Монолог Іуди - Квлівідзе Миха

Переклад Олександра Грязнова

На полонинах вітер зорі пас,
І мовив нам Ісус слова пророчі:
"Не крикне тричі півень серед ночі,
Як зрадить вже мене один із вас".

У вогнищі він попіл помішав,
А ми ні слова не могли сказати,
Мов за столом відверто розмовляти
Нам зміст його пророцтва заважав.

Та посмішкою Вчитель нас зігрів,
Хоч виглядала посмішка нерадо.
І поступово, як таємна зрада,
За вікнами світанок засірів.

Мовчали ми. Строк наближався. З півдня
Крізь хмари промінь світла вже проник.
І пролунав уперше оклик півня,
Як совісті вмираючої крик.

Розвіювалась ніч, як мракобісся;
Здавалось, зійде сонечко ось-ось…
І другий крик над Всесвітом рознісся,
Та зрадника між нами не знайшлось.

Невже він помиляється – наш пастир,
Учитель, ясновидець і пророк?
Святиня і довіра можуть впасти,
Якщо слова не збудуться у строк.

Чи зрадництво буває безкорисне?
Це знає Бог, хоч відповідь не дасть.
Та згине Бог, якщо ніхто навмисне,
З пророцтвом згідно, Бога не продасть.

І, в самоті схилившись над обрусом,
Я осквернити вирішив вуста:
Пожертвувать людиною – Ісусом,
Щоб врятувати Господа – Христа.

Я розумів усю жахливість згуби,
І тільки-но з'явилась варта там,
Поцілував Ісуса я у губи,
Щоб виказати Вчителя катам.