Місіс Корнер пізнає ціну щастя - Джером Клапка Джером
— Я саме це й маю на увазі,— заявила місіс Корнер.— Я хочу, щоб чоловік поводився, як годиться чоловікові.
— Але ж ти не хочеш, щоб Крістофер... тобто містер Корнер був такою людиною,— зауважила її щира приятелька.
— Я не кажу, щоб він робив це часто. Але я хотіла б побачити, що він здатний таким бути. Ви сказали хазяїнові, що сніданок подано? — звернулась вона до служниці, яка в цю хвилину внесла троє варених яєць і чайник.
— Авжеж сказала,— обурено відповіла та. Служниця на віллі "Акація" в Равенскорт-парку повсякчас перебувала в стані обурення. Навіть коли вона вранці й увечері промовляла молитви, голос її звучав обурено.
— 4 що він відказав?
— Що зійде, коли одягнеться.
— Ніхто й не вимагає, щоб він приходив роздягнений,— скипіла місіс Корнер.— Коли я кликала його п'ять хвилин тому, він сказав, що надягає сорочку.
— Якби ви тепер спитали його ще раз, він відповів би те саме,— висловила свою думку служниця.— Він якраз лазив рачки, коли я заглянула в кімнату: шукав під ліжком запонку.
Рука місіс Корнер з чайником зупинилася.
— Він розмовляв?
— Розмовляв? Там нема з ким розмовляти, а мені нема чого стояти й базікати.
— Я хочу сказати — сам із собою,— пояснила місіс Корнер.— Він часом не... не лаявся?
У тоні місіс Корнер бриніло бажання, майже надія.
— Лаявся?! Та він і не знає, як це робити!
— Дякую, Гаррієт,— сказала місіс Корнер. — Можете йти.— Вона з брязкотом поставила чайник на стіл.— Навіть це дівчисько зневажає його,— гірко зауважила місіс Корнер.
— Може, він раніше встиг вилаятись,— озвалась міс Грін.
Але місіс Корнер не так легко було втішити.
— Раніше встиг! Будь-хто інший на його місці лаявся б безперестану.
— Можливо,— сказала щира приятелька, завжди ладна знайти виправдання цьому грішникові,— можливо, він і лаявся, тільки вона не чула. Ти сама подумай: якщо голова його була під ліжком...
Двері відчинилися.
— Перепрошую, що я спізнився,— заявив містер Корнер, бадьоро входячи в кімнату. Він узяв собі за правило неодмінно бувати уранці бадьорим. "Зустрічай день усмішкою, і він даруватиме тобі щастя" — такий був девіз, що його місіс Корнер чула від чоловіка кожного ранку, рівно двісті два рази за всі шість місяців і три тижні їхнього подружнього життя. Найрізноманітніші девізи посідали велике місце в житті містера Корнера. Вони були дбайливо виписані на картках однакового формату, а найдобірніші з них, прикріплені до дзеркала, щоранку повчали господаря, коли він голився.
— Знайшов? — запитала місіс Корнер.
— Диво дивне,— відповів містер Корнер, сівши за стіл.— Я своїми власними очима бачив, як вона впала під ліжко. Може...
— І не проси мене, щоб я її шукала,— урвала чоловіка місіс Корнер.— Деякі люди, якби їм довелося повзати навкарачки під ліжком і стукатись лобом об ніжки, не втерпіли б, щоб не вилаятись.— Слово "деякі" було виразно підкреслено.
— А це непогано загартовує характер,— натякнув містер Корнер,— коли часом примушуєш себе терпляче виконувати завдання, розраховані...
— Якщо ти заплутаєшся в одному з цих своїх довжелезних речень, то не матимеш коли й поснідати,— злякалася місіс Корнер.
— Шкода, якщо вона десь загубилася,— зауважив містер Корнер.— її внутрішня вартість, можливо...
— Я пошукаю її після сніданку,— зголосилася привітна міс Грін. — Розшукувати всякі речі — це мій хист.
— Охоче вірю,— галантно погодився містер Корнер, ручкою ложки розбиваючи яйце.— Від таких ясних очей, як ваші, мало...
— У тебе тільки десять хвилин,— попередила його дружина.— Швидше снідай!
— Я хотів би хоч раз мати змогу висловитись до кінця,— поскаржився містер Корнер.
— До кінця ти ніколи не доберешся,— переконано сказала місіс Корнер.
— Я хотів би хоч спробувати,— зітхнув чоловік.— Може, цими днями...
— Як тобі спалося, люба? Я забула в тебе спитати,— звернулася місіс Корнер до своєї щирої приятельки.
— Першу ніч у незнайомому місці я завжди сплю неспокійно,— відповіла міс Грін.— А крім того, я ж була трохи збуджена виставою.
— Я волів би, щоб чарівне мистецтво цього драматурга ми побачили в кращому зразку,— промовив містер Корнер.— Коли так рідко ходиш до театру...
— Треба ж людині розважатись,— урвала його дружина, а її приятелька додала:
— Правду кажучи, я ніколи в житті так не, сміялась!
— І справді було кумедно. Я й сам сміявся,— визнав містер Корнер.— Але все-таки мушу зауважити, що брати пияцтво як тему...
— Він не був п'яний,— заперечила місіс Корнер,— а тільки трохи під чаркою.
— Люба моя,— поправив її чоловік,— він же на ногах не міг стояти!
— Зате був куди кумеднішим, ніж дехто з тих, хто може стояти,— не поступилася дружина.
— Цілком можливо, люба Емі,— пояснив їй містер Корнер,— що хтось може бути кумедним і не напившись, а хтось інший може напитись і не...
— О, чоловікові не вадить деколи випити,— заявила місіс Корнер.
— Люба моя...
— Тобі, Крістофере, теж би іноді не завадило.
— Мені хотілося б, щоб ти не казала того, чого насправді не думаєш,— зауважив містер Корнер, простягаючи порожню чашку.— Якби хтось почув тебе...
— Найбільше мене обурює, коли кажуть, ніби я кажу те, чого не думаю,— заявила місіс Корнер.
— Нащо ж ти тоді так кажеш? — здивувався чоловік.
— Бо я... бо я справді так думаю.
— Не можу повірити, люба, ніби ти справді думаєш, що мені не завадило б напитись, нехай навіть лиш іноді.
— Я не казала напитись, я казала випити.
— Але ж я випиваю... в помірних дозах,— пробував відборонитись містер Корнер.— "Поміркованість у всьому" — такий мій девіз.
— Знаю,— відповіла місіс Корнер.
— Всього потроху й нічого...— цим разом містер Корнер сам себе урвав.— Боюся, що нам доведеться відкласти цю цікаву дискусію до іншої нагоди,— сказав він, підводячись.— Якщо ти не заперечуєш, люба, я б хотів переговорити з тобою в коридорі. В мене є кілька побутових запитань...
Господар і господиня протиснулися повз гостю й причинили за собою двері. Міс Грін лишилась за столом і їла собі далі.
— Я саме це й мала на увазі,— втретє зауважила місіс Корнер через хвилину, знов сідаючи за стіл.— Я б віддала все... все на світі,— палко додала вона,— аби тільки Крістофер став більше схожим на звичайного чоловіка.
— Але ж він завжди був таким... таким, як і зараз,— нагадала їй щира приятелька.
— О, звичайно, під час заручин кожна дівчина хоче, щоб її чоловік був сама досконалість. Але я не думала, що він таким і залишиться.
— А як на мене, то він дуже добрий і симпатичний молодик. Ти просто сама не знаєш, чого тобі хочеться.
— Я знаю, що він добрий,— погодилася місіс Корнер,— і я дуже люблю його. Але якраз через це й не хочу за нього червоніти. Я хочу, щоб він став справжнім чоловіком, щоб він робив те, що й інші чоловіки роблять.
— А хіба всі звичайні чоловіки лаються й інколи напиваються?
— Авжеж,— авторитетно заявила господиня.— Кому ж це подобається чоловік-лемішка?
— А ти хоч бачила коли-небудь п'яного? — поцікавилась щира приятелька, відкусуючи шматочок цукру.
— Скільки завгодно,— відповіла місіс Корнер, злизавши з пальців повидло.
Це означало, що за все своє життя вона разів із шість побувала в театрі, вибираючи переважно найлегші форми англійської драми. А коли їй уперше довелося побачити це в реальному житті, що сталось рівно через місяць (на той час учасники вищенаведеної розмови вже й забули її зміст), місіс Корнер була вражена більше за будь-кого.
Як це сталося, містер Корнер ніколи так до кінця й не зрозумів. Він був не з тих, кого наводять для прикладу на лекціях про користь тверезості. Свою першу чарку він вихилив так давно, що тепер уже й не пам'ятає, коли це було, і відтоді чого тільки не пив з найрізноманітніших чарок. Але ще ніколи не бувало, щоб він вийшов — або відчув спокусу вийти — за межі своєї улюбленої чесноти — поміркованості.
— Перед нами стояла одна пляшка бордо,— часто згадував потім містер Корнер,— і він сам більшу частину її й випив. Потім він дістав ще одну невеличку зелену фляжку — як він пояснив, цю штуку роблять із груш, у Перу її спеціально держать для дитячих свят. Звісно, він міг і пожартувати, але все-таки я ніяк не можу взяти втямки, як одна чарка... Невже я випив більше, ніж одну чарку, поки він говорив? — Це питання невідступно переслідувало містера Корнера.
Цей "він", що до такої міри заговорив нашого героя, був його далекий родич на ім'я Білл Деймон, перший помічник капітана з пароплава "Фортуна". До цієї випадкової зустрічі вдень на Ліденгол-стріт вони не бачились із самого дитинства. Наступного ранку "Фортуна" вирушила від пристані Сент-Кетрін до Південної Америки, і хтозна, коли їм судилось побачитися знову. Як зауважив містер Деймон, сама доля, звівши їх серед вулиці, вимагає, щоб вони сьогодні ввечері вдвох пообідали в затишній капітановій каюті на "Фортуні". Вернувшись на службу, містер Корнер послав у Равенскорт-парк спішного листа з дивним повідомленням, що він прийде додому, можливо, не раніше десятої вечора, і о пів на шосту вперше після одруження рушив у протилежний бік від домівки і від місіс Корнер.
Багато про що балакали друзі. Під кінець мова зайшла про дівчат і жінок. Деймонів досвід, як засвідчували його слова, був багатий і різноманітний. Вони розмовляли,— вірніш, помічник капітана говорив, а містер Корнер слухав,— про смаглявих красунь Вест-Індії, про чорнооких жагучих креолок, про пишпих білявих дам з каліфорнійських долин. Помічник мав свої теорії щодо того, як слід ставитись до жінок і давати їм раду,— теорії, судячи з його слів, перевірені на практиці. Перед містером Корнером постав новий світ, у якому закохані жінки з собачою покорою схилялись перед чоловіками, а ті, хоч і любили їх, проте вміли зберегти свою зверхність над ними. Він сидів мов зачарований, і холодний осуд поволі переходив у ревне захоплення. Помічник ладен був без кінця розповідати про свої пригоди, але об одинадцятій годині кок нагадав їм, що ось-ось мають прибути на борт капітан і лоцман. Містер Корнер, здивований, що вже така пізня пора, довго й ніжно прощався з родичем, а потім виявив, що пристань Сент-Кетрін — один із найзаплутаніших лабіринтів, з яких йому будь-коли доводилося вибиратись. Під якимось ліхтарем у районі. Майноріс містерові Корнеру раптом спало па думку, що його ж не цінують, як він того заслуговує! Дружина ніколи не говорить і не робить нічого того, чим красуні з Карібських островів покірно виявляють свою жагучу пристрасть до чоловіків, здається, анітрохи не кращих від нього, містера Корнера.
