Чекаючи на Ґодо - Беккет Семюел

"ЧЕКАЮЧИ На Ґодо"

Трагікомедія на дві дії

Переклав з французької Володимир Діброва

ДІЙОВІ ОСОБИ

Естрагон. В л a д і м і p. Л а к і. П о ц ц о. Хлопчик.

ПЕРША ДІЯ

Сільська дорога, дерево. Вечір. Естрагон сидить на землі, намагається скинути черевик. Тягне його обома руками, сопе, крекче. Знесилено опускає ногу, відсапується, тягне знову. Повторює всю процедуру від початку. Заходить В л а д і м і р.

Естрагон (відсапується). Не лізе.

В л д д і м і р (наближається короткими кроками, напружена хода, ноги в колінах не згинає). Я також схиляюся до цієї думки. (Зупиняється). Все життя я її відкидав, запевняв себе: зваж, Владімір, хіба ти усе випробував? І я знову кидався в бійку. (Зосереджується, уявляє себе на бойовиську. Обертається до Естрагона). А ти, я бачу, знову тут.

Естрагон. Хіба?

Владімір. Радий, радий тебе бачити. Я вже думав, що ти не повернешся.

Естрагон. Я також.

Владімір. Чим би нам відзначити цю зустріч? (Міркує). Підве-дися-но, я обніму тебе. (Простягує Естрагонові руку). Естрагон (роздратовано). Почекай, почекай.

Мовчанка.

Владімір (обережно, холодно). А чи не скаже мені шановний пан, де він сьогодні ночував? Естрагон. У баюрі. Владімір (вражено). У баюрі? В якій? Естрагон (не вказуючи). Отамо.

В л а д і м і р. А тебе часом не побили? Естрагон. Було. Били. Але не дуже. В л а д і м і р. Знову ті самі? Естрагон. Ті самі? Звідки я знаю.

Мовчанка.

В л а д і м і р. Коли я про це думаю... це ж не перший рік... і питаю себе... де б і ким би ти був... якби не я... (Рішуче). Ти б зараз був капшуком із кістками, не більше, повір мені.

Естрагон (зачеплений за живе). Ну то й що?

В л а д і м і р (пригнічено). А тобі цього замало? (Пауза. Жваво). А з іншого боку, кажу я собі, чи варто зараз себе так троюдити? Краще було про це думати за попередньої вічності, десь так на зламі століть.

Естрагон. Ет, розпатякався. Поможи краще зняти цю чортівню.

В л а д і м і р. Взявшись за руки, ми були б серед перших, хто дав сторчака з Ейфелевої вежі. Як ми тоді трималися, як були вбрані! Пізно тепер про те згадувати. Зараз нас би туди й близько не підпустили.

Естрагон ніяк не подужає зняти черевика.

Що ти робиш?

Естрагон. Що, що... Роззуваюся. Ніколи не бачив?

В л а д і м і р. А скільки разів я тобі казав, що черевики слід скидати щодня! Так ти ж не слухав!

Естрагон (благально). Поможи!

В л а д і м і р. Що, так тобі зле?

Естрагон. Зле! Як йому язик повертається таке питати!

В л а д і м і р (схвильовано). Можна подумати, що лише ти тут страждаєш! На мене тобі начхати. Цікаво, як би ти поводився на моєму місці, якоТ б ти тоді заспівав.

Естрагон. Тобі було зле?

В л а д і м і р. Зле! Як йому язик повертається таке питати! Естрагон (вказує пальцем). Однак це діло можна було б і застібнути.

В л а д і м і р (оглядає себе). Вірно. (Застібає матню). Ніби-то дрібниця, а якось неохайно виходить.

Естрагон. Інших научаєш, а сам очевидного до останньої миті не бачиш.

В л а д і м і р (мрійливо). До останньої миті... (Замислюється). Хто довго чекає, тому добре буває. Хто це сказав? Естрагон. Допоможеш чи ні?

В л а д і м і р. Якось-то воно неодмінно буде, кажу я собі. Але ніяк не можу позбутися цього дивного відчуття. (Знімає капелюха, зазирає всередину, засовує туди руку, трясе капелюх, одягає). Як би сказати... Полегкість і разом з тим... (шукає слово)... приголомшеність. (З притиском). При-голом-шеність. (Знову скидає капелюха, зазирає всередину). Саме так! (Стукає зверху, немов сподівається, що звідти має щось випасти, зазирає знову та одягає капелюха). Отаке...

Естрагон неймовірним зусиллям скидає черевик, зазирає всередину, просовує туди руку, обмацує, перевертає його, трясе, пильно дивиться, чи не випало звідти що-небудь, нічого не знаходить, знову нишпорить рукою всередині черевика, безтямно

зорячи перед себе...

Ну?

Естрагон. Нічого. В л а д і м і р. Покажи. Естрагон. Нема чого показувати. В л а д і м і р. А ти взуйся знову.

Естрагон (розглядає свою ногу). Нехай лишень трошки подихає.

В л а д і м і р. І в цьому — вся людина. Ганить свій черевик, хоча винна його нога. (Ще раз скидає капелюха, зазирає всередину, лізе туди рукою, стукає зверху, дмухає туди, одягає капелюха). Це вже неподобство.

Мовчанка, Естрагон теліпає ногою, ворушить пальцями.

Один із розбійників був спасенний. (Пауза). Що ж, це — нормальне й розумне співвідношення. (Пауза). Гого... *

Естрагон. Що?

В л а д і м і р. А може, покаятися?

Естрагон. В чому?

В л а д і м і р. Ну... (Міркує). Навіщо вдаватися в такі тонкощі. Естрагон. В тому, що нас народили?

Владімір заходиться сміхом, зненацька себе уриває, соромливо затуляє долонею пах,

кривить обличчя.

Владімір. Не можна з цього сміятися. Естрагон. Єдину втіху і ту забороняють!

Владімір. Хіба що всміхатися. (На його обличчі спалахує щира усмішка, від вуха до вуха. Протримавшись деякий час, усмішка так само зненацька спадає). Це зовсім різні речі. Словом... (Пауза). Гого...

Естрагон (роздратовано). Ну що таке? Владімір. Ти читав Біблію?

Естрагон. Біблію... (Думає). Мусив колись зазирати. Владімір (здивовано). А в школі тебе хіба не вчили закону божого?

Естрагон. Був якийсь закон, але від бога він чи від небоги, не пам'ятаю.

В л а д і м і р. То чи не в тюрмі ти ту школу проходив? Естрагон. Все може бути. Пригадую карти Святої Землі. Кольорові. Гарні. Мертве море було таким ніжно-блакитним. Було,

* Ім'я Гого слід вимовляти зі звуком "г", бо "Гого" надасть п'єсі зовсім іншого, не властивого їй забарвлення. (Прим, переклад.).

подивлюся на нього, і пити хочеться. Ось, казав я собі, ось де нам слід поТхати на медовий місяць. Будемо плавати. І зазнаємо щастя. В л а д і м і р. Та ти — поет.

Естрагон. Був колись. (Гидливо торкається свого вбрання). Хіба не видно?

Мовчанка.

В л а д і м і р. Я щось хотів... Ага, нога твоя як? Естрагон. Набухає.

В л а д і м і р. Ось, пригадав! Два розбійники, значить. Історію цю пам'ятаєш?

Естрагон. Ні.

В л а д і м і р. Розказати тобі?

Естрагон. Не треба.

В л а д і м і р. Щоб згаяти час. (Пауза). Було там два злодії, яких розіп'яли разом зі Спасителем. І... Естрагон. З ким?

В л а д і м і р. Зі Спасителем. Два злодії. І один, кажуть, був спасенний, а другий... (шукає антонім до слова "спасенний")... був проклятий.

Естрагон. Спасенний від чого?

В л а д і м і р. Від пекла.

Естрагон. Я пішов. (Не рухається).

В л а д і м і р. І все ж... (Пауза). Як могло статися, що... Мої міркування тебе, сподіваюся, не дратують? Естрагон. А я не слухаю.

В л а д і м і р. Як могло статися, що з чотирьох євангелістів тільки один згадує про цей факт? Всі ж вони були там — десь поблизу, принаймні. І тільки один розповідає про спасіння розбійника. (Пауза). Ну годі, Гого, не мовчи, приєднуйся до дискусії. •

Естрагон. Я тебе слухаю.

В л а д і м і р. З чотирьох один. А з трьох інших двоє розбійників зовсім не згадують, а третій каже, що вони вдвох його кривдили. Естрагон. Хто? В л а д і м і р. Що хто?

Естрагон. Щось я не второпав... (Пауза). Кого кривдили?

В л а д і м і р. Спасителя.

Естрагон. За віщо?

В л а д і м і р. Бо він не хотів їх спасти.

Естрагон. Від пекла?

В л а д і м і р. Якого в. дідька пекла! Від смерті. Естрагон. Ну?

В л а д і м і р. Ну то в такому разі їх обох мусили проклясти. Естрагон. А потім?

В л а д і м і р. Не "потім", а те, що інший твердить, буцімто один з них був спасенний.

Естрагон. Ну? Решта не згодні, і через це, виявляється, вся шура-буря?

В л а д і м і р. Але всі четверо були там. І тільки один оповідає

про спасенного розбійника. Кому нам слід більше довіряти, йому чи решті?

Естрагон. Кому "нам"?

Владімір. Усім нам, кожному. Бо люди знають тільки цю версію.

Естрагон. Хіба ж це люди? Козли! (Зітхає, охкає, але підводиться, кульгає ліворуч до лаштунків, спиняється, дивиться вдалину, прикладаючи руку до очей, обертається, йде у протилежний бік, оглядає той край).

Владімір стежить за ним, відтак підходить до черевика, зазирає всередину, відкидає.

Владімір. Тьху. (Плює на землю).

Естрагон повертається на середину кону, стає спиною до залу, дивиться в той бік.

Естрагон. Гарна місцинка. (Обертається, йде до рампи, оглядає зал). Звабні простори. (Обертається до Владіміра). Гайда туди. Владімір. Не можна. Естрагон. Чому? Владімір. Ми чекаємо на Годо.

Естрагон. Справді. (Пауза). А ти певен, що це саме тут?

Владімір. Що саме?

Естрагон. Що саме тут треба чекати?

Владімір. Він сказав, біля дерева.

Обидва дивляться на дерево.

А тут інших немає.

Естрагон. Що це? Владімір. Верба, здасться. Естрагон. А де листя? Владімір. Померло листя. Естрагон. Одридала своє. Владімір. А може, зараз не сезон? Естрагон. А що, як це кущ? Владімір. Чагар. Естрагон. Кущ.

Владімір. Чи... (Стримує себе). Це — інсинуація! Хочеш сказати, що ми не туди прийшли?

Естрагон. Він мусить бути тут.

Владімір. Він не казав напевно, що має прийти.

Естрагон. А що, як не прийде?

Владімір. Тоді ми прийдемо завтра.

Естрагон. І післязавтра.

Владімір. Можливо.

Естрагон. І так щодня.

Владімір. Річ у тім...

Естрагон. Доки він не прийде.

Владімір. А ти — жорстокий.

Естрагон. А що ми, по-твоєму, робили вчора?

Владімір. І от тут ти помиляєшся.

Естрагон. Так що ми, по-твоєму, робили вчора? В л а д і м і р. Робили вчора? Естрагон. Так.

В л а д і м і р. їй-богу... (Сердито.) Кажи сам, щоб потім мене не винуватив.

Естрагон. І я скажу. Скажу, що ми тут були вже. В л а д і м і р (озирається). Ти впізнаєш цю місцевість? Естрагон. Цього я не кажу. В л а д і м і р. Не кажеш? Естрагон. Це не міняє справи.

В л а д і м і р. Все "дно... це дерево... (обертається до залу). Це болото.

Естрагон. Ти певен, що саме цього вечора? В л а д і м і р. Що цього вечора? Естрагон. Треба чекати.

В л а д і м і р. Він сказав, у суботу. (Пауза. Здається. Естрагон. Після роботи.

В л а д і м і р. Я десь це собі навіть занотував. (Нишпорить по кишенях, звідки сиплеться всякий мотлох).

Естрагон. Але в яку саме суботу? Та й сьогодні хіба субота? А що, як неділя? Або понеділок? А то й п'ятниця?

В л а д і м і р (несамовито озирається, неначе дата мусить бути позначена на довколишніх речах). Неймовірно.

Естрагон. Або вівторок.

В л а д і м і р. Що ж робити?

Естрагон. Якщо він приходив сюди і нас не побачив, то, будь певен, сьогодні його тут не буде.

В л а д і м і р.