Українська література » Сучасна проза » Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської - Роман Іванович Іваничук

Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської - Роман Іванович Іваничук

Читаємо онлайн Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської - Роман Іванович Іваничук
способи зіллються потім воєдино в безпощадну силу, і майбутній Наливайко пройде у кривавій битві зі стягом правди і науки? А може, хитрі судді вмисне нині помилують Дратву, щоб не дати зродитися тій новій двоєдиній силі?

— …і оному Пилипові Дратві, которий важив на життя славного митрополита, стяти голову, тіло четвертувати й розвішати на всіх чотирьох брамах міста! — закінчив читати вирок інстигатор.

Безсердечна полегша, а разом лють, протест і кривда зрушили Юрія з місця, він відштовхнувся рукою від цямрини і квапно почав пробиратися поміж людьми до плахи. За ним понюшкували два ціпаки, він їх не бачив, йому треба було конче уздріти обличчя Дратви, поки ще живий, своїми очима побачити того незнайомого чоловіка, який досі нічого не значив у поспільстві, а тепер возвисився над усіма, мужа, котрий, єдиний з усього цього величезного натовпу, наважився виступити оружно проти незмірно більшої сили.

І він побачив. І здивувався вельми. Мізерний клишоногий чоловічок з худим виснаженим обличчям, блідий, але спокійний, стояв на помості із зв'язаними назад руками; Юрій міг чекати від нього лементу, скигління, благань, тільки не цього тихого світла в очах — так дивиться на замовників добрий ремісник, який чесно виконав роботу.

Звідки він узяв цієї сили? Юрій хотів поставити себе на його місце і не зміг, він відчув себе малим супроти нього, глибока шана до засудженого наповнила його душу, одна лише думка мордувала мозок: коли зродилася в цього шевця думка вбити Потія?

Сталося це у Великодню неділю… Так, у неділю. Після проповіді Івана Вишенського!

Мніху Йване, що наробив єси?

Рогатинець, який тільки що ждав, щоб Дратва вмер на пласі во ім'я грядущої битви, збунтувався проти проповідника.

Що ти наробив? Посіяв зерно непокори і втік спасати свою душу? А цього шевця, якого ти штовхнув своїми речами на криваве діло, хто тепер порятує?

А ми не наштовхували? Так, але залишилися тут — при своєму ділі й вірі, ти ж проголосив віру, а від діла втік! Хто поведе тих борців, які підуть за Дратвою, ти не подумав? Знайдеться хтось, колись знайдеться, але тепер був ти…

«Народ повинен мати мучеників, — сказав ти на прощання у Великодній вівторок, повертаючись до Иова Княгиницького в Маняву. — Чим більше горя й муки, тим ліпше, бо вогонь очищує грішну людську сутність, гартує її для подвигу». Може, й так. Ти кинув гнівне й правдиве слово, мов Христос. Тільки син Божий не тікав у пустиню, а жив серед людей, учив їх і наставляв. Ти ж утік. Невже тебе там, у тихому Руссіконі на Афонській горі, не мучитиме совість за те, що розбудив русинський люд і залишив його на розпутті — молодого, який щойно вийшов з темряви й тільки–но прозрів? Ти показав йому, куди йти?

Ні, ти дорікнув, побачивши нашу працю й відпочинок: «Не хочете для церкви трудитися, а, захопившись світськими науками і прелестями, юхи, шафрани, пирожні сласті їсте і комедії строїте та іграєте!»

Так, ми даємо людям світські науки, щоб сліпими не ходили. Не гудимо їх, якщо працею заробили собі на їжу, хай їдять — яка ж бо користь з того, що ви на Афоні не їсте м'яса, молока, масла, а тільки б'єте поклони й плачете на самоті? Так, ми показали їм виставу про Ісуса, який сходить на Голгофу. Щоб у ньому своє страдництво побачили і сказали: не на Голгофу хочемо йти, а боротися за волю. Ти ж, мніху Иване, не захотів піти на чолі їхнього важкого походу. Ти видумав для себе легший труд — молитву в теплій келії. Твої ж сини, залишені тобою, самі йдуть.

«Світ держиться лише на покутниках», — сказав ти.

Але ж не ти страдник, а той, хто розбудився для справжньої покути за народ. Ось він стоїть… Ти пішов на Афон шукати для нас світла духу, а не знаєш, що прийде воно не з грецької гори, не зі скиту Манявського, а з глибини народу, його мужності й розуму, з пекла нашого горя й розпуки. Дивися, хто несе його, хто стоїть нині на духовному троні! І зміряй, чий вищий: твій — на Афоні — чи трон цього шевця на львівській пласі?

Підручні кати схопили Дратву й кинули на поміст. Підвелася сокира в руках ката, зажмурився Рогатинець, та тільки на мить — розплющив очі й дивився, як опускається вона, як котиться помостом голова. Він уперше в житті позбувся страху перед кров'ю, уперше зрозумів, що тільки у кривавій борні ворожих сил може народитися воля.

І прошепотів:

— Спасибі, мніху Йване, що посіяв у нашому народі зерно непокори. Ти єдиний, хто міг сьогодні це зробити. Прости мені за докір…

А тоді мертву тишу на Ринку розбив, розтрощив спів:

Смертію смерть поправ!

Смертію смерть поправ…

Ціпаки заворушилися, забігали, штовхаючись між юрбою, заглядали людям у роти і не могли побачити тих, хто співає; голову й частини тіла страченого кати натикали на палі й показували народу, але це не мало вже жодного значення — ні пострах, ні погрози, ні викрики ціпаків не могли того співу зупинити.

Юрій обводив поглядом натовп, він думав про те, що спів цей породили і людське горе, і слова мніха Йвана, і братська праця, — багато чутно голосів, немов у партесному хорі, й від сьогодні цей хор буде множитися, мов ряска на воді, і могутнім стане з прийдешнім своїм провідцем.

Він дивився на людей і на одну коротку мить упіймав поглядом давно утрачене й рідне обиччя: з другого боку плахи, навпроти, стояла серед жінок Гізя й співала.

Зашастали ціпаки, й загубилося Гізине обличчя в людській круговерті…

Розділ десятий

ШАБАШ НА КАЛЬВАРІЇ

Року 1611, 28 дня місяця іюля. Мовлять, же вчорайшої ночі на Кальварії шабашувала нечиста сила. Не знаю, бо не був там, але що таке трапляється в нашому місті, то правда, сам колись чув уночі гемонські крики і гриміт бляхи, а на другий день усі бачили погнуту крівлю на маковиці Домініканського костьолу, то хто, окрім чортів, міг тоє вчинити?

З манускрипту

Суперіор львівського єзуїтського дому і ректор колегії патер Лятерна мусив би хіба розірватися на кілька частин, щоб справитися з усім, що випало йому зробити сьогоднішнього дня.

Студіозуси роз’їжджалися по домах, кожного, а їх більше трьохсот, треба було окремо напутити й благословити, головно — дітей схизматів, які на вакації поверталися до своїх родинних гнізд, бо може

Відгуки про книгу Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської - Роман Іванович Іваничук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: