Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

Щоб бути серед чемпіонів, екіпаж повинен мати цілковиту впевненість один в одному, здатність рухатись уперед із повною віддачею і переконаність, що нікому в човні не доведеться самому витягувати весь тягар веслування. Екіпаж 1936 року, із загребним Х’юмом, веслував на повну силу і показував прекрасний час. Маючи повну впевненість один в одному, вони поєднувались у гребку єдиним потужним ударом, а потім рухались уперед до наступного гребка, і човен плив правильно й без відчутного уповільнення. Вони були класичним прикладом восьмивесельного веслування в його найкращому прояві.

Два дні по тому, 20 квітня, Адольфу Гітлеру виповнилося 47 років. У Берліні тисячі учасників свята зібралися привітати його й подивитися, як Гітлер приймав парад за участю понад півтори тисячі танків, бронетехніки і артилерії, що гуркотіли через величезний парк міста — Тіргартен. Натовпи уздовж шосе Шарлоттенбургер були настільки щільними, що люди в задніх рядах користувалися орендованими перископами, щоб побачити, що відбувається попереду. Дівчатка Йозефа Геббельса, у довгих білих сукнях і білих пов’язках, вручили Гітлеру букет квітів. Імперський союз німецьких службовців подарував Гітлеру копію його книги «Моя боротьба» («Mein Kampf»), яка була переписана вручну середньовічним шрифтом на пергаменті. Із залізною палітуркою фоліант важив 34 кілограми.

Але місяць тому Гітлер вже отримав вагоміший подарунок, і то від тих, хто скоро стане його смертними ворогами. Вранці 7 березня 30-тисячне німецьке військо ввійшло в демілітаризований Рейнланд, відкрито порушивши як Версальську угоду, так і Локарнський пакт, підписантом яких була Німеччина. Це був, наразі, безумовно, найнахабніший вчинок, до якого вдався Гітлер, його найбільша авантюра і важливий крок до катастрофи, яка незабаром охопить світ. Протягом наступних двох днів Гітлер, Геббельс та решта керівництва Нацистської партії з нетерпінням чекали, якою буде реакція світу. Вони знали, що Німеччина ще не має достатньої військової сили, щоб вижити у війні з Францією або Великобританією, не кажучи вже про боротьбу з обома, разом узятими. Наступні 48 годин, як Гітлер пізніше зізнався, були найбільш напруженими за все його життя.

Йому не варто було непокоїтись. В Англії міністр закордонних справ Ентоні Іден сказав, що «глибоко шкодує» з приводу цієї новини і почав тиснути на Францію, щоб та реагувала не надто гостро. Тож Франція так і вчинила. Вони не зробили геть нічого у відповідь. Відчувши полегшення, Йозеф Геббельс сів і написав: «Фюрер безмірно щасливий... Англія залишається пасивною. Франція не діятиме наодинці. Італія розчарована, і Америка не зацікавлена».

Гітлер тепер з абсолютною ясністю зрозумів слабку рішучість очільників держав на заході. Одначе, повторна окупація Рейнської зони не могла пройти без жодних втрат. Хоча не було ніякої військової реакції, здійнявся галас серед громадських кіл у багатьох зарубіжних столицях. Дедалі більша кількість людей у Європі та Сполучених Штатах почали знову говорити про Німеччину як під час Першої світової війни, коли країну в цілому сприймали як націю «гунів» — варварів, що нехтують законами. Гітлер знав, що для західних країн буде значно легше мобілізуватися проти народу варварів, ніж проти цивілізованої нації. Він потребував перемоги у відносинах із громадськістю — не вдома, де окупація Рейнської зони була надзвичайно популярна, а в Лондоні, Парижі та Нью-Йорку.

Нацистське керівництво тепер було переконане, що майбутні Олімпійські ігри в серпні забезпечать чудову нагоду для маскараду. Німеччина покаже себе світові як надзвичайно чиста, ефективна, сучасна, технологічно розвинена, культурна, енергійна, розумна й гостинна нація. Від двірників до господарів готелів і державних службовців, тисячі німців тепер пристрасно працювали, щоб у серпні світ побачив найкраще обличчя Німеччини.

У Міністерстві пропаганди Йозеф Геббельс заходився будувати альтернативну реальність у німецькій пресі, на певний час прибираючи антисемітські посилання, розкручуючи детально розроблені фікції про мирні наміри Німеччини, палко рекламуючи країну, як гостинну для усіх народів світу. У нових розкішних офісах друкарських лабораторій Гейєра у південному Берліні Лені Ріфеншталь почала вкладати в роботу 2.8 мільйона рейхсмарок, які нацистський уряд таємно переказав їй через Міністерство пропаганди з метою виробництва фільму про майбутні Олімпійські ігри під назвою «Олімпія». Секретність, запроваджена з жовтня минулого року, мала приховати від Міжнародного олімпійського комітету політичне та ідеологічне джерело фінансування стрічки. І дійсно, решту свого життя Ріфеншталь продовжуватиме наполягати на тому, що це був всього лише художньо-документальний спортивний фільм. Але насправді, від самого зародження його задуму, «Олімпія» був політичним та ідеологічним витвором.

Свідомо поєднуючи вигідні кадри зображення грації, краси і молодечої енергії з іконографією та ідеологією нацистів, Ріфеншталь спритно змалювала нову німецьку державу як щось ідеальне — прекрасний кінцевий продукт високодосконалої цивілізації, що походила безпосередньо від стародавніх греків. Фільм не просто ілюстрував, але почасти й визначав ще не до кінця сформовані, але дедалі більш хитросплетені нацистські міфи.

Після перемоги над Каліфорнією на озері Вашингтон Ел Ульбріксон дав хлопцям з основної університетської команди 2 тижні на те, щоб виконати курсові роботи та залагодити особисті справи перед початком фінального ривка до Берліна. Після того як хлопці поїдуть у Поукіпзі, нагадав Ульбріксон, можливо, якщо все