Марія Стюарт - Стефан Цвейг

Зближення могло б початися тільки тоді, якби Марія Стюарт уже не наполягала на нечинності коронування сина, яке провели лорди, і була готова відступити йому певне право на корону. Річ зрозуміла, вона навіть тепер ще не думає віддати свій титул королеви й остаточно зректися трону. З короною на помазаній голові вона хоче жити і вмерти, але ціною свободи тепер уже була б готова принаймні поділити титул зі своїм сином. Марія Стюарт уперше думає про компроміс. Нехай він править і називається королем, якщо їй лише дозволять і далі зватися королевою, якщо знайдуть для неї якусь форму, щоб тихим полиском честі позолотити зречення! Мало-помалу починаються таємні переговори. Але Яків VI, що йому барони ненастанно погрожують обмежити свободу, веде їх як холодний рахівник. Цілком безсоромно він провадить переговори водночас на всі боки, використовує Марію Стюарт проти Єлизавети, Єлизавету — проти Ма­рії Стюарт, одну релігію проти другої, байдуже продає свою прихильність тому, хто найбільше запропонує, бо йому йдеть­ся не про честь, а тільки про те, щоб бути королем Шотландії і водночас забезпечити собі наступність на троні Англії; він хоче стати спадкоємцем не однієї з тих двох жінок, а обох. Він готовий лишатися протестантом, якщо це дає йому вигоду, а з другого боку, схильний стати католиком, якщо йому дадуть за це кращу ціну, — атож, щоб тільки швидше стати королем Англії, сімнадцятирічний хлопець навіть не відсахується від огидного плану пошлюбити Єлизавету, зів’ялу жінку, на дев’ять років старшу за його матір і її найлютішого ворога та суперницю. Для Якова VI, сина Дарнлі, всі ці переговори — холодні арифметичні приклади, натомість відгороджена від реального світу Марія Стюарт, що вічно будувала собі ілюзії, вже жаріє і береться вогнем в останній надії стати вільною через порозуміння з сином і все-таки лишитися королевою.

Але Єлизавета вбачає для себе небезпеку в єднанні матері і сина. Такого не повинно статися. Єлизавета швидко нападає на ще тонке павутиння переговорів. Із властивим гострим і цинічним поглядом на людей вона знає, де можна схопити того несталого хлопця: за його людські слабкості. Єлизавета посилає молодому королю, що до нестями полюбляє лови, найкращих коней і псів. Підкуповує його радників і зрештою пропонує — а це вирішальний аргумент з огляду на постійний брак грошей на шотландському дворі — щорічну пенсію п’ять тисяч фунтів стерлінгів; крім того, зберігає вже перевірену приманку наступності на англійському троні. Як і здебільшого, гроші забезпечують перемогу. Поки Марія Стюарт, ні про що не здогадуючись, провадить марні дипломатичні переговори і з папою та Іспанією вже розробляє плани католицької Шотландії, Яків VI спокійнісінько підписує з Єлизаветою союзний договір, у якому докладно сказано, які гроші та вигоди дає йому ця нечиста оборудка, проте аж ніяк немає сподіваного пункту про свободу для його матері. Ув’яз­нену не згадано жодним рядком, вона цілковито байдужа синові, відколи вже нічого не може запропонувати йому: через голову матері, наче її вже й на світі немає, син порозумівся з її найлютішим ворогом. Нехай тепер жінка, яка подарувала йому життя і вже нічого не може дати йому, тримається поодаль від його життя! Тієї миті, коли був підписаний договір і славний син уже має в своєму домі гроші й собак, нараз урвали переговори з Марією Стюарт. Навіщо тепер люб’язність у ставленні до безвладної? За дорученням короля склали суворий лист про відмову, в якому грубим канцелярським тоном раз і назавжди заперечено і титул Марії Стюарт, і її права королеви Шотландії. Тепер після держави, корони, влади і свободи бездітна суперниця відібрала в Марії Стюарт ще й останнє: рідного сина. Тепер Єлизавета нарешті остаточно помстилася.

Цей тріумф Єлизавети став смертельним ударом для останніх мрій Марії Стюарт. Після того, як від неї відкаснулися чоловік, брат, піддані, тепер від неї відступив останній, рідний син її крові, і вона стоїть абсолютно самотня. Її розчарування не менш безмежне, ніж обурення. Тепер вона вже не зважатиме! Не зважатиме ні на кого! Син зрікся її, тож тепер вона зрікається сина. Він продав її право на корону, тож тепер вона продає його право. Називає Якова VI невдячним виродком, неслухняним і кепсько вихованим, проклинає його й повідомляє, що в своєму заповіті відмовить йому не тільки в шотландській короні, а й у праві на наступність на англійському троні. Краще нехай корона Стюартів замість того єретичного і зрадливого сина дістанеться якомусь іноземному володареві. Марія Стюарт рішуче пропонує Філіпу II спадкове право на Шотландію і Англію, коли він скаже про свою готовність воювати за її свободу й остаточно принизити Єлизавету, цю вбивцю всіх його надій. Чого варта для неї країна, чого вартий син! Тільки б жити далі, далі бути вільною і перемагати! Тепер Марія Стюарт уже не боїться, навіть найсміливіше для неї вже не досить сміливе. Тому, хто втратив усе, нема чого втрачати.

Рік у рік нагромаджувалися гнів та озлоблення у вимученій і приниженій жінці, рік у рік вона сподівалася, вела переговори, укладала угоди та змови і шукали шляхи для посередництва. Тепер уже чаша повна по вінця. Немов полум’я, шугнула нарешті згнічена ненависть до мучительки, до узурпаторки, до тюремниці. Вже не як королева на королеву, а як жінка на жінку накидається Марія Стюарт в останній люті зі скрюченими, немов пазурі, пальцями на Єлизавету. Приводом став незначущий інцидент: дружина Шрузбері, ця схильна до інтриг лиха пліткарка, в нападі істерії звинуватила Марію Стюарт, буцімто вона перебуває в ніжному порозумінні з її чоловіком. Річ зрозуміла, то була жалюгідна хатня плітка, яку ніколи не сприймала серйозно навіть сама дружина Шрузбері, але Єлизавета, завжди намагаючись присадити моральний авторитет суперниці перед світом, мерщій подбала, щоб цю нову скандальну пригоду якомога поширили на всіх іноземних дворах, достеменно так, як давніше вона вже розсилала всім володарям пасквіль Б’юкенена і листи зі скриньки. Тепер уже скипіла Марія Стюарт. Мало того, що в неї відібрали владу, свободу, останню надію на дитину, тепер їй ще хочуть підступно заплямувати честь; її, що живе без насолоди й любові, замкнена, мов черниця, намагаються зганьбити перед світом як перелюбницю! Несамовито спинається її уражена гордість. Марія Стюарт вимагає свого права, і графиня Шрузбері справді змушена ставати навколішки і спростовувати ганебну брехню. Але Марія Стюарт точно знає, хто використав ту брехню, щоб звести на неї наклеп, вона відчула