Елегія - Марґул-Шпербер Альфред

О сумлива отаро в'янучих тихо лісів!
Пастуше бескиде, засурми-но в свою срібну місячну сурму!
Флейта струмка протинає незрушність пейзажу
Незнаними схлипами.

Але часом опівночі жахно лунає виття
Світового вовка, кошмару,

Люба, якою прекрасною виглядала земля,
Коли ми її щойно створили у сонячнім співі весни,
І якою похмурою є вона нині!

Переклад П. Рихло