

Васікін дуже здивувався:

— Як це — через мене?

— А так! Нам що наказали? Потопити "Фаул-зорю". Все, що від тебе вимагалося, — це підірвати трюм. Бог свідок: корабель був чималенький. Підірвав трюм — і воно б тільки булькнуло на дно. Але ж ні, великий Васікін влучив лише трохи краще, ніж пальцем у небо: в самісіньку корму! А добити чим? Другої ж ракети нема! Отож і мусимо тепер тут ловити дрижаки й вишукувати: а раптом хтось порятувався.

— Як це "порятувався"? Судно ж пішло на дно, хіба ні?

— То й що з того, що пішло на дно? — здвигнув плечима Камар. — Тонуло воно дуже повільно, й пасажири мали купу часу, аби вхопитись за щось плавуче. Ох і великий снайпер Васікін! Та моя бабуся стрельнула б куди влучніше.

Суперечка мала всі шанси перейти у справжню бійку, але цього не сталося, бо до Камара з Васікіним підійшов Любіхін, бандюга, що відповідав за порт.

— Як тут справи? — поцікавився цей схожий на ведмедя якут.

Васікін плюнув у бік непривітного моря.

— А ти як думаєш? Сам знайшов хоч що-небудь?

— Дохлу рибу та уламки з корабля, — відповів якут, простягаючи обом по великому кухлю, в якому щось парувало. — І нікого живого. Це вже добрих вісім годин ми тут товчемось. Мої молодці обшукали весь берег аж до самого Зеленого мису.

Камар зробив жадібний ковток, а тоді виплюнув з відразою.

— Що це за гидота? Смола?

Любіхін зареготався.

— Гаряча кока-кола! Свіженька, з "Фаул-зорі". Весь берег усіяний барилами з колою. Чом би не перейменувати нашу Кольську затоку на Кокакольську?

— Я тебе пристрелю, — пригрозив Васікін, вихлюпнувши темну рідину на сніг. — Це моє перше й останнє попередження. Мені ще тільки твоїх чорних жартиків бракувало. Досить того, що мушу труситись на морозі та вислуховувати варнякання цього Камара.

— Та дарма, вже недовго лишилось, — промимрив той. — Ще разок прочешемо берег — і припиняємо пошуки. Вісім годин! Ніхто не витримає стільки в цих водах.

Васікін простяг Любіхіну свого порожнього кухля.

— А чогось міцнішого не маєш? Ковточка горілки, щоб вигнати мороз із нутра? Знаю, в тебе завжди знайдеться прихована фляжечка…

Любіхін сягнув був рукою до кишені штанів, але враз завмер, почувши, як увімкнулася рація в нього на поясі. Тричі коротко пискнуло.

— Три короткі звуки! Це сигнал.

— Сигнал про що?

Та Любіхін уже мчав по пристані.

— Три короткі звуки по рації! — крикнув через плече. — Себто підрозділ К9 знайшов когось!

Видно було, що чоловік, який вижив після катастрофи, не з Росії. Його одяг промовляв сам за себе. Все, від модного костюма й до шкіряного пальта, було куплене в Західній Європі, коли не в Америці. Матеріальчик високоякісний, індивідуальне пошиття…

Однак, хоча вбрання того чоловіка лишилось майже ціле, його тілу поталанило менше: руки й босі ноги були дуже обморожені, обличчя вкрите страшними опіками, а одна нога неприродно теліпалася нижче коліна.

Пошуковці виявили його в яру за три кілометри на південь і хутенько принесли до бухти на саморобних брезентових ношах. Тепер мафіозі скупчилися довкола своєї здобичі, щосили тупаючи ногами, бо мороз проникав і в хутряні унти. Васікін ліктями проклав собі дорогу й присів, щоб краще роздивитися врятованого.

— Ногу він неодмінно втратить, — нарешті вирік він. — Ну й якусь пару пальців на руках. І пика в нього нікуди не годиться.

— Красненько дякуємо за діагноз, лікарю Васікіне, — шпигнув Камар. — Але краще б ти які документи пошукав.

Васікін здійснив швидкий злодійський обшук. У кишенях було порожньо. Ні гаманця, ні документів. Навіть годинника на зап'ясті мов лизка злизала.

— Нічогісінько! Дива та й годі. Невже б отакий багач міг їздити по світу без грошей та документів?

— Згоден, — кивнув головою Камар. — Ніяк не міг би. — І обернувся до "рятувальників". — Чекаю рівно десять секунд, а тоді у вас почнуться неприємності. Валюту можете лишити собі, а все інше поверніть!

Моряки подумали, міряючи Камара критичними поглядами. З одного боку, на вигляд ніби слабачок… Але з другого — повноважний представник мафії, російської організованої злочинності.

Звідкілясь через усю юрбу перелетів шкіряний гаманець і впав на брезент нош. А за кілька секунд такий політ здійснив і годинник фірми "Картьє". Золотий, оздоблений діамантами. Середній росіянин собі на такий і за п'ять років не заробить.

— Хвалю за мудрість рішення, — сказав Камар, піднімаючи гаманця й годинника.

— А з ним що будемо робити? — запитав Васікін. — Залишимо жити?

Камар дістав із лайкового гаманця платинову картку "Віза" й подивився на ім'я.

— О, ще й як залишимо… — протяг він, хапаючись за мобільний телефон. — Збережем! Та ще й накриємо кількома ковдрами, бо коли б, чого доброго, не було ще запалення легень. З нашим щастям саме чогось такого й слід чекати. І затям: ми не хочемо, аби з цим заморським гостем бодай щось трапилося. Він — наш квиток у щасливе майбутнє.

Камар чогось не на жарт розхвилювався. Це було геть на нього не схоже.

Васікін незграбно зіп'явся на ноги.

— Ти кому телефонуєш? І що це за типчик?

Камар тицьнув у кнопку швидкого набору.

— Бритві я дзвоню, кому ж іще?

Васікін зблід. Боса не турбують заради якихось дрібничок. Усі знали, що Бритва на місці розстрілює тих, хто посміє з'явитися перед його очі з кепськими новинами.

— А… це ж добрі вісті, правда? Ти хочеш повідомити йому добрі вісті?

Камар тільки мовчки жбурнув товаришеві платинову картку.

— Прочитай.

Протягом кількох секунд Васікін уважно вивчав прямокутну картку.

— Я не вчитаю англійською. Що тут написано? Як його звати?

Камар вимовив ім'я, і Михаїлові губи поволі розтяглися в задоволеній усмішці.

— Швидше додзвонюйся! — сказав він.

Розділ 1

РОДИННІ УЗИ

Втрата коханого чоловіка не могла не позначитися на здоров'ї Анґеліни Фаул. Вона як зачинилася у своїй спальні, так і просиджувала там дні й ночі, рішуче відмовляючись виходити. Навіть більше: вона почала віддавати спогадам про минуле перевагу над реальним життям. Навряд чи їй пощастило б видужати самотужки, якби не її син, Артеміс Другий. Він уклав оборудку з ельфинею Холлі Куць: душевне здоров'я його матері за половину золота, яке він, Артеміс, видурив у поліції Чарівного Народу. Коли ж його мати повністю видужала, Артеміс-молодший зміг цілковито зосередитися на пошуках батька. Великі суми родинних грошей він вкладав у безкінечні поїздки до Росії, в розгалужену агентурну мережу, в цілі компанії, що займалися постійними пошуками в Інтернеті.

Юний Артеміс успадкував подвійну частку суто фаулівської винахідливості й підступності.