Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Коли Ліля стане одним із найкращих гінекологів їхнього міста, Володимира Стефанівна також прийде до неї на прийом, і виявиться, що зі здоров'ям у неї все гаразд, Володимира Стефанівна розповість Лілі, що вийшла на пенсію й опікується двома молодшими онуками, близнятами. А коли вийматиме фотографію, з гаманця в неї випаде фото Шури. Ліля не стримається й запитає, після чого довідається, що Шура — молодший син Володимири Стефанівни, але вона розповідатиме про нього вкрай неохоче й постійно намагатиметься змінити тему. І це буде нескладно, бо виявиться, що у свої п'ятдесят шість Володимира Стефанівна не лише примудрилася завагітніти, а й вирішила народжувати.

Таку сенсаційну новину не вдалося втримати у таємниці, і вже через тиждень уся поліклініка гуділа від припущень і вигадок, усі намагалися витягнути із Лілі хоча б якісь подробиці. Але Ліля відмовлялася від розмов на цю тему. Навіть коли її викликав головний лікар і запитав, чи готова вона взяти на себе таку відповідальність, адже пацієнтка може не витримати навантаження, Ліля відповіла, що не може приймати рішень ні за кого, її справа — попередити жінку, що вона і зробила.

— Це ж ваша шкільна вчителька, — сказав головний лікар.

— Так, — лаконічно відповіла йому Ліля.

— Що змусило її на такий ризикований крок — у неї немає дітей?

— Є. Двоє. Дорослі. І онуки теж є.

— Тоді навіщо?

— Я можу йти? — запитала Ліля, ризикуючи назавжди зіпсувати стосунки з шефом, який не любив незалежної поведінки підлеглих.

Коли він не відповів, Ліля просто вийшла з кабінету. Розповідали, що у Володимири Стефанівни молодий коханець, можливо, навіть її випускник. Згідно з іншими плітками, вчительку зґвалтували, і від цього у неї стався психічний зрив, внаслідок якого вона і прийняла таке дивне рішення.

Ліля не вірила в жодну з цих версій і ні про що не питала Володимиру Стефанівну протягом усієї вагітності, за якою спостерігала. Пологи пройшли успішно, колишня вчителька народила здорову дівчинку з довгим, майже до плечей, волоссям і двома зубами.

Її звали Галина Степанівна, і коли Дарина привела Лілю записувати до школи, вона спершу навідріз відмовилася брати дівчинку до свого класу. У Лілі не було музичного слуху, а для запису до 1-А його наявність була необхідною умовою. Але Дарина не здалася, віднесла Галині Степанівні цукерки, коньяк та конверт, і Лілю записали до музичного класу. Справа була не в музиці — можна було записати Лілю і до 1-Б, який мав бути художнім, але до малювання у неї було ще менше здібностей, ніж до музики, і вчителька малювання, а згодом і вчителька креслення, ставили їй четвірку з важким зітханням, бо насправді вона не витягувала навіть на трійку, просто було шкода псувати відмінний табель. Тим більше, що обом учителькам було ясно: яку б оцінку вони не поставили, кращими успіхи Лілі вже не стануть. Буває така абсолютна непридатність, з якою вже нічого не зробиш. Можна було записати Лілю і до 1-В: це було б найпростіше і не вимагало б ні цукерок, ні коньяку, не кажучи вже про конверт. Але Дарина свідомо не хотіла цього робити, бо правильно передбачала, що всі більш-менш здібні діти розподіляться поміж класами А і Б, а до В потраплять самі трієчники, і вчитися у такому класі буде нудно.

Галина Степанівна мала глибокий грудний голос, який здавався прокуреним, хоча вона не курила, носила перуку і мала трьох дорослих доньок, яких виховувала сама, без чоловіка. З чоловіками практично в усіх учительок тієї школи, як і багатьох інших радянських шкіл, складалося приблизно однаково — їх або не було зовсім, або були якісь номінальні: хворі, узалежнені від алкоголю, безробітні. Що саме було причиною такого явища — конкретні характери конкретних жінок, щось особливе, закладене у вчительській професії, чи якась загальнорадянська ситуація, — невідомо.

Розповідали, що Галина Степанівна позбулася волосся під час пожежі, у якій згоріло майже все її майно. Відтоді змінився її голос: із високого сопрано став таким низьким та глибоким, що здавалося, ніби вона могла спокійно співати партії контрабаса. Змінився й характер: із романтичної альтруїстки вчителька перетворилася на особу, для якої гроші й усе, що за них можна придбати, займали в житті центральне місце.

— Діти, — урочисто оголошувала вона своїм гучним голосом (яким могла перекричати цілий клас початкової школи), — завтра Восьме березня. Передайте, будь ласка, своїм батькам, щоб не дарували мені більше парфумів. У мене їх уже ціла полиця. Нехай куплять мені колготи. Запишіть у щоденники розмір.

І вона великими літерами писала на дошці розмір своїх колгот, а нижче розміри колгот усіх своїх трьох доньок.

Удома Ліля показувала щоденник мамі, і Дарина без жодних зайвих емоцій дзвонила до своєї пацієнтки-фарцовщиці, щоб та принесла дефіцитні імпортні капрони відповідних розмірів. Ліля стала однією з улюблених учениць Галини Степанівни, бо добре вчилася, завжди старанно виконувала домашні завдання і швидко схоплювала нову тему. Галина Степанівна часто використовувала останнє і, пояснивши нову тему на самому початку уроку, відправляла Лілю за продуктами для своїх трьох дітей. Уже до кінця першого класу Ліля чудово орієнтувалась у невибагливому асортименті крамниць їхнього мікрорайону, усі продавці впізнавали її й обслуговували поза чергою.

Лілі подобалося відчуття свободи, яке охоплювало її щоразу, коли вона посеред уроку вибігала в порожній шкільний двір і бачила довкола себе у вікнах заздрісні дитячі обличчя, яким ще до кінця уроку доведеться сидіти в чотирьох стінах і слухати нудні пояснення вчительки або відповідати біля дошки, а вона, як доросла, гулятиме собі по крамницях і займатиметься важливими справами. Хоча щось підказувало їй, що про ці свої походеньки не варто розповідати мамі. І Дарина, мабуть, так і не довідалася б ні про що, якби не молода вівчарка, яка з'явилася в одній із квартир будинку навпроти школи. Вівчарка була ще зовсім молода й нічому не навчена,