Коли нас виснажені сили... - Тютчев Федір

Коли нас виснажені сили
Частіше зраджувать почнуть
І мусимо, як старожили,
Для молодих звільняти путь, –

Врятуй тоді нас, провидіння,
Від легкодухого ниття,
Від звинувачень за невміння
Пристосуватись до життя;

Від сліз прихованої злості
На світ, що не спиняє лет,
Де вже нові сідають гості
За приготований бенкет;

Від усвідомлення гіркого,
Що нас потік вже не несе,
Що інші обрані для цього,
Що їм дістанеться усе;

Від жовчі в запальному слові,
Яке злітає з язика, –
Смішніший пізньої любові
Сварливий запал старика.

Переклад: Грязнов Олександр Андрійович